ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
"21" вересня 2026 р. справа № 300/6307/26
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій
В С Т А Н О В И В:
02.09.2026 адвокат Лісодід Олег Валентинович звернувся до суду через систему "Електронний суд" в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 в період з 24 лютого 2022 року по 27 серпня 2025 року (включно) грошового забезпечення, а також інших додаткових виплат за вказаний період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно із додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 27 серпня 2025 року (включно), а також виплачених за вказаний період інших додаткових виплат, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно із додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату, з урахуванням раніше вже виплачених сум.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.09.2026 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Зазначено, що спірними періодами у цій справі є з 24.02.2022 по 27.08.2025, а до суду з даним позовом позивач звернувся 02.09.2026. Крім того позивач долучив до даної позовної заяви довідки про нараховане грошове забезпечення та додаткові види. Тобто позивач дізнався про нараховане грошове забезпечення та додаткові види не пізніше вересня 2025 році. Отож позивач, пропустивши строк встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, а також строк установлений ст.233 КЗпП України.
За приписами пункту 3 частини 1, частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після відкриття провадження у адміністративній справі вправі встановлювати (перевіряти) відповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23.
У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати спірних сум грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 27.08.2025 регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
У контексті зазначеного суд звертає увагу на те, що для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов`язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку, передбаченого частиною першою зазначеної статті, є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Суд зауважує, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю.
Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Проаналізувавши положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.
Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,
(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.
У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін: (a) валова сума нарахованої заробітної плати; (b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру; (c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.
Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29 січня 2026 року у справі № 380/17739/24.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 240/19087/24 зазначив про те, що грошовий атестат, що видається військовослужбовцю, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, можна віднести до повідомлення про нараховані суми лише за останній місяць служби. Проте спірні правовідносини стосуються щомісячних виплат, а отже відомості про нараховані суми необхідно встановлювати щодо кожного спірного місяця.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Представник позивача, крім грошового атестату від 27.08.2025, долучив до даної позовної заяви Довідки про нараховане грошове забезпечення та додаткові види від 27.08.2025 за спірний період з серпня 2023 року.
02.09.2026 представник позивача звернувся до суду через систему "Електронний суд" з цим позовом.
Відтак, позивачем пропущено тримісячний строк для подання адміністративного позову за період з 01.08.2023 по 27.08.2025.
Згідно частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Проте, представник позивача не додав до позову відповідної заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для поновлення такого строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вказану позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами частини 13 статті 171 КАС України суддя, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
У зв`язку із викладеним, відповідно до частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України дану позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк, достатній для усунення недоліків шляхом приведення у відповідність адміністративного позову до вимог, встановлених частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
Позовну заяву у справі № 300/6307/26 - залишити без руху.
Надати позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення вказаних недоліків, шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для поновлення такого строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
Роз`яснити, що в разі не усунення недоліків у вище зазначений строк позовна заява у частині періоду з серпня 2023 буде залишена без розгляду.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя Григорук О.Б.