ПОСТАНОВА
Іменем України
21 вересня 2026 року м. Кропивницький
справа № 404/2537/25
провадження № 22-ц/4809/1103/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л. М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11 березня 2026 року (суддя Кулінка Л.Д.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
встановив:
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 в загальній сумі 39747,35 грн., яка складається з основного боргу за кредитом в сумі 14999,00 грн., заборгованості по відсоткам в сумі 22498,50 грн., та заборгованості за комісією в сумі 2249,85 грн.
Позов мотивований тим, що 26.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем було кредитний договір № 1407217, за умовами якого відповідач отримав кредит, та зобов`язався його повернути та сплатити відсотки за користування кредитом, нараховані згідно умов договору. 09.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 03/10, відповідно до умов якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020. Позивач вказав, що 24 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» було укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 року. Оскільки відповідач зобов`язання за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 року належним чином не виконав та відповідно до реєстру боржників за кредитними договорами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в загальній сумі 39747,35 грн., яка складається з основного боргу за кредитом в сумі 14999,00 грн., заборгованості по відсоткам в сумі 22498,50 грн., та заборгованості за комісією в сумі 2249,85 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Відповідно до рішення № 1778 Єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг Понг» від 01 липня 2025 року змінено найменування Товариства та затверджено наступне: повне найменування Товариства: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»
Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11 березня 2026 року відмовлено у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Солвентіс» в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 у розмірі 39 747,35 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного та неупередженого розгляду справи та вважає, що висновок місцевого суду про те, що ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» не надало належних та допустимих доказів набуття права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які у своїй сукупності підтверджують факт переходу права вимоги.
Відповідно до вимог ч.1 ст.368, ч.1 ст.369 ЦК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», суд першої інстанції виходив із того що, доказів відступлення прав вимоги між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» за договором про відступлення прав вимоги № 03/10 від 09 жовтня 2020 року до матеріалів справи не додано. Натомість в матеріалах справи міститься реєстр витягу з додатку до договору факторингу № 03/10 від 24.01.2022 року за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 року
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наведених підстав.
Як убачається з апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс», позивач фактично підтверджує подання до суду першої інстанції доказу в обґрунтування позовних вимог, який не відповідає дійсності та водночас ставить під сумнів висновок місцевого суду щодо належної оцінки цього доказу.
Проте, такі доводи апеляційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст. 77 КПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною першою ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм закону слід прийти до висновку, що обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається саме на цю сторону.
Судом першої інстанції, відповідно до наявних у справі доказів, встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 , 26.03.2020 року укладено кредитний договір № 1407217. За умовами пункту 1.2 якого кредитодавець надав позичальнику кредит в сумі 14999,00 грн, кредит надається строком на 15 днів з 26.03.2020 (пункт 1.3 договору); з орієнтовною реальною річною процентною ставкою за користування кредитом 1,095,00 відсотків річних (пункт 1.5 договору); комісія за надання кредиту 2249,85 грн, яка нараховується за ставкою 15,00 відсотків від суми кредиту одноразово (а.с. 59-64).
Отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням 17171590 від 26.03.2020 року на суму 14999,00 грн (а.с. 38).
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 09 жовтня 2020 року укладено договір відступлення прав вимоги № 03/10. За умовами пункту 2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 24-30).
Згідно витягу з додатку до договору факторингу № 03/10 від 24.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 року (а.с.40).
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» 24 січня 2022 року укладено договір факторингу № 1/15. За умовами пункту 1.1 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові свої права грошової вимоги до боржників зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с.31-35).
Згідно з витягу з додатку до договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» право вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 року.
Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення, заборгованість ОСОБА_1 , за кредитним договором № 1407217 від 26.03.2020 року становить в загальній сумі 20750,00 грн, яка складається з: основного боргу за кредитом в сумі 5000,00 грн, та заборгованості по відсоткам в сумі 15750,00 грн (а.с. 16-17).
Відповідно до рішення № 1778 Єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг Понг» від 01 липня 2025 року змінено найменування Товариства та затверджено наступне: повне найменування Товариства: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (а.с. 57)
Аналізуючи встановлені судом обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів відступлення прав вимоги між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» за договором про відступлення прав вимоги № 03/10 від 09 жовтня 2020 року.
Натомість Додаток до Договору факторингу № 03/10 датований 24.01.2022 року, що суперечить договору про відступлення прав вимоги № 03/10 від 09 жовтня 2020 року.
Таким чином, позивач повинен був надати до суду першої інстанції належні, допустимі та несуперечливі докази, які б підтверджували не лише існування договору факторингу № 03/10 від 09.10.2020 як правочину, а й те, що право вимоги саме до цього відповідача за кредитним договором № 1407217 дійсно було відступлено на підставі цього договору.
Твердження апелянта про те, що належне укладення договору факторингу № 03/10 від 09.10.2020 та його фінансування фактично підтверджують перехід права вимоги до конкретного боржника, є помилковим. В дійсності такі обставини можуть свідчити про існування правочину між його сторонами та про факт його виконання в цілому, однак самі по собі не підтверджують, що право вимоги саме до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1407217 було включене до предмета відступлення за цим договором.
Водночас для підтвердження саме цієї обставини необхідний належний ідентифікуючий документ, який дає змогу співвіднести конкретного боржника, конкретний кредитний договір і конкретний договір факторингу, на який посилається позивач.
Проте за відсутності такого належного співвіднесення твердження про перехід конкретного права вимоги залишаються лише припущенням, що прямо заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі, а належним доказом набуття прав вимоги є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Саме такий висновок Верховний Суд виклав, зокрема, у справах № 905/306/17 від 02.11.2021 і 18.10.2023, а також у справі № 753/20537/18 від 29.06.2021.
У Постанові Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 910/22570/17 суд зазначив, що:«Додаток до договору, який містить перелік боржників, є невід`ємною частиною такого договору. За відсутності такого додатку або його належного засвідчення, неможливо встановити, чи дійсно право вимоги до конкретної особи було предметом відступлення».
Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 25.10.2023 року у справі № 759/11956/15-ц де суд вказав, що витяг з реєстру боржників, який не містить підписів сторін та не дає змоги співвіднести його з основним договором, не є належним доказом заміни кредитора у зобов`язанні.
З огляду на вказане, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову обґрунтовано.
Разом з цим позивач до апеляційної скарги на підтвердження апеляційних вимог долучив витяги з додатку до договору факторингу № 03/10 та з додатку до договору факторингу № 1/15.
Колегія суддів не приймає до уваги надані апелянтом докази, оскільки це суперечить вимогам цивільного процесуального закону.
Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 757/19682/18-ц зазначено, що "нові обставини можуть бути враховані апеляційним судом лише тоді, коли вони підтверджуються новими доказами, які сторона не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, а перевірка законності рішення здійснюється в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
У постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 202/4994/16-ц також наголошено, що додаткові докази в апеляційному провадженні приймаються лише у виняткових випадках, а особа, яка їх подає, повинна довести неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 13.09.2023 у справі № 761/27322/20, де суд виснував про те, що апеляційний перегляд не може перетворюватися на повторне формування доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції.
У справі яка переглядається жодних виняткових підстав, які б відповідали вимогам частини третьої статті 367 ЦПК України, апелянтом не наведено. Зі змісту апеляційної скарги видно, що причиною подання нового витягу є технічна помилка, допущена при формуванні попереднього документа. З цього слідує, що підставою для подання доказів до суду апеляційної інстанції стало не відсутність доступу до доказу, неможливість його отримання чи будь-які інші об`єктивні перешкоди, а фактично свідчить про неналежне виконання приписів ст.ст. 81, 83 ЦПК України.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що : «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що:
«відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд враховує вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Виходячи з наведеного, додані до апеляційної скарги докази (нові витяги з додатку до договору факторингу № 03/10 та з додатку до договору факторингу № 1/15) не можуть бути прийняті як допустимий спосіб виправлення недоліків первинного доказування.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», залишити без задоволення.
Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич