ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Справа №160/17496/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
22.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вих. №К-83/6/1201-26/1201.4.3/2113-26 від 06.02.2026 р. у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХII;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській оформити і видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, в зв`язку з втратою, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХII без надання згоди на обробку персональних даних.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що 10.02.2026 року позивач у зв`язку з втратою паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки звернулася до відділу № 18 у м. Синельникове Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, без надання згоди на обробку персональних даних. Крім того, 05.02.2026 року аналогічну заяву позивач подала безпосередньо до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області. Позивачка зазначає, що у своїх заявах повідомила про відмову з релігійних переконань від оформлення та отримання паспорта громадянина України у формі ID-картки, а також просила оформити їй паспорт у формі паспортної книжечки. При цьому позивач вказувала на готовність надати необхідні документи та виконати інші дії, необхідні для оформлення паспорта, а також зазначила, що раніше не отримувала паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Разом із тим, листом Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 06.02.2026 року та листом відділу № 18 у м. Синельникове ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 24.02.2026 року позивачу фактично відмовлено в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки з посиланням на відсутність рішення суду, яке б зобов`язувало орган ДМС оформити та видати їй такий паспорт. Позивач вважає зазначену відмову протиправною, оскільки, на її думку, чинним законодавством передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, а примушування до отримання паспорта у формі ID-картки всупереч її релігійним переконанням порушує гарантовані Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання, приватне життя та захист персональних даних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17, якою було визнано протиправною відмову органу ДМС у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язано оформити і видати такий паспорт відповідно до Положення № 2503-XII. Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність застосування відповідних висновків у типових адміністративних справах щодо звернення осіб до органів ДМС із вимогами про видачу паспорта у формі книжечки у зв`язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних. Посилаючись на положення статей 3, 8, 19, 22, 32 Конституції України, статті 300 Цивільного кодексу України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», а також Положення № 2503-XII, позивач вважає, що відповідач безпідставно обмежив її право на отримання паспорта у формі книжечки та неправомірно поставив реалізацію цього права в залежність від наявності судового рішення. Крім того, позивач вказує, що відмова відповідача порушує її право на свободу світогляду і віросповідання та право на невтручання в особисте життя, оскільки отримання паспорта у формі ID-картки передбачає обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, на що вона з огляду на свої релігійні переконання згоди не надає. У зв`язку з наведеним позивач просить суд визнати протиправною відмову Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язати відповідача оформити і видати такий паспорт відповідно до Положення № 2503-XII без надання згоди на обробку персональних даних.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 23.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
15.07.2026 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач звернувся до органів ДМС із заявами, складеними у довільній формі, та не подав заяву-анкету встановленого зразка і документи, передбачені Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, для оформлення паспорта замість втраченого. За твердженням відповідача, реалізація права на отримання паспорта, незалежно від його форми, передбачає дотримання встановленої законодавством процедури, подання відповідної заяви та необхідного пакета документів. Також відповідач зазначив, що листи Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 06.02.2026 року та Відділу № 18 у м. Синельникове від 24.02.2026 року мають роз`яснювальний характер щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України та не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. На підтвердження своєї правової позиції відповідач послався на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20 та від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21, відповідно до яких дотримання встановленої форми заяви та подання визначених законодавством документів є обов`язковою умовою для оформлення та видачі паспорта. З огляду на викладене відповідач вважає, що позивачем не дотримано встановленого порядку оформлення паспорта громадянина України замість втраченого, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
28.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 21.09.1984 року Петропавлівським районним відділом ЗАГС Дніпропетровської області, а також документами, наданими до матеріалів справи.
Як убачається з матеріалів справи, позивач мала паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, який у подальшому було втрачено.
05.02.2026 року позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року у зв`язку з втратою паспорта.
У зазначеній заяві позивач просила оформити та видати їй паспорт громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, посилаючись на постанову Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII та постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17. Позивач також зазначила, що у зв`язку зі своїми релігійними переконаннями не має наміру оформлювати паспорт у формі пластикової картки типу ID-1 та не надає згоди на оформлення такого документа.
Крім того, у заяві від 05.02.2026 року позивач просила у разі наявності недоліків повідомити його про необхідність подання додаткових документів, заяв або анкет та надати відповідні форми для заповнення, зазначивши про готовність надати необхідні документи протягом трьох днів з моменту повідомлення.
06.02.2026 року Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області складено лист № К-83/6/1201-26/1201.4.3/2113-26, яким позивача повідомлено про результати розгляду його звернення.
У вказаному листі відповідач зазначив, що оформлення та видача паспорта громадянина України здійснюються відповідно до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456, яким затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року № 398 та зазначив, що оформлення і видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються громадянам України, щодо яких прийнято судове рішення, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати такий паспорт.
Також у листі від 06.02.2026 року відповідач зазначив, що релігійні переконання особи не звільняють її від обов`язку додержуватися Конституції та законів України, а для документування паспортом громадянина України зразка 1994 року необхідно надати відповідне судове рішення, що набрало законної сили, а також документи, перелік яких визначено розділом III Тимчасового порядку.
10.02.2026 року позивач звернулася до Відділу № 18 у місті Синельникове ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою щодо отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
У зазначеній заяві позивач повторно просила оформити та видати йому паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки у зв`язку з втратою попереднього паспорта. Позивач знову зазначив про свою незгоду на оформлення паспорта у формі пластикової картки типу ID-1 та послався на релігійні переконання, положення Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17.
При цьому позивач прямо просила у разі наявності недоліків повідомити його про необхідність подання додаткових документів, надати для заповнення заяву-анкету та інші необхідні форми, зазначивши, що готовий надати всі необхідні документи протягом трьох днів з дня повідомлення.
До заяви позивачем, зокрема, було додано дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см, копію свідоцтва про народження та копію втраченого паспорта громадянина України.
24.02.2026 року Відділом № 18 у місті Синельникове ГУ ДМС у Дніпропетровській області на адресу позивача направлено лист № 1257-310/1257-26, яким повідомлено про результати розгляду його заяви від 10.02.2026 року.
У зазначеному листі відповідач фактично повторив правову позицію, викладену ГУ ДМС у листі від 06.02.2026 року, та зазначив, що для документування паспортом громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки необхідно надати засвідчене в установленому законодавством порядку рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати на ім`я позивача паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, а також документи, визначені розділом III Тимчасового порядку.
За відсутності такого судового рішення Відділ № 18 у місті Синельникове дійшов висновку про відсутність законних підстав для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. Одночасно позивача повідомлено про право оскаржити зазначене рішення в адміністративному порядку або до суду.
31.03.2026 року позивач звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою № К-557/6/8010-26, у якій, зокрема, порушував питання щодо наявності відомостей про його документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон засобами Єдиного державного демографічного реєстру.
03.04.2026 року Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області листом № К-557/6/8010-26/8010.5.2/1021-26 повідомило позивача про результати розгляду його заяви.
Згідно із зазначеним листом, за результатами перевірки бази даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України відомості стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон засобами Єдиного державного демографічного реєстру не виявлені.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач послідовно зверталася до органів Державної міграційної служби з питання оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року замість втраченого паспорта, при цьому неодноразово повідомляв про свою незгоду на оформлення паспорта у формі пластикової картки та посилався на релігійні переконання.
Водночас органи ДМС у відповідях від 06.02.2026 року та 24.02.2026 року виходили з того, що оформлення та видача паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року можливі лише за наявності судового рішення, що набрало законної сили, про зобов`язання органу ДМС оформити та видати такий паспорт.
Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача з відмовою органів Державної міграційної служби в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року та з вимогою визнати протиправною відмову ГУ ДМС у Дніпропетровській області, викладену у листі № К-83/6/1201-26/1201.4.3/2113-26 від 06.02.2026 року, і зобов`язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; своєчасно.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Як встановлено судом, предметом спору у цій справі є правомірність відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, викладеної у листі від 06.02.2026 року № К-83/6/1201-26/1201.4.3/2113-26, у задоволенні звернення позивача щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
Судом встановлено, що 05.02.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив оформити та видати йому паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року у зв`язку з втратою попереднього паспорта.
При цьому позивач посилався на положення постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII «Про затвердження Положення про паспорт громадянина України», зазначав про свої релігійні переконання, у зв`язку з якими не погоджується на оформлення паспорта у формі пластикової картки типу ID-1, та посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17.
Водночас суд встановив, що зазначене звернення було складене позивачем у довільній формі та не містило заяви встановленої форми, передбаченої законодавством для оформлення паспорта громадянина України, а також не було у повному обсязі забезпечене документами, необхідними для вирішення питання щодо оформлення паспорта.
Разом з тим зазначена обставина потребує оцінки у сукупності з іншими обставинами справи.
Суд враховує, що постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, яке на час виникнення спірних правовідносин є чинним нормативно-правовим актом. У чинній редакції зазначеного Положення передбачено правове регулювання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України від 20.11.2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка до них вноситься, виготовляються у формі книжечки або картки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України, а оформлення, видача та обмін паспорта здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, чинне законодавство передбачає обов`язок держави забезпечити громадянину можливість отримання документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а питання форми такого документа регулюється відповідними нормативно-правовими актами.
Водночас реалізація права на отримання паспорта громадянина України передбачає дотримання особою встановленої процедури його оформлення.
Так, пунктом 17 Положення № 2503-XII передбачено, що для обміну паспорта громадянин подає заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, паспорт, що підлягає обміну, та дві фотокартки відповідного розміру, а у визначених випадках також документи, що підтверджують відповідні обставини.
При цьому суд враховує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який є чинним нормативно-правовим актом. Разом із тим відповідно до пункту 1 цього Тимчасового порядку він визначає порядок подання документів, їх розгляду та прийняття рішення про оформлення і видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року саме особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати такий паспорт.
Отже, суд погоджується з відповідачем у тій частині, що особа, яка звертається за оформленням паспорта громадянина України, повинна дотримуватися встановленої процедури та подати заяву відповідної форми і необхідні документи.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 07.11.2018 року у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 року у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 року у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 року у справі № 240/575/20 та від 08.06.2023 року у справі № 380/5977/21.
Відтак сама по собі заява, складена у довільній формі, без подання документів, необхідних для оформлення паспорта, не може розглядатися як така, що автоматично породжує обов`язок органу ДМС видати паспорт громадянина України.
Разом з тим зазначений висновок не означає, що орган ДМС вправі відмовити особі у розгляді її звернення виключно з тієї підстави, що до нього не додано заяву встановленої форми та повного комплекту документів, якщо особа прямо повідомила про готовність усунути відповідні недоліки.
Як встановлено судом, у заяві від 05.02.2026 року позивач прямо просив у разі встановлення недоліків повідомити його про необхідність подання додаткових документів, заяв або анкет та надати відповідні форми для їх заповнення. Позивач також зазначив про готовність надати необхідні документи протягом трьох днів з моменту відповідного повідомлення.
Отже, з матеріалів справи не вбачається, що позивач категорично відмовився від виконання встановленої законодавством процедури оформлення паспорта. Навпаки, його звернення містило прохання повідомити про необхідність подання документів, яких не вистачає, та надати відповідні форми для їх оформлення.
За таких обставин відповідач, розглядаючи звернення позивача, мав надати йому належне роз`яснення щодо конкретного переліку документів та процедурних дій, необхідних для вирішення питання про оформлення паспорта, та розглянути його звернення у межах своєї компетенції.
Натомість із листа ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 06.02.2026 року вбачається, що відповідач фактично не запропонував позивачу усунути недоліки поданої заяви та не роз`яснив йому алгоритм подальшого звернення саме в контексті Положення № 2503-XII, а пов`язав можливість оформлення паспорта-книжечки виключно з попереднім отриманням судового рішення, що набрало законної сили.
Суд вважає такий підхід передчасним.
Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 року у справі № 160/24804/24, розглядаючи спір за позовом до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, окремо проаналізував співвідношення Положення № 2503-XII та Тимчасового порядку № 456.
У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що Тимчасовий порядок № 456 визначає порядок оформлення паспорта-книжечки для осіб, щодо яких уже існує судове рішення про зобов`язання ДМС видати такий паспорт. Водночас наявність цього Тимчасового порядку не означає, що особа повинна отримати попереднє судове рішення лише для того, щоб звернутися до органу ДМС із питанням про реалізацію права, передбаченого Положенням № 2503-XII. Верховний Суд також наголосив на необхідності розмежування процедури, передбаченої Положенням № 2503-XII, та процедури виконання вже прийнятого судового рішення, врегульованої Тимчасовим порядком № 456.
Отже, саме по собі посилання відповідача на пункт 1 Тимчасового порядку № 456 як на підставу для висновку про необхідність попереднього судового рішення не може бути визнане достатнім.
Водночас наведена правова позиція Верховного Суду не звільняє позивача від необхідності дотримання вимог Положення № 2503-XII щодо форми звернення та документів, необхідних для оформлення паспорта.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах двох взаємопов`язаних, але самостійних аспектів.
Перший полягає у тому, що позивач має право звернутися за оформленням паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-XII, а орган ДМС не вправі ставити саме можливість такого звернення у залежність від попереднього отримання судового рішення.
Другий полягає у тому, що реалізація цього права має відбуватися з дотриманням встановленої процедури, у тому числі шляхом подання заяви відповідної форми та необхідних документів.
З огляду на це суд не погоджується ні з позицією позивача про те, що подання заяви у довільній формі саме по собі створює безумовний обов`язок відповідача негайно оформити та видати паспорт, ні з позицією відповідача про те, що відсутність попереднього судового рішення є самостійною та достатньою підставою для відмови у розгляді питання про оформлення паспорта-книжечки.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що позивач не подав заяву встановленого зразка та необхідні документи, суд вважає їх обґрунтованими в частині наявності у позивача обов`язку дотримуватися відповідної процедури.
Водночас ці обставини не свідчать про правомірність оскаржуваної відмови саме в тому вигляді, у якому її сформульовано відповідачем.
Фактично відповідач не відмовив позивачу у зв`язку з конкретними недоліками поданих документів, які могли бути усунуті позивачем, а визначив відсутність судового рішення як загальну передумову для можливості оформлення паспорта-книжечки.
При цьому суд звертає увагу, що позивач у заяві від 05.02.2026 року самостійно порушив питання про можливі недоліки поданих документів та висловив готовність їх усунути.
За таких обставин відповідач мав діяти відповідно до принципів належного урядування, добросовісності та розсудливості, передбачених частиною другою статті 2 КАС України, і не створювати для особи додаткову перешкоду у вигляді необхідності попереднього судового процесу, якщо законодавство не визначає судове рішення первинною умовою звернення за оформленням паспорта.
Суд також враховує, що 10.02.2026 року позивач повторно звернувся до Відділу № 18 у місті Синельникове ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, знову порушивши питання про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки та зазначивши про готовність подати необхідні документи.
Однак і за результатами цього звернення відповідач виходив із необхідності попереднього судового рішення.
Таким чином, поведінка органу ДМС свідчить про те, що питання належності звернення позивача та можливості усунення ним процедурних недоліків фактично не було розглянуто самостійно, оскільки визначальним мотивом відмови відповідач вважав відсутність судового рішення.
При цьому суд не вбачає підстав для висновку про дискримінаційність самої вимоги щодо подання заяви встановленої форми та документів, передбачених законодавством.
Зазначена вимога має загальний характер та спрямована на забезпечення належної ідентифікації особи, перевірки поданих нею відомостей і дотримання встановленої процедури документування. Вона сама по собі не залежить від релігійних переконань особи та не може вважатися дискримінаційною.
Разом з тим вимога щодо дотримання процедури не може тлумачитися таким чином, щоб фактично позбавити особу можливості реалізувати право на отримання паспорта у формі, передбаченій чинним законодавством.
Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17, щодо права особи на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки за умови ненадання нею згоди на обробку персональних даних, якщо така відмова обумовлена її релігійними переконаннями.
Разом із тим суд виходить із того, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду не означає автоматичного оформлення паспорта на підставі будь-якого звернення особи незалежно від дотримання нею встановленої процедури.
Таким чином, у цій справі підлягають розмежуванню право позивача на звернення щодо оформлення паспорта у формі паспортної книжечки та порядок реалізації цього права.
Суд доходить висновку, що відповідач неправомірно ототожнив відсутність у позивача попереднього судового рішення з відсутністю правових підстав для розгляду питання щодо оформлення паспорта у формі книжечки.
Водночас на момент звернення позивача від 05.02.2026 року останнім не було подано заяву за формою, встановленою законодавством, та повного комплекту документів, необхідних для оформлення паспорта.
За таких обставин суд не вбачає достатніх правових підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача видати позивачу паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, оскільки суд не може підміняти уповноважений орган та встановлювати замість нього всі необхідні юридично значущі обставини для оформлення документа за відсутності належного звернення та повного комплекту документів.
Належним способом відновлення порушеного права позивача у цьому випадку є визнання протиправною оскаржуваної відмови та зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Під час повторного розгляду відповідач має виходити з того, що відсутність попереднього судового рішення сама по собі не є належною підставою для відмови позивачу у реалізації права на звернення щодо оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-XII.
Водночас відповідач має надати позивачу можливість виконати передбачені законодавством процедурні вимоги, у тому числі подати заяву встановленої форми та необхідні документи, після чого вирішити питання про оформлення та видачу паспорта з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.11.2025 року у справі № 160/24804/24.
Такий спосіб захисту відповідає положенням статті 245 КАС України, оскільки забезпечує реальне відновлення порушеного права позивача, не підміняючи при цьому дискреційні та процедурні повноваження органу ДМС щодо перевірки документів та оформлення паспорта.
Суд також зазначає, що зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача не означає надання йому права повторно відмовити з тієї самої підстави, яка визнана судом протиправною, а саме через відсутність попереднього судового рішення.
При новому розгляді відповідач зобов`язаний врахувати правову оцінку суду, надати належну оцінку поданим позивачем документам та забезпечити можливість усунення процедурних недоліків звернення.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, викладену у листі від 06.02.2026 року № К-83/6/1201-26/1201.4.3/2113-26, належить визнати протиправною, а відповідача зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2026 року щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення.
У задоволенні позовної вимоги про безпосереднє зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року слід відмовити, оскільки на момент первинного звернення позивач не подав заяву встановленої форми та повного комплекту документів, необхідних для оформлення паспорта, а тому вирішення питання про його безпосередню видачу є передчасним.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 1332 грн., адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, викладену у листі від 06.02.2026 року №К-83/6/1201-26/1201.4.3/2113-26, у розгляді питання щодо оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2026 року щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1332 грн. (одна тисяча триста тридцять дві гривні).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник