КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про продовження процесуального строку
21 вересня 2026 року справа № 320/1710/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву представника позивача про поновлення строку звернення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
10.01.2025 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний Суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди: з листопада 2019 року по листопад 2020 року; з січня 2024 року по червень 2024 року;
- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за зазначені періоди у повному обсязі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства не було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди з листопада 2019 року по листопад 2020 року та з січня 2024 року по червень 2024 року у порушення вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, що підтверджується офіційними відповідями від відповідача та наданими ним копіями розрахункових листів за вказані проміжки часу. На думку позивача, індексація є обов`язковим елементом виплат для всіх співробітників, зокрема тих, хто перебуває на військовій чи іншій спеціальній службі, а відсутність таких нарахувань є прямим порушенням законодавства.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Витребувано докази від відповідача.
Копія ухвали Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 надіслана всім учасникам справи 07.02.2026, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.
21.02.2025 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву від відповідача та клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропущенням місячного строку звернення до суду з даним позовом, поданий через підсистему «Електронний Суд» 21.02.2025, тобто в межах п`ятнадцятиденного строку, встановленого ухвалою суду від 31.01.2025.
У клопотанні про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском місячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України, відповідач посилається на те, що грошове забезпечення позивач отримував щомісячно, у тому числі й у спірний період, то є беззаперечним те, що його суми були достеменно відомі останньому. Натомість до суду позивач щодо перерахунку сум грошового забезпечення, за період проходження військової служби у 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роках, звернувся лише у січні 2025 року.
При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ОСОБА_1 , як більшість співробітників Управління, користувався послугами АТ КБ Приватбанк, отримував грошове забезпечення на картку для виплат вказаного банку. ОСОБА_1 щомісяця надсилався розрахунковий лист банківською установою АТ КБ «ПриватБанк», на підставі договору із Управлінням, який містить структуру виплати . Так, у відповідності до укладеного договору та за допомогою сервісних можливостей АТ КБ Приватбанк розрахунковий листок доступний усім власникам Картки для виплат зарплати в будь-який час у Приват24, банкоматі чи терміналі самообслуговування ПриватБанку. Всі співробітники Управління можуть ознайомитися з розрахунковим листком на екрані або роздрукувати його. Отже, на думку відповідача, ОСОБА_1 було достеменно відомо про розмір його грошового забезпечення та підстави для його нарахування задовго до моменту звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліки позовної заяви, а саме надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо обчислення та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2024, та належні докази поважності причин його пропуску.
24.08.2026 через підсистему «Електронний Суд», на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2026, позивачем подано заяву про усунення недоліків та поновлення процесуального строку, в якій позивач висловив свою позицію, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки невиплата індексації залишається триваючим порушенням, а тримісячне обмеження частини першої статті 233 КЗпП України втратило чинність як неконституційне.
На думку позивача, спірна індексація грошового забезпечення за січень-червень 2024 року не була нарахована та виплачена ані під час проходження служби, ані після звільнення 25.10.2024. Відповідач не провів фактичного розрахунку щодо цієї частини грошового забезпечення та продовжує перебувати у стані невиконання встановленого законом грошового обов`язку. Наголошує, що позов подано 10.01.2025, тобто менш ніж через три місяці після звільнення 25.10.2024.
Також позивач вважає, що під час розгляду цієї незавершеної справи у 2026 році рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 не може застосовуватися як підстава для залишення позову без розгляду.
Крім того, позивач просить, якщо суд дійде висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, просить поновити цей строк, з огляду на сукупність обставин, зокрема, враховуючи те, що під час звернення позивача до суду 10.01.2025 судова практика щодо строків перебувала у стані істотної зміни та не забезпечувала достатньої передбачуваності. Наголошує, що усі первинні документи про склад грошового забезпечення, розрахункові відомості, підстави нарахувань і виплат перебувають у відповідача як державного органу.
Надаючи оцінку поважності наведених у заяві причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, необхідно зазначити таке.
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі №807/235/16 (адміністративне провадження №К/9901/49805/18).
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Також слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Разом з тим Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов наступних висновків:
«Спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( 19.07.2022) та після цього.
Період до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні».
При цьому у зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що з урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік строку звернення з позовними вимогами, що стосується періоду з 19.07.2022 до скасування карантину, розпочинається 01.07.2023 та спливає 30.09.2023.
Вказаний висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 21.01.2026 у справі №200/8730/24 та від 18.02.2026 у справі №400/11972/24.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, зокрема, індексації, за період з 01.11.2019 по 30.11.2020 та з 01.01.2024 по 30.06.2024.
Враховуючи вказані вище висновки Верховного Суду, суд зауважує, що період з 01.11.2019 по 30.11.2020 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом №2352-ІХ, та не обмежується будь-яким строком звернення до суду.
Водночас, період з 01.01.2024 по 30.06.2024 уже регулюється редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні
Суд установив, що відповідно до наказу від 25.10.2024 №924 о/с позивача було звільнено зі служби в Службі судової охорони за пп. 7 (за власним бажанням) п. 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, 25 жовтня 2024 року.
При цьому, позивач наполягає, що усі первинні документи про склад грошового забезпечення, розрахункові відомості, підстави нарахувань і виплат перебувають у відповідача як державного органу.
Верховний Суд у постанові від 29.12.2025 у справі №580/9034/24 звернув увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.
Суд зазначає, що чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення працівнику. Водночас, такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у працівника виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд зауважує, що положення Кодексу цивільного захисту України і Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, встановлюють обов`язку роботодавця інформувати працівника про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат.
Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.
Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, (b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.
У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:
(a) валова сума нарахованої заробітної плати;
(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;
(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.
Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
Як зазначалося вище, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
Отже, задля встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2024 по 30.06.2024, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання письмового повідомлення про суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення позивач 13.11.2024 направив відповідачу заяву про надання інформації про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період часу з 2019 року по день звільнення, та підстави не нарахування та не виплати індексації (у разі не виплати).
Відповідачем надано лист від 27.11.2024, яким повідомлено позивача про суми нараховані та виплачені при звільненні, а також надано відомості (інформацію) про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 19.11.2019 по 25.10.2024. Також у листі повідомлено, що позивачу щомісячно надавались розрахункові листи про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
Суд зазначає, що контраргументів чи інших доказів надання позивачу письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені в оскаржуваний період та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення у оскаржуваний період відповідачем до суду не надано, як і не надано доказів вручення щомісяця позивачу розрахункових листів про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
У своїй практиці ЄСПЛ звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France) пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
За таких обставин суд дійшов висновку, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними, підтверджуються матеріалами справи та зумовлені відсутністю у позивача належної письмової інформації про складові та порядок обчислення грошового забезпечення, отримання якого залежало виключно від відповідача.
Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.01.2024 по 30.06.2024.
Вказані обставини поважності причин пропуску строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне продовжити розгляд справи.
Керуючись статтями 120, 121, 122, 123, 171 КАС України, суд,
у х в а л и в :
1. Заяву позивача про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період із 01.01.2024 по 30.06.2024 задовольнити.
2. Визнати поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період із 01.01.2024 по 30.06.2024.
3. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період із 01.01.2024 по 30.06.2024.
4. У задоволенні клопотання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду відмовити.
5. Продовжити розгляд адміністративної справи №320/1710/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
6. Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.