ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Справа №160/17645/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
23.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, за період з 29,01.2020 по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення 22.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №160/272/25;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення 22.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №160/272/25;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач у період з 11.06.2019 по 05.01.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №160/272/25 встановлено протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.01.2022 та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок і виплату належного позивачу грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум. Позивач зазначає, що на виконання вказаного судового рішення 22.05.2026 військовою частиною НОМЕР_2 йому було виплачено заборгованість з грошового забезпечення у розмірі 73 777,33 грн, тобто із значним порушенням строків її виплати. У зв`язку з цим позивач вважає, що у відповідачів виник обов`язок здійснити нарахування та виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. На переконання позивача, право на таку компенсацію виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, оскільки належність позивачу спірних сум грошового забезпечення встановлена судовим рішенням, а їх фактична виплата відбулася лише 22.05.2026. Крім того, позивач вважає, що належна йому компенсація має бути виплачена одночасно з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 24.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, не передбачено такого виду відповідальності, як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, а також не встановлено відсильної норми щодо застосування до таких правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. На думку відповідача, положення КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки зазначений Кодекс регулює трудові, а не військово-службові правовідносини. Крім того, відповідач зазначив, що рішенням Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 військову частину НОМЕР_1 виключено із системи розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 . У зв`язку з цим військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів, не має власних розрахункових рахунків та перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , тоді як остання є розпорядником бюджетних коштів та уповноважена здійснювати відповідні розрахунки і виплати. З огляду на наведене відповідач вважає, що у разі встановлення судом підстав для здійснення позивачу відповідних виплат обов`язок щодо їх нарахування та виплати має бути покладений саме на військову частину НОМЕР_2 , а не на військову частину НОМЕР_1 . За таких обставин відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
10.07.2026 року від військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що питання виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, а тому позовна вимога про нарахування та виплату відповідної компенсації, на думку відповідача, є необґрунтованою. Крім того, відповідач послався на положення бюджетного законодавства та зазначив, що як розпорядник бюджетних коштів має право брати бюджетні зобов`язання та здійснювати видатки виключно в межах відповідних бюджетних асигнувань, а відтак здійснення спірних виплат залежить від наявності відповідного бюджетного фінансування. Щодо вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні суми податку. Посилаючись, зокрема, на постанову Верховного Суду від 28.11.2023 у справі №420/18163/21, відповідач вважає, що до здійснення відповідної виплати грошового забезпечення підстави для нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відсутні. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
28.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 у період з 11 червня 2019 року по 05 січня 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 11.06.2019 №126 та від 05.01.2022 №2.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №160/272/25, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Вказаним судовим рішенням також зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.01.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021 та 2022 роки, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, зазначеним рішенням військову частину НОМЕР_2 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, розраховані з урахуванням відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та тарифних коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення суду від 10.03.2025 у справі №160/272/25 військовою частиною НОМЕР_2 22.05.2026 на рахунок позивача перераховано грошові кошти у розмірі 73 777,33 грн. Згідно з наданою позивачем випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 15.06.2026, зазначене зарахування здійснено 22.05.2026 о 18:38 із призначенням платежу: «Цільове зарахування, Військова частина НОМЕР_2 », із зазначенням, що кошти є виплатою грошового забезпечення військовослужбовцю за травень 2026 року згідно з розрахунковою відомістю №108 від 22.05.2026.
Таким чином, судом встановлено факт несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, право на які було встановлено судовим рішенням у справі №160/272/25, та факт їх фактичної виплати лише 22.05.2026.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що склад виплаченої на виконання судового рішення суми включав як належне позивачу грошове забезпечення за відповідні періоди, так і грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, що має значення для визначення доходів, на які поширюються положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Також судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим 18.08.2016.
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).
У силу вимог пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.
При цьому, за правилами статей 3-5 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №160/272/25 було перераховано та сплачено позивачу 22.05.2026 року грошові кошти у розмірі 73 777,33 грн, що підтверджується випискою по рахунку, наданою АТ КБ «ПриватБанк». Зазначені кошти перераховані військовою частиною НОМЕР_2 із призначенням платежу «Кошти на виплату грош.забезп. в/сл за травень 2026 р.; зг. розрах. відом. №108 від 22.05.2026 р.».
Таким чином, факт фактичної виплати позивачу сум грошового забезпечення, нарахованих на виконання зазначеного судового рішення, підтверджується належними та допустимими доказами.
Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, адже останнє виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року по справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року по справі №420/7633/20 та від 09 серпня 2022 року по справі №460/4765/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, несвоєчасне нарахування позивачу сум грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням відповідачем такого грошового забезпечення при звільненні з військової служби, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що її виплачує, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.
Водночас, заявлені позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 не підлягають до задоволення, оскільки рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №160/272/25 зобов`язано саме військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.01.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021 та 2022 роки, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, за період з 29,01.2020 по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення 22.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №160/272/25.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення 22.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №160/272/25.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник