ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Справа №160/16901/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
17.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 16.06.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 28.05.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації гpoшoвoгo забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018, виплаченої 28.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі № 160/30257/24;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 28.05.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації гpoшoвoгo забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018, виплаченої 28.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі № 160/30257/24.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач у період з 05.06.2009 по 12.04.2022 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , однак при проходженні служби їй не було нараховано та виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №160/30257/24 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу зазначену індексацію із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. На виконання вказаного рішення 28.05.2026 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 84588,95 грн. Водночас при здійсненні зазначеної виплати відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 18.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
22.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами, а відповідно до статей 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсація втрати частини доходів проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати відповідних доходів, у тому числі грошового забезпечення. При цьому відповідач вказав, що законодавством визначено порядок обчислення та виплати такої компенсації, однак вважає, що у спірних правовідносинах протиправна бездіяльність з боку військової частини НОМЕР_1 відсутня, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд відмовляє, оскільки наведені у відзиві доводи не свідчать про наявність передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Зокрема, відповідачем не зазначено та судом не встановлено обставин, які б відповідно до положень статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України зумовлювали необхідність залишення позовної заяви без розгляду. Саме по собі заперечення відповідача проти обґрунтованості позовних вимог, а також його посилання на відсутність протиправної бездіяльності стосуються оцінки правомірності поведінки відповідача по суті спору, а не процесуальних підстав для залишення позову без розгляду.
Крім того, зі змісту відзиву вбачається, що відповідач фактично заперечує наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Такі доводи підлягають перевірці судом під час розгляду справи по суті та не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
За таких обставин клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 05.06.2009 по 12.04.2022 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
12.04.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, однак на момент звільнення з військової служби остаточний розрахунок з позивачем проведено не було.
30.07.2024 позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату наявної заборгованості з належних їй виплат.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №160/30257/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення.
На виконання зазначеного судового рішення 28.05.2026 відповідачем позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у загальній сумі 84 588,95 грн, що підтверджується банківською випискою, наданою до матеріалів справи.
Водночас під час виплати зазначеної заборгованості відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
У зв`язку з невиплатою відповідачем зазначеної компенсації позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються, зокрема, Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітну плату (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу, при цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.
Статтею 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
Отже, законодавцем прямо передбачено можливість компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення та сум індексації такого доходу.
Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №160/30257/24 встановлено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити відповідні суми індексації із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.
Таким чином, право позивача на отримання відповідного грошового доходу вже встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, та повторному дослідженню у межах цієї справи не підлягає.
Як встановлено судом, на виконання зазначеного рішення 28.05.2026 відповідач виплатив позивачу суму індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 84588,95 грн.
Отже, зазначена сума грошового доходу належала позивачу за відповідні місяці 2015-2018 років, однак була фактично виплачена лише 28.05.2026, тобто з істотним порушенням установлених строків її виплати.
При цьому сам факт того, що відповідна сума індексації була виплачена відповідачем на виконання судового рішення, не виключає права позивача на отримання компенсації втрати частини доходів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати пов`язується саме з фактом порушення строків виплати відповідного доходу.
Особливо суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.
У цій постанові Верховний Суд розглядав питання застосування Закону №2050-III до правовідносин, у яких відповідний дохід був виплачений із порушенням установленого строку, та звернув увагу на юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення права на компенсацію. Верховний Суд виходив із того, що правове значення має факт невиплати грошового доходу у встановлені строки, а також те, що право на відповідну виплату може бути встановлено судовим рішенням.
При цьому положення Закону №2050-III не ставлять право особи на компенсацію у залежність від того, чи була відповідна сума доходу добровільно нарахована відповідачем, чи її нарахування та виплата здійснювалися на виконання судового рішення.
Таким чином, посилання відповідача на те, що будь-якої протиправної бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 не допущено, є необґрунтованим, оскільки обов`язок щодо компенсації виникає безпосередньо в силу закону за наявності факту порушення встановлених строків виплати доходу.
Суд також відхиляє доводи відповідача щодо передчасності позовних вимог.
Як встановлено судом, виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення у розмірі 84588,95 грн відповідач здійснив 28.05.2026. Саме у цей момент настала визначена статтею 4 Закону №2050-III обставина, за якої компенсація мала бути виплачена у тому ж місяці, в якому здійснено виплату заборгованості.
Отже, станом на момент звернення позивача до суду обов`язок відповідача щодо нарахування та виплати компенсації вже виник, а невиконання такого обов`язку свідчить про порушення прав позивача.
При цьому відсутність окремого рішення відповідача про відмову у виплаті компенсації не може свідчити про відсутність порушення права позивача, оскільки обов`язок щодо її нарахування та виплати встановлений законом і не залежить від подання громадянином додаткової заяви після фактичної виплати заборгованості.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що після виплати 28.05.2026 позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідач був зобов`язаний провести розрахунок компенсації втрати частини доходів відповідно до статей 2-4 Закону №2050-III та Порядку №159 та виплатити її позивачу одночасно з погашенням заборгованості.
Невиконання відповідачем зазначеного обов`язку є протиправною бездіяльністю.
Водночас суд зазначає, що компенсація підлягає розрахунку за кожним відповідним місяцем, за який позивачу була несвоєчасно виплачена індексація грошового забезпечення, з урахуванням положень статті 3 Закону №2050-III та пункту 4 Порядку №159, тобто виходячи із суми доходу після утримання податків і обов`язкових платежів та відповідного приросту індексу споживчих цін за період його невиплати.
Таким чином, суд не вбачає підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 28.05.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації гpoшoвoгo забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018, виплаченої 28.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі № 160/30257/24.
Ззобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 28.05.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації гpoшoвoгo забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018, виплаченої 28.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі № 160/30257/24.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник