ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Справа №160/17872/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
24.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 24.06.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.07.2023 р. по 06.03.2025 р. включно;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 4086 гривень 87 копійок на місяць за період з 21.07.2023 р. по 06.03.2025 р. включно у загальній сумі 79934,7 гривень відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".
Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 21.07.2023 по 06.03.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на всіх видах забезпечення. Позивач зазначає, що відповідачем неналежно здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, зокрема індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим виникла недоплата належних йому сум. Позивач вказує, що 09.05.2026 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив надати відомості щодо нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, розміру виплаченої індексації, застосованих базових місяців, а також здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення та індексації за період проходження військової служби. За результатами розгляду звернення відповідач листом від 08.06.2026 №1643/12185 не здійснив відповідного перерахунку та не провів виплату заявлених позивачем сум, пославшись, зокрема, на відсутність у військової частини повноважень щодо індивідуального перерахунку грошового забезпечення та на те, що законодавством не передбачено обов`язку військових частин здійснювати такий перерахунок після звільнення військовослужбовця. Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідача протиправними, оскільки, на його думку, під час проходження військової служби йому не було належним чином нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, у тому числі індексацію-різницю, передбачену пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а також на правові висновки Верховного Суду щодо порядку визначення та виплати індексації-різниці грошового забезпечення військовослужбовців. Позивач зазначає, що розмір належної йому індексації-різниці становить 4086,87 грн щомісячно, а загальна сума недоотриманої індексації за заявлений період, за його розрахунком, становить 79934,70 грн. Крім того, позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 25.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року та березень 2018 року; довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення та картки особового рахунку за період з 21.07.2023 року по 06.03.2025 року включно ОСОБА_1 ; копії наказів про зарахування до списків особового складу так і виключення із списків особового складу ОСОБА_1 . Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
13.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що грошове забезпечення військовослужбовців має індивідуальний характер та визначається з урахуванням займаної посади, військового звання, вислуги років, умов проходження військової служби та інших обставин, передбачених законодавством. Відповідач зазначив, що відповідно до статей 9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розміри грошового забезпечення військовослужбовців та його складових визначаються відповідними нормативно-правовими актами, а їх зміна можлива лише на підставі рішень Кабінету Міністрів України та інших уповноважених органів. Щодо вимог позивача про нарахування та виплату індексації-різниці відповідач послався на положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, зазначивши, що для визначення права на суму індексації-різниці необхідно встановити розмір підвищення грошового доходу військовослужбовця у березні 2018 року та розмір індексації, яка могла бути нарахована у цьому місяці, з подальшим їх порівнянням. При цьому відповідач наголосив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 21.07.2023 по 06.03.2025, тобто після березня 2018 року, у зв`язку з чим у березні 2018 року не проходив військової служби та не отримував грошового забезпечення. Отже, на думку відповідача, відсутні необхідні вихідні дані для визначення розміру підвищення грошового доходу саме позивача у березні 2018 року та проведення передбаченого пунктом 5 Порядку №1078 порівняння. Відповідач також послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, відповідно до якої право на індексацію-різницю виникає за умови, якщо сума підвищення грошового доходу у місяці його підвищення не перевищує суму індексації, яка склалася у такому місяці. Водночас, за твердженням відповідача, стосовно позивача неможливо встановити зазначені показники за березень 2018 року, оскільки на той час він не проходив військової служби. Крім того, відповідач зазначив, що положення пункту 10-2 Порядку №1078 передбачають особливий порядок обчислення індексу споживчих цін для осіб, які прийняті на роботу або призначені на посаду після підвищення тарифних ставок (окладів), а тому для позивача, який почав проходити військову службу у 2023 році, застосування механізму індексації-різниці, розрахованого виходячи з показників березня 2018 року, є безпідставним. Також відповідач зазначив, що з карток особового рахунку вбачається проведення позивачу нарахувань грошового забезпечення та поточної індексації у відповідні періоди проходження військової служби. Відтак, на думку відповідача, підстави для додаткового нарахування та виплати позивачу індексації-різниці у заявленому розмірі відсутні. З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 21.07.2023 по 06.03.2025.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2023 №207 позивача, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 14.07.2023 №1555, з 21.07.2023 зараховано до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. У зв`язку з відсутністю вакантної посади позивача тимчасово допущено до виконання обов`язків начальника інформаційно-аналітичної групи штабу за тарифним розрядом 20.
Згідно із зазначеним наказом посадовий оклад позивача за 20 тарифним розрядом становив 4510,00 грн, щомісячна надбавка за особливості проходження військової служби встановлена у розмірі 65 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а щомісячна премія - у розмірі 495 відсотків посадового окладу. Станом на 21.07.2023 вислуга років позивача у календарному обчисленні становила 3 роки 9 місяців 21 день.
З картки особового рахунку позивача за 2023 рік судом встановлено, що йому нараховувалися та виплачувалися складові грошового забезпечення, зокрема посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премія, а також додаткова винагорода, передбачена законодавством на період дії воєнного стану.
З картки особового рахунку за 2024-2025 роки вбачається, що посадовий оклад позивача до лютого 2025 року становив 4510,00 грн, а з березня 2025 року - 5382,90 грн. При цьому у картці особового рахунку за 2025 рік також відображено нарахування поточної індексації грошових доходів у відповідному розмірі.
09.05.2026 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій, зокрема, просив надати інформацію та документи щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період проходження військової служби, здійснити відповідний перерахунок та нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення, у тому числі індексацію-різницю відповідно до пункту 5 Порядку №1078.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2026 №1643/12185 позивачу надано відповідь на звернення та долучено картки його особового рахунку. Водночас відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу заявленої ним індексації-різниці.
Не погоджуючись із не нарахуванням та невиплатою зазначених сум, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а також пропорційно.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо наявності у позивача права на нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення за період проходження військової служби з 21.07.2023 по 06.03.2025.
Правові та організаційні засади підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України соціальних гарантій визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру.
До таких доходів, зокрема, належить грошове забезпечення військовослужбовців.
Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначений Порядком №1078.
Водночас у цій справі позивач заявляє вимоги саме щодо так званої індексації-різниці, передбаченої абзацами четвертим, п`ятим та шостим пункту 5 Порядку №1078, а не лише щодо поточної індексації.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу - поточної індексації та індексації-різниці. При цьому право на індексацію-різницю виникає лише за наявності визначених пунктом 5 Порядку №1078 умов, а саме у випадку, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у такому місяці.
Верховний Суд у цій постанові також наголосив, що для визначення наявності права на індексацію-різницю необхідно встановити конкретні показники щодо відповідного військовослужбовця: розмір підвищення його грошового доходу у місяці підвищення та суму можливої індексації, що склалася у такому місяці. Якщо сума підвищення доходу не перевищує суму можливої індексації, виникає право на виплату різниці між цими величинами.
При цьому Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 виходив із фактичних обставин конкретної справи, встановивши, що позивач проходив військову службу з 02.02.2015 по 01.03.2021, а у березні 2018 року щодо нього відбулося підвищення посадового окладу. Саме тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність встановлення розміру підвищення його доходу у березні 2018 року та суми можливої індексації у цьому місяці.
Отже, наведена постанова Верховного Суду не свідчить про безумовне право кожного військовослужбовця, який проходив службу після 01.03.2018, на отримання індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн або іншому визначеному ним розмірі. Навпаки, з її змісту вбачається необхідність встановлення фактичних обставин щодо доходу конкретного військовослужбовця у місяці підвищення доходу та проведення передбаченого пунктом 5 Порядку №1078 порівняння.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 розпочав проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 лише 21.07.2023.
Таким чином, станом на березень 2018 року позивач не проходив військової служби, не перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 та не отримував грошового забезпечення.
Відтак, у позивача відсутні фактичні показники його грошового забезпечення за лютий та березень 2018 року, які необхідні для визначення розміру підвищення доходу у березні 2018 року.
Зазначена обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки відповідно до абзацу п`ятого пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифної ставки (посадового окладу) у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати (грошового забезпечення), які не мають разового характеру.
Отже, для визначення величини «А» - розміру підвищення доходу - необхідно мати можливість встановити розмір грошового забезпечення відповідної особи у місяці, що передував підвищенню, та у місяці підвищення.
Стосовно військовослужбовців, які проходили службу у березні 2018 року, таким місяцем підвищення є березень 2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Однак позивач на той час військовослужбовцем не був, а тому його грошове забезпечення у лютому та березні 2018 року не нараховувалося і не виплачувалося.
За таких обставин неможливо визначити індивідуальний розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року та, відповідно, провести передбачене пунктом 5 Порядку №1078 порівняння величини підвищення доходу із сумою можливої індексації.
Суд звертає увагу, що сама по собі обставина встановлення постановою №704 нових розмірів посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 не означає автоматичного виникнення у всіх осіб, які були прийняті на військову службу після цієї дати, права на індексацію-різницю, яка сформувалася у березні 2018 року.
Індексація-різниця за своєю правовою природою є результатом порівняння двох конкретних величин у місяці підвищення доходу - суми можливого індексаційного доходу та суми фактичного підвищення доходу конкретного військовослужбовця. Тому для її визначення необхідне існування фактичного доходу особи у відповідному місяці.
Аналогічний підхід застосовано судами у справах, у яких військовослужбовці розпочали службу після березня 2018 року. Зокрема, у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 у справі №520/4092/26 суд, посилаючись, серед іншого, на правові висновки Верховного Суду у справах №400/3826/21, №380/5493/21, №420/11424/21 та №320/8554/21, дійшов висновку, що за відсутності у позивача грошового забезпечення за лютий та березень 2018 року неможливо визначити розмір підвищення його доходу у березні 2018 року, а тому відсутні підстави для нарахування індексації-різниці.
Зазначений підхід узгоджується і з правовою природою пункту 10-2 Порядку №1078, який встановлює спеціальні правила обчислення індексу споживчих цін для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.
Отже, для позивача, який розпочав проходження військової служби 21.07.2023, право на індексацію грошового забезпечення має визначатися з урахуванням правил, передбачених Порядком №1078 для осіб, які приступили до служби після відповідного підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а не шляхом автоматичного перенесення на нього результатів розрахунку індексації-різниці, здійсненого щодо військовослужбовців, які перебували на службі у березні 2018 року.
Суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 окремо розмежував поточну індексацію та індексацію-різницю, зазначивши, що ці види індексації можуть нараховуватися як одночасно, так і окремо. Право на поточну індексацію виникає за наявності передбачених законодавством умов, тоді як право на індексацію-різницю залежить від результату порівняння сум у місяці підвищення доходу.
У цій справі з картки особового рахунку позивача вбачається нарахування йому поточної індексації у відповідному періоді. Проте факт проведення такого нарахування не свідчить про наявність у позивача права саме на індексацію-різницю за абзацами четвертим - шостим пункту 5 Порядку №1078.
При цьому суд не погоджується з доводами позивача про те, що сама величина можливої індексації у березні 2018 року в розмірі 4463,15 грн може бути безпосередньо використана як належна йому індексація-різниця.
Сума 4463,15 грн є величиною можливої індексації, яка визначалася для відповідного місяця виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб та величини приросту індексу споживчих цін. Однак індексація-різниця визначається не шляхом автоматичної виплати цієї величини, а лише після встановлення та порівняння її з розміром підвищення доходу конкретної особи у місяці підвищення.
У свою чергу, позивач не надав доказів, які б підтверджували його грошове забезпечення у лютому та березні 2018 року, розмір його доходу в зазначених місяцях, розмір підвищення такого доходу або інші обставини, які давали б можливість провести розрахунок відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку №1078.
Більше того, такі докази об`єктивно не можуть існувати щодо позивача, оскільки на час набрання чинності постановою №704 він не проходив військової служби.
Таким чином, позивач фактично просить застосувати до нього механізм індексації-різниці, сформований у березні 2018 року щодо військовослужбовців, які вже перебували на військовій службі та отримували грошове забезпечення, без наявності передбаченої Порядком №1078 фактичної бази для такого розрахунку саме щодо позивача.
Суд зауважує, що посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 не спростовує наведеного висновку, оскільки фактичні обставини зазначеної справи є відмінними від обставин цієї справи. У справі №320/8554/21 позивач проходив військову службу до та після березня 2018 року, а тому суд мав можливість встановити його грошове забезпечення у місяці, що передував підвищенню, та у місяці підвищення. Натомість ОСОБА_1 розпочав військову службу лише у липні 2023 року.
Отже, правовий висновок Верховного Суду у справі №320/8554/21 щодо необхідності проведення розрахунку індексації-різниці не означає можливості здійснення такого розрахунку без встановлення фактичних показників доходу особи у відповідному місяці підвищення.
Відтак, за встановлених у цій справі обставин у позивача не виникло права на індексацію-різницю, передбачену абзацами четвертим - шостим пункту 5 Порядку №1078, за період з 21.07.2023 по 06.03.2025.
Суд також бере до уваги, що відповідач надав позивачу картки його особового рахунку та інформацію щодо нарахованого грошового забезпечення, а з матеріалів справи не вбачається доказів того, що відповідачем було неправильно визначено та виплачено позивачу поточну індексацію за період проходження військової служби.
За таких обставин твердження позивача про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати саме індексації-різниці не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами.
При цьому суд наголошує, що встановлення факту проходження військової служби після 01.03.2018 саме по собі не є достатньою правовою підставою для виплати індексації-різниці у розмірі, визначеному позивачем. Необхідною умовою є встановлення передбачених пунктом 5 Порядку №1078 обставин, які зумовлюють виникнення права на такий вид індексації.
Оскільки таких обставин щодо позивача не встановлено, а розрахунок заявленої ним суми індексації-різниці ґрунтується на показниках, які не є його індивідуальними показниками грошового забезпечення у березні 2018 року, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення та зобов`язання здійснити відповідні нарахування і виплату є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник