КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
21 вересня 2026 року м. Київ Справа № 320/33204/26
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову та доданими до неї документами, подану в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 05.12.2006.
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідно до даних його облікових документів.
- зобов`язати відповідача привести відомості Реєстру у відповідність до фактичного правового статусу позивача, виключивши його зі статусу військовозобов`язаного та усунувши недостовірні відомості.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2026 відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) без повідомлення (виклику) учасників справи.
16 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), його посадовим та службовим особам до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/33204/26 вчиняти щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , дії, безпосередньо пов`язані з його призовом на військову службу під час мобілізації, у тому числі приймати рішення (накази) про його призов на військову службу під час мобілізації, оформлювати та/або вручати мобілізаційне розпорядження, включати його до команд на відправлення та здійснювати його направлення (відправлення) до військової частини.
В обґрунтування заяви зазначено, що після відкриття провадження у справі виникла реальна та безпосередня загроза того, що ще до вирішення судом спору по суті відповідач, використовуючи оспорювані позивачем відомості Реєстру, здійснить подальші мобілізаційні заходи щодо ОСОБА_1 , аж до його призову на військову службу.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.09.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Згідно з довідкою заступника начальника відділу управління персоналом та інформаційного забезпечення суддя Київського окружного адміністративного суду ЖУКОВА Євгенія Олексіївна відповідно до наказу від 07.09.2026 № 193-ктм/гс з 14 вересня 2026 року по 18 вересня 2026 року перебувала у щорічній відпустці.
Таким чином, 21.09.2026 заяву про забезпечення позову було фактично передано на розгляду судді Жуковій Є.О.
Здійснюючи розгляд заяви про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Варто зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, при розгляді заяви про забезпечення позову суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 видано повістку №8946383, відповідно до якої йому належить прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 19 вересня 2026 року о 09:00 год. Метою виклику зазначено «для уточнення даних». Крім цього, відповідачем направлено роботодавцю позивача - ТОВ «ФАБРИК РД» - окреме розпорядження, яким керівника підприємства зобов`язано забезпечити оповіщення ОСОБА_1 та його прибуття 19.09.2026 о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вище зазначені обставини, на переконання ОСОБА_1 , свідчать про те, що здійснення щодо останнього заходів призову до остаточного вирішення судом питання про правомірність його обліку як військовозобов`язаного створює реальний ризик настання незворотних юридичних наслідків, оскільки якщо позивача буде мобілізовано до ухвалення рішення у справі, він набуде нового правового статусу - військовослужбовця, тому навіть якщо після цього суд задовольнить позов та встановить протиправність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей про його виключення з військового обліку, таке судове рішення саме по собі вже не поверне ОСОБА_1 у становище.
Оцінюючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, та надані на їх підтвердження докази, суд дійшов до наступного висновку.
Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому, Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувались. На момент розгляду заяви про забезпечення позову воєнний стан та загальна мобілізацію в України триває.
За загальним правилом застосування інститут забезпечення позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними або якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Матеріалами заяви про забезпечення позову підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано ОСОБА_1 повістку № 8946383 про його виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 19.09.2026 о 09:00 годинні.
Також, керівнику ТОВ «ФАБРИКА РД» (підприємство на якому працює позивач) було надіслано розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2026 №ВОБР/219/999 згідно з яким керівнику зазначеного вище товариства було повідомлено про необхідність забезпечення оповіщення ОСОБА_1 про необхідність його прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (дата прибуття 19.09.2026 о 09:00 годинні).
Зазначені обставини, як стверджує позивач в заяві про забезпечення позову, свідчать про реальну та безпосередню загрозу порушення прав позивача та підтверджують необхідність застосування інституту забезпечення позову та відповідно вжиття заходів забезпечення позову.
В контексті викладеного, суд наголошує, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення повістки № 8946383 та розпорядження №ВОБР/219/999, які на переконання позивача свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позиву не є предметом розгляду в адміністративній справі №320/33204/26, тому суд позбавлений можливість надавати оцінку зазначеним діям відповідача в межах розгляду цієї заяви про забезпечення позову.
Ба більше, суд відмічає, що самі по собі дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виклику ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення даних, без належного обґрунтування того, що вказані обставини безпосередньо можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за якими він звернувся до суду, не є беззаперечним доказом для вжиття запропонованих заходів забезпечення адміністративного позову.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Щодо посилань у заяві про забезпечення позову на правову позицію Верховного Суду в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, суд такі посилання відхиляє з огляду на те, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Також, при розгляді цієї заяви, суд враховує те, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.