ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року Справа № 160/19526/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
за участі секретаря судового засідання Півоварова В.С.
за участі:
представника позивача представника відповідача Ямпольський І.М. Сагайдак А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 25005978) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:
стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 937949,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що для фізичних осіб, які використовують найману працю, частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII установлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначає роботодавців, які не забезпечили виконання такого нормативу у попередньому році, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій. Відповідно до сформованого в такий спосіб та надісланого відповідачу розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік склала 355 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 14 одиниць, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким установлено інвалідність, - 5 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 36996908,85 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 104216,64 грн, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, - 9 одиниць, а сума адміністративно-господарських санкцій - 937949,80 грн. Оскільки в строк до 15.04.2024 відповідач зазначену суму самостійно не сплатив, позивач просить стягнути її в судовому порядку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 22.04.2026 у справі № 160/19526/24 касаційну скаргу відповідача задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні за участю представників позивача і відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, наполягаючи на тому, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій сформовано в автоматизованому режимі виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, а тому наведені в ньому показники є достовірними.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначив, що позивач помилково визначив середньооблікову чисельність штатних працівників за 2023 рік у кількості 355 осіб та кількість працівників, яким установлено інвалідність, у кількості 5 осіб. За довідкою відповідача № 1840 від 10.09.2024 середня кількість працівників облікового складу за 2023 рік становила 357 осіб, у тому числі 25 мобілізованих, а середньооблікова кількість працівників облікового складу - 332 особи. До відзиву додано список штатних працівників, яким установлено інвалідність і які були працевлаштовані у відповідача у 2023 році, у кількості 12 осіб. Відповідач також зазначив, що обов`язок роботодавця зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно виявляти і підбирати таких осіб для працевлаштування, оскільки цей обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені у частині першій статті 18 Закону № 875-XII; що 30.06.2023 він подав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, а всіх осіб з інвалідністю, яких Криворізька філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості направляла до нього у 2023 році, було працевлаштовано. На підтвердження наведених обставин відповідач долучив до відзиву довідку про облікову кількість працівників, звітність за формою № 3-ПН з відміткою про прийняття, трудові договори, накази про призначення та інші документи.
Під час розгляду справи відповідач подав клопотання про витребування доказів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 09.06.2026 витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області інформацію про те, чи працювали у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у 2023 році зазначені у клопотанні 12 осіб і чи перебувають вони на обліку як особи з інвалідністю.
У поясненнях щодо витребуваних доказів від 06.07.2026 відповідач зазначив, що отриманий на виконання ухвали суду лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.06.2026 № 0400-010704-7/117528 підтверджує дані відзиву: у 2023 році у відповідача працювали не 5, а 12 осіб з інвалідністю, а отже показники розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій є недостовірними. Звернув увагу, що вся необхідна інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю була доступна органам Пенсійного фонду України, з якими позивач взаємодіє, проте позивач нею не скористався; покладення на відповідача наслідків неналежної взаємодії між державними органами є непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У додаткових поясненнях від 14.09.2026 відповідач додатково послався на довідку №1731 від 14.09.2026, за якою середньооблікова чисельність його працівників за 2023 рік без урахування штатних одиниць, що належать до робіт і професій з важкими, шкідливими чи небезпечними умовами праці, становить 84 особи (I квартал - 76 осіб, II квартал - 80 осіб, III квартал - 87 осіб, IV квартал - 93 особи), та просив застосувати до спірних відносин правила про невключення таких штатних одиниць до середньооблікової кількості осіб штатного облікового складу, запроваджені Законом України № 4219-IX і постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2026 № 490, як такі, що пом`якшують відповідальність особи у розумінні частини першої статті 58 Конституції України.
В судовому засіданні сторони підтримали свої позиції щодо позову та відзиву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у 2023 році використовував найману працю.
Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, який 07.03.2024 о 10 год 42 хв розміщено в електронному кабінеті роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, про що свідчить квитанція від 07 березня 2024 року.
Згідно з цим розрахунком середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік становить 355 осіб (рядок 01); середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 5 осіб (рядок 02); норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 14 одиниць (рядок 03); фонд оплати праці штатних працівників - 36996908,85 грн (рядок 04); середня річна заробітна плата штатного працівника - 104216,64 грн (рядок 05); кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, - 9 одиниць (рядок 06); сума коштів адміністративно-господарських санкцій - 937949,80 грн (рядок 07).
Оскільки зазначену суму відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з цим позовом, долучивши на підтвердження заявлених вимог копію розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, копію квитанції про його надсилання, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і копію витягу з наказу № 187-к від 01.09.2023.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025, позов було задоволено. Постановою Верховного Суду від 22.04.2026 у справі № 160/19526/24 ці судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд виходив з того, що визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, Фонд хоч і здійснює в автоматизованому режимі, однак не самостійно, а на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, а тому саме ці дані є належними та допустимими засобами доказування, на підставі яких суд у цій справі може встановити фактичні обставини щодо дійсної середньооблікової чисельності працівників відповідача. Верховний Суд зазначив, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій не містить даних, на підставі яких суд, виконуючи вимоги частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України щодо безпосереднього дослідження доказів, може встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи; такий розрахунок лише визначає суму санкцій, а в разі, якщо відповідач заперечує достовірність використаних у ньому розрахункових величин, такі величини підлягають перевірці на підставі належних та допустимих доказів. Суди попередніх інстанцій дані зазначених реєстрів не дослідили, доводів відповідача щодо застосування Фондом у розрахунку неправильних показників середньооблікової чисельності працівників та кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю не спростували і дійшли передчасного висновку про обґрунтованість вимог позивача. Під час нового судового розгляду суду належить установити зазначені в постанові фактичні обставини, надати оцінку доводам учасників справи та з урахуванням висновків Верховного Суду ухвалити рішення з дотриманням вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання наведених вказівок суду касаційної інстанції ухвалою суду від 09.06.2026 витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області інформацію про трудові відносини 12 осіб з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у 2023 році та про облік цих осіб як осіб з інвалідністю.
Листом від 19.06.2026 № 0400-010704-7/117528 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало суду інформацію про трудові відносини зазначених в ухвалі осіб зі звітів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2023 рік, наявну станом на 18.06.2026 в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За даними цієї інформації у 2023 році у відповідача перебували в трудових відносинах усі 12 осіб, щодо яких суд витребував відомості. Помісячні періоди трудових відносин, підтверджені звітами страхувальника за 2023 рік, є такими: три особи - протягом усього року, з січня по грудень; одна особа - з січня по червень; одна особа - з травня по грудень; одна особа - з червня по грудень; чотири особи - з липня по грудень; одна особа - з вересня по грудень; одна особа - з жовтня по грудень. Щодо кожної з цих осіб за відповідні місяці 2023 року в реєстрі застрахованих осіб наявна ознака наявності трудових відносин зі страхувальником.
Цим же листом Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що дев`ять із зазначених осіб у 2023 році перебували на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувачі пенсії по інвалідності, дві особи перебувають на обліку як отримувачі пенсійних виплат у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, а ще одна - у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Наведені дані персоніфікованого обліку узгоджуються з доказами, поданими відповідачем: довідкою № 1840 від 10.09.2024, у якій наведено список штатних працівників, яким установлено інвалідність і які були працевлаштовані у відповідача у 2023 році, у кількості 12 осіб, а також долученими до відзиву трудовими договорами, наказами про призначення і документами про встановлення інвалідності. За цією довідкою зазначені особи обіймали посади сторожа (шість осіб), водія автотранспортних засобів (три особи), бухгалтера, агента з постачання та слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів.
Крім того, судом установлено, що 30.06.2023 відповідач подав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з відміткою про її прийняття, в якій повідомив про наявність восьми вакансій для осіб з інвалідністю - чотирьох вакансій молодшого оператора заправних станцій 2 розряду і чотирьох вакансій сторожа. У 2023 році Криворізька філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості направила до відповідача для працевлаштування чотирьох осіб з інвалідністю, і всіх їх було працевлаштовано на посади сторожів; копії направлень долучено до відзиву. Інших осіб з інвалідністю для працевлаштування у 2023 році до відповідача не направлялося. Доказів того, що відповідач відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, матеріали справи не містять.
Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та гарантії щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII). Норми цього Закону наводяться в редакції Закону України від 18.10.2022 № 2682-IX, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому за частиною першою цієї статті забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною другою статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу (частина четверта статті 20 Закону № 875-XII). Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку (частина дев`ята статті 20 Закону № 875-XII).
Зі змісту наведених норм вбачається, що обов`язковою умовою застосування до роботодавця адміністративно-господарських санкцій є встановлення двох величин: нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який визначається як 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, та середньооблікової чисельності працюючих у роботодавця осіб з інвалідністю. Санкція обчислюється виключно за ті робочі місця, які призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняті такими особами, тобто є похідною від різниці між цими двома величинами. Отже, достовірність кожної з них є передумовою правомірності стягнення санкцій.
Джерела даних, на підставі яких ці величини визначаються, установлено законом. Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, далі - Закон № 2464-VI). Реєстр застрахованих осіб є автоматизованим банком відомостей, створеним для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону; його формує та веде Пенсійний фонд України (частина перша статті 20 Закону № 2464-VI). За статтею 6 Закону № 2464-VI роботодавець як платник єдиного внеску зобов`язаний подавати достовірну звітність, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.
Пунктом 3 розділу IV Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, визначено, що відомості до реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі, зокрема на підставі звітності, що подається страхувальниками. Відомості про створення роботодавцями робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування таких осіб, а також відомості, необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, вносяться до Централізованого банку даних з проблем інвалідності, Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 121.
Верховний Суд у постанові від 22.04.2026 у цій справі, посилаючись на власний висновок, викладений у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23, зазначив, що з набранням чинності Законом України № 2682-IX Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Водночас Верховний Суд наголосив, що таке визначення Фонд здійснює не самостійно, а саме на підставі даних зазначених реєстрів, а тому належними та допустимими засобами доказування, на підставі яких суд може встановити фактичні обставини щодо дійсної середньооблікової чисельності працівників та кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, є саме дані цих реєстрів, і саме такими засобами доказування, з дотриманням вимог частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів, можна підтвердити або спростувати доводи про неправильне визначення розрахункових величин. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а згідно з частиною п`ятою статті 353 цього Кодексу висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.
Виконуючи ці вказівки, суд витребував дані персоніфікованого обліку і за наслідками їх дослідження встановив, що показник рядка 02 розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік - середньооблікова чисельність штатних працівників, яким установлено інвалідність, 5 осіб - не відповідає відомостям реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За цими відомостями, сформованими зі звітності самого відповідача, у 2023 році у відповідача перебували в трудових відносинах 12 осіб з інвалідністю, причому три з них - протягом усього календарного року, а решта - від трьох до восьми місяців. Усі 12 осіб перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України як отримувачі пенсійних виплат, при цьому щодо дев`яти з них Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прямо зазначило, що у 2023 році вони перебували на обліку саме як отримувачі пенсії по інвалідності. Наведене підтверджено листом цього органу від 19.06.2026 № 0400-010704-7/117528, наданим на виконання ухвали суду, якою витребувалися відомості про облік зазначених осіб як осіб з інвалідністю.
Таким чином, дані реєстру, які за законом є джерелом формування розрахунку і які Верховний Суд визнав належним і допустимим доказом у цій справі, спростовують ту розрахункову величину, з якої позивач вивів і кількість не зайнятих особами з інвалідністю робочих місць (9 одиниць), і саму суму санкцій (937949,80 грн). Оскільки показник рядка 06 розрахунку обчислено як різницю показників рядків 03 і 02, недостовірність показника рядка 02 неминуче спричиняє недостовірність показника рядка 06 і, відповідно, суми, заявленої до стягнення.
Не знайшов підтвердження і показник рядка 01 розрахунку. Відповідач з самого початку розгляду справи заперечував проти визначеної позивачем середньооблікової чисельності штатних працівників за 2023 рік у кількості 355 осіб, посилаючись на довідку №1840 від 10.09.2024, за якою середня кількість працівників облікового складу становила 357 осіб, у тому числі 25 мобілізованих, а середньооблікова кількість працівників облікового складу - 332 особи. Попри те, що саме позивач є суб`єктом, який формує розрахунок на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, жодних даних цих реєстрів на підтвердження показника 355 осіб позивач суду не надав, обмежившись поданням самого розрахунку. Тим часом, як зазначив Верховний Суд, розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій не містить даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а лише визначає суму санкцій.
Суд окремо надає оцінку доводу позивача про те, що показники розрахунку є достовірними вже тому, що розрахунок сформовано в автоматизованому режимі виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, а відповідач до дати звернення Фонду до суду про помилки у звітності не заявляв і їх не виправляв. Правовий висновок, на який посилається позивач, стосується ситуації, коли відомості реєстрів сформовані з поданої роботодавцем звітності, а роботодавець згодом стверджує, що фактичні обставини поданій звітності не відповідали; ризик несвоєчасного виправлення таких помилок справді покладається на роботодавця як джерело інформації. У цій же справі обставини є протилежними: відповідач не заперечує проти даних власної звітності і не посилається на її недостовірність, а навпаки, саме дані реєстру, сформовані з його звітності за 2023 рік, спростовують розрахункові величини, використані Фондом. Отже, розбіжність виникла не через дефект звітності роботодавця, а через те, що Фонд при формуванні розрахунку не врахував наявних у реєстрі відомостей про працевлаштованих у відповідача осіб з інвалідністю. За таких обставин зазначений довід позивача є безпідставним.
Безпідставним є й довід позивача про те, що невиконання нормативу зумовлене бездіяльністю самого відповідача, який не вживав заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Обов`язок роботодавця, встановлений частиною третьою статті 18 Закону №875-XII, полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і в наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування; підбір осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені робочі місця цей обов`язок не охоплює, оскільки за частиною першою статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до роботодавця або до державної служби зайнятості. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901; за пунктами 1.4, 1.5 цього Порядку форма № 3-ПН подається роботодавцем за наявності попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії, а періодичності її подання Порядком не встановлено. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю, 30.06.2023 повідомив центр зайнятості про наявність восьми таких вакансій за формою № 3-ПН, а всіх осіб з інвалідністю, направлених до нього Криворізькою філією Дніпропетровського обласного центру зайнятості у 2023 році, працевлаштував. Доказів безпідставної відмови відповідача у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю позивач не надав.
Суд також відхиляє довід позивача про те, що в разі непідтвердження окремих показників розрахунку суд має самостійно визначити дійсний розмір санкцій. Визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, та обчислення сум адміністративно-господарських санкцій віднесено частиною одинадцятою статті 19 і статтею 20 Закону № 875-XII до повноважень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності вимоги суб`єкта владних повноважень, а не підміна його у здійсненні наданих йому законом повноважень. Позаяк розрахунок, на якому ґрунтується позов, у частині ключових розрахункових величин не підтверджений належними та допустимими доказами, суд позбавлений можливості встановити, чи мало місце невиконання відповідачем нормативу робочих місць за 2023 рік і в якому саме обсязі, а отже і підстав для стягнення заявленої суми немає.
З огляду на підстави, з яких суд відмовляє у задоволенні позову, доводи відповідача про поширення на спірні правовідносини правил щодо невключення до середньооблікової кількості осіб штатного облікового складу штатних одиниць, що належать до робіт і професій з важкими, шкідливими чи небезпечними умовами праці, запроваджених після завершення спірного періоду, на результат вирішення справи не впливають і окремої оцінки не потребують.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За частинами першою та четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. На виконання цієї засади суд витребував дані персоніфікованого обліку, які й дозволили встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Наведені положення послідовно покладають тягар доведення правомірності владного волевиявлення на суб`єкта владних повноважень. У цій справі суб`єкт владних повноважень виступає позивачем, а тому за частиною першою статті 77 цього Кодексу саме Фонд зобов`язаний довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, - як наявність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій, так і достовірність розрахункових величин, покладених в основу розрахунку їх суми. Цього обов`язку позивач не виконав.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оцінивши наявні у справі докази за наведеними правилами, суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими і достовірними доказами обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, тоді як відповідач надав докази працевлаштування у 2023 році осіб з інвалідністю і вжиття залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць.
За таких обставин підстави для стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 937949,80 грн відсутні, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 21 вересня 2026 року.
Суддя О.В. Єфанова