ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Луцьк Справа № 140/7850/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Курбай Людмила Миколаївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі також - відповідач-2) в якому просила:
визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену письмово у листі тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 від 26.03.2026 №6274 згідно з підпунктом 3 частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;
зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.06.2026 року та звільнити ОСОБА_1 з військової служби;
зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з особового складу військової частини.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 є єдиною особою, яка зобов`язана та об`єктивно може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ( ОСОБА_3 ), яка є особою з інвалідністю I групи та потребує постійного стороннього догляду. Вказане відповідає вимогам п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та є підставою для звільнення позивача з військової служби.
Військова частина НОМЕР_1 , за результатами розгляду рапорту позивача, відмовила останньому у звільненні, формально пославшись на наявність іншого члена сім`ї - працездатної доньки.
Представник позивача вказує на помилковість висновку Військової частини НОМЕР_1 .
Наголошує, що обов`язок утримання (фінансової допомоги) не тотожний постійному догляду, який вимагає фізичної присутності доглядача. Сестра позивача ( ОСОБА_4 ) постійно проживає разом із сім`єю (неповнолітньою донькою) у Чеській Республіці, працює за контрактом і не має наміру чи можливості повертатися в Україну для здійснення догляду. Відтак, перебування сестри позивача за кордоном унеможливлює надання нею постійного догляду для ОСОБА_3 .
Отже, на переконання представника позивача, ОСОБА_1 є єдиною працездатною особою, здатною забезпечити постійний догляд за своєю матір`ю, а тому наявні усі правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 позивачу поновлено строк на звернення до суду з позовом, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
23.06.2026 відповідач-1 (Військова частина НОМЕР_1 ) надав відзив на позов, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на їх безпідставність. Зазначив, що за нормою п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою для звільнення з військової служби є необхідність догляду за матір`ю з інвалідністю за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення (або якщо вони самі потребують догляду за медичним висновком). Згідно з актом перевірки сімейного стану у матері позивача є повнолітня працездатна донька ( ОСОБА_4 ), яка зобов`язана піклуватися про свою матір та утримувати її. Медичних документів про те, що донька сама потребує постійного догляду, надано не було.
Відповідач-1 посилається на правову позицію Верховного Суду (постанова від 27.02.2025 у справі №380/16966/24) та вказує, що факт проживання доньки за межами України не позбавляє її ні обов`язку, ні об`єктивної можливості піклуватися про матір і здійснювати за нею догляд. Проживання за кордоном не накладає на неї суворих обмежень щодо свободи пересування чи обов`язків, від яких вона не може відмовитися (на відміну від випадків перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі або проходження військової служби).
Окрім того звертає увагу суду, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2026 позивача виключено зі списків особового складу цієї частини та направлено для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 . У зв`язку із цим, Військова частина НОМЕР_1 більше не вправі приймати будь-які рішення стосовно виконання позивачем обов`язків військової служби (зокрема і щодо його звільнення), а позивач має право звернутися з відповідним рапортом за новим місцем служби - у Військову частину НОМЕР_2 .
Військова частина НОМЕР_2 також подала до суду відзив на позовну заяву, у якому представник даного відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Зокрема, відповідач-2 вказав, що звільнення з військової служби та подальше виключення зі списків особового складу можливе лише за наявності чітко визначених законом підстав (п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII) та у порядку, встановленому Положенням про проходження військової служби (Указ Президента № 1153/2008). Оскільки правових підстав для звільнення позивача військова частина не вбачає, виключення його зі списків особового складу є безпідставним і суперечить вимогам чинного законодавства.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 до 05.05.2026 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
05.05.2026 позивач виключений із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та направлений для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .
Вказані обставини не є спірними, не заперечуються сторонами даного спору.
23.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: потребу догляду за матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №198/26/245/В від 04.02.2026 є особою з інвалідністю I групи (підгрупи А) та потребує постійного стороннього догляду (а.с.21-22).
Листом №6274 від 26.03.2026 відповідач-1 відмовив у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, вказавши на наявність у ОСОБА_3 працездатної дочки ( ОСОБА_4 ). яка відповідно до вимог закону зобов`язана утримувати свою матір (а.с.13-14).
Не погоджуючись з відмовою щодо звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону N 2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Суд враховує, що позивач подав рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Однією із таким сімейних обставин згідно частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Судом установлено, що мати позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю I групи (підгрупи А) та відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №198/26/245/В від 04.02.2026 потребує постійного стороннього догляду (а.с.32-39).
Батько позивача помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.43).
Оцінюючи обґрунтованість відмови відповідача-1 у звільненні позивача з військової служби, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду, членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме доньки ОСОБА_4 , суд зазначає таке.
Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідач вважає, що перебування (проживання) особи за кордоном не звільняє її від обов`язку здійснювати утримання та догляд за матір`ю.
Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Під час вирішення цієї справи, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 25.02.2025 по справі №380/16966/24, де Суд зазначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи», в контексті абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.
В постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 Верховний Суд зазначив: «…під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує».
З матеріалів справи суд встановив, що сестра позивача - ОСОБА_4 разом із неповнолітньою дитиною проживає за кордоном на території Чеської Республіки. Згідно з наданими суду доказами (копією трудового договору, договору про трудову діяльність, додатків до нього, договору оренди житла та довідки про навчання дитини в школі Чеської Республіки, а також нотаріально посвідченої заяви самої ОСОБА_4 ) остання офіційно працевлаштована за кордоном, пов`язана трудовими та соціальними зобов`язаннями в іншій державі, постійно мешкає за межами України та не має об`єктивної можливості повернутися в Україну для здійснення щоденного та безперервного догляду за важкохворою матір`ю.
На переконання суду, перебування сестри позивача за кордоном у поєднанні з обов`язками за трудовим договором та вихованням неповнолітньої дитини створює об`єктивні й непереборні перешкоди для виконання нею обов`язків із постійного фізичного догляду за матір`ю в Україні. Враховуючи викладене, юридична наявність сестри не означає її фактичної/реальної спроможності надавати постійний догляд
Отже, ОСОБА_1 є єдиною особою першого ступеня споріднення, яка реально та об`єктивно може забезпечити належний постійний догляд за матір`ю - особою з інвалідністю I групи.
Відповідач-1 при розгляді рапорту позивача не надав оцінки об`єктивній можливості ОСОБА_4 фактично здійснювати постійний догляд за матір`ю, а обмежився констатацією самого факту її існування як доньки ОСОБА_3 та відсутності у неї висновку про потребу в постійному догляді.
Сама по собі юридична наявність у матері позивача доньки, без з`ясування її реальної та об`єктивної можливості здійснювати постійний догляд, не є достатньою підставою для висновку про відсутність у позивача права на звільнення з військової служби.
Суд звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду.
Вирішуючи питання щодо можливості зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.03.2026, суд зазначає таке.
В силу приписів ст. 245 КАС України, у разі визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень про відмову в задоволенні рапорту, суд вправі зобов`язати такий орган повторно розглянути відповідний рапорт.
Проте застосування такого способу захисту має бути не лише законним, а й виконуваним та ефективним.
Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008) та приписів Дисциплінарного статуту ЗСУ, вирішення питань щодо звільнення військовослужбовця з військової служби, видання відповідних наказів по особовому складу та виключення зі списків здійснюється виключно командуванням тієї військової частини, у списках особового складу якої перебуває військовослужбовець на момент прийняття рішення.
Судом встановлено, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2026 за №8493 позивача було виключено зі списків особового складу цієї частини та направлено для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .
На момент розгляду цієї справи судом ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Враховуючи викладене, Військова частина НОМЕР_1 втратила щодо ОСОБА_1 владно-управлінські повноваження як орган військового управління та безпосереднє командування над ним.
З огляду на це, покладання судом на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби є юридично та фактично неможливим.
Оцінюючи позовні вимоги в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частині, суд враховує таке.
Рапорт про звільнення з військової служби від 23.03.2026 подавався позивачем по команді до командування Військової частини НОМЕР_1 , яка й ухвалила оскаржуване рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби.
До Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 з відповідним рапортом та повним пакетом документів про звільнення за сімейними обставинами в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не звертався.
Згідно з нормами згадуваного Положенням №1153/2008 процедура звільнення військовослужбовця з військової служби носить заявний характер і розпочинається з моенту подання рапорту безпосередньому командиру за місцем проходження служби.
Оскільки Військова частина НОМЕР_2 не розглядала рапорт позивача (через його неподання до цієї частини) та не вчиняла протиправних дій чи бездіяльності щодо нього, суд не має правових підстав зобов`язувати командування Військової частини НОМЕР_2 виключати ОСОБА_1 зі списків особового складу даної військової частини.
Також суд не може підміняти собою орган військового управління та зобов`язувати військову частину розглядати або задовольняти рапорт, який був адресований іншій військовій частині до моменту переведення.
Для реалізації належного та належним чином оформленого права на звільнення, позивачу необхідно подати новий рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на ім`я командира Військової частини НОМЕР_2 (за поточним місцем проходження військової служби), додавши до нього підтверджуючі документи про інвалідність матері та обставини, що унеможливлюють здійснення догляду сестрою.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність факту порушення суб`єктом владних повноважень прав особи на момент її звернення до суду
Згідно з пунктами 3 та 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій або зобов`язання вчинити певні дії.
Системний та нормативно-правовий аналіз положень статті 245 КАС України свідчить про те, що похідна вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії (в даному випадку, прийняти рішення по суті рапорту або виключити позивача зі списків особового складу) за своєю правовою природою є способом відновлення вже порушеного права.
Отже, прийняттю судовим органом рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії обов`язково має передувати встановлення судом факту протиправності дій, рішення чи бездіяльності саме цього суб`єкта владних повноважень.
За наведених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 , які заявлені до Військової частини НОМЕР_2 , не підлягаю до задоволення.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат суду не надано. Відтак питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом №6274 від 26.03.2026, щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 21 вересня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач-1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Відповідач-2: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя Н. В. Стецик