Справа № 227/1434/24
(2/199/423/26)
РІШЕННЯ
Іменем України
21.09.2026
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання Захожа К.О.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін у порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем було укладено кредитний договір № [номер приховано] від 20 листопада 2020 року.
07.10.2016 р. між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» укладено Договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передає (відступає) АТ «Таскомбанк» свої права вимоги до позичальників.
08.11.2023 р. між АТ «Таскомбанк» та позивачем укладено Договір факторингу № НІ/11/11-Ф, у відповідності до умов якого АТ «Таскомбанк» зобов`язується відступити позивачу права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до реєстру прав вимог (додаток № 1 до договору факторингу № НІ/11/11-Ф від 08.11.2023 року), позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № [номер приховано] від 20 листопада 2020 р. на суму 12119,67 грн., з яких:
6322,95 грн. - загальна заборгованість по тілу кредиту;
0,72 грн. - загальна заборгованість по відсоткам;
5796,00 грн. - загальна заборгованість по комісії.
Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала та припинила повертати наданий кредит у строки, передбачені договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість загальною сумою 12119,67 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь на захист своїх прав нового кредитора.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Суд ухвалює рішення на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Процесуальні дії у справі:
-ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20.05.2024 р. прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2025 р. прийнято до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Як встановлено судом, 20 листопада 2020 р. між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем було укладено кредитний договір № [номер приховано].
Договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом підписання та приєднання відповідача до Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень». Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» зазначений договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
07.10.2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» укладено Договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає АТ «Таскомбанк» свої права вимоги до позичальників за кредитними договорами.
08.11.2023 року між АТ «Таскомбанк» та позивачем укладено Договір факторингу № НІ/11/11-Ф, у відповідності до умов якого АТ «Таскомбанк» відступає позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог (Додаток № 1 до Договору факторингу № НІ/11/11-Ф від 08.11.2023 року), позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № [номер приховано] від 20.11.2020 року на загальну суму 12 119,67 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № [номер приховано] відповідач має непогашену заборгованість у розмірі 12 119,67 грн., з яких: 6 322,95 грн. - заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту); 0,72 грн. - заборгованість за відсотками; 5 796,00 грн. - заборгованість за комісією.
Правовідносини між сторонами у даній справі виникли з кредитних правовідносин та регулюються положеннями Цивільного кодексу України, зокрема статтями 11, 14, 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, а також статтями 1077 та 514 ЦК України щодо переходу права вимоги.
Суд, дослідивши докази в межах заявлених суду вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтями 11, 525, 629 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про його предмет, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів відповідного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір відповідно до статті 1055 ЦК України укладається у письмовій формі, а договір, укладений з недодержанням такої форми, є нікчемним.
Частинами першою та другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин є таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо він підписаний його сторонами.
Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець - взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови такого договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім випадків, передбачених законом.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого визначені однією зі сторін у стандартних формах або формулярах і можуть бути прийняті другою стороною лише шляхом приєднання до них у цілому. При цьому умови такого договору повинні бути зрозумілими споживачу, а позикодавець повинен підтвердити, що на момент укладення договору діяли саме ті умови, з якими був ознайомлений позичальник.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, строку користування кредитом, попиту і пропозиції на кредитному ринку, розміру облікової ставки Національного банку України та інших факторів.
Частина перша статті 1048 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а стаття 1049 ЦК України покладає на позичальника обов`язок повернути отримані кошти у строк та в порядку, визначених договором.
Окремо суд звертає увагу на правове регулювання переходу права вимоги. Так, відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до боржника.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу таких прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом із тим, чинне законодавство допускає відступлення лише дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу права або може виникнути в майбутньому на підставі вже існуючого зобов`язання.
З матеріалів справи вбачається, що договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, за яким відбулося первинне відступлення права вимоги за кредитним договором № [номер приховано] від 20 листопада 2020 р., було укладено між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» 07.10.2016 р., тобто за кілька років до укладення кредитного договору між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем.
Вказане свідчить про те, що предметом Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року на момент його укладення не могло бути будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором № [номер приховано] від 20 листопада 2020 року, що у свою чергу виключає подальше відступлення та набуття відповідного права вимоги позивачем.
Окрім цього, матеріали справи не містять доказів виконання сторонами укладеного Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року та Договору факторингу № НІ/11/11-Ф від 08.11.2023 року, зокрема доказів здійснення оплати за зазначеними договорами, що має істотне значення для підтвердження фактичного переходу відповідних прав грошової вимоги від первісного кредитора до позивача.
Наведені обставини свідчать про недоведеність позивачем факту набуття права вимоги у встановленому законом порядку.
Окрім недоведеності набуття права вимоги, суд також оцінює докази, подані позивачем на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості відповідача.
Доказів, які б свідчили про виконання первинним кредитором умов договору щодо видачі кредитних коштів або доказів перерахунку коштів на картковий рахунок відповідача, позивачем не надано.
Зокрема, матеріали справи не містять доказів фактичного перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача чи інших первинних документів, які б підтверджували видачу кредиту у спосіб, визначений умовами кредитних договорів.
За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів та, відповідно, виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує факту користування відповідачем кредитними коштами та не є належним доказом існування заборгованості.
Суд враховує, що розрахунок заборгованості є документом, складеним самим позивачем або первісним кредитором, а тому за відсутності первинних бухгалтерських документів не може беззаперечно підтверджувати ані факт видачі кредиту, ані його розмір, ані розмір заборгованості.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення інформації можуть складатися зведені облікові документи, однак саме первинні документи підтверджують факт здійснення господарської операції.
Належними доказами отримання кредитних коштів можуть бути, зокрема, банківські виписки по рахунку позичальника, які підтверджують рух коштів за конкретним рахунком та містять інформацію про здійснені операції.
Проте матеріали справи таких документів не містять.
Відсутні також будь-які інші документи, які б підтверджували виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитними договорами, зокрема документи щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, оформлення заявки на отримання кредиту або інші первинні документи, які свідчили б про виникнення спірного грошового зобов`язання.
За таких обставин наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути визнаний достатнім та належним доказом існування заборгованості, оскільки він не підтверджений жодними первинними документами.
Суд також бере до уваги, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлення обставин справи повинно ґрунтуватися на належних, допустимих та достовірних доказах, а не на припущеннях.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи виключно в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Збирання доказів не є обов`язком суду, крім випадків, прямо встановлених процесуальним законом, а кожен учасник справи самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів сформульовані у статтях 77-80 ЦПК України.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Оцінюючи надані сторонами докази окремо та у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач не довів ані належного набуття права вимоги за спірними кредитними договорами, ані факту видачі відповідачу кредитних коштів, ані розміру заявленої до стягнення заборгованості.
За таких обставин позовні вимоги є недоведеними, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача
Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264, 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст.ст. 279, 280-282 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Дата виготовлення повного судового рішення 21.09.2026 р.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї