ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
21 вересня 2026 р. Справа №160/29544/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанова О.В., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Військової частини НОМЕР_1 в якій позивач просить:
визнати протиправною та скасувати довідку Військово-лікарської комісії за направленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 серпня 2026 року щодо визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 ;
визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 серпня 2026 року «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 ;
визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині про зарахування до особового складу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 .
Позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить:
вжити заходи щодо забезпечення адміністративного позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових осіб вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ШН НОМЕР_2 з військових підрозділів із проходження базової загальної військової підготовки до інших військових частин з метою проходження військової служби до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження протиправних дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Вказана заява обґрунтована тим, що без вжиття заходів забезпечення позову, може призвести до значної шкоди інтересам позивача та унеможливить виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши заяву про забезпечення позову до подачі позову та додані до неї матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз наведеної правової норми свідчить на користь висновку, що законодавець встановив наступні підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.
Положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частина 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов`язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає обов`язковому врахуванню, ці підстави є оціночними. Тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Ч.9 ст.1 Закону №2232-XII визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Таким чином, станом на час подання позовної заяви та вирішення питання про забезпечення позову, позивач має статус військовослужбовця.
Питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення №1153/2008).
Так, відповідно до п.110, 112 Положення №1153/2008 переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.
З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовець може бути переміщений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.
Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з військової частини НОМЕР_1 до іншої.
Крім того, п.10 ч.3 ст.151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває станом на теперішній час.
Відтак, на час звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, яким безумовно є і наказ про його переміщення.
Суд враховує, що загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV(далі Закон №548-XIV).
За приписами статті 28 Закону №548-XIV єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
- наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтею 30 Закону №548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Отже, оскільки позивач проходить військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд позбавлений можливості забороняти командуванню військової частини, в якій проходить військову службу позивач вчиняти дії, пов`язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти визначати місце несення військової служби військовослужбовцем.
Тому обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо переміщення позивача для проходження військової служби з навчального центру до іншого місця служби є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.
Суддя зазначає, що саме по собі, подання позовної заяви, предметом якого є визнання рішень протиправними, не є беззаперечним доказом очевидної ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень.
Суддя також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Таким чином, заява представника позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі №160/29544/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення.
Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.В. Єфанова