Справа № 175/6037/26
Провадження № 2/202/4318/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра в складі судді Доценко С.І.,
за участю секретаря Тарасової К.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Індустріального районного суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Орган опіки та піклування Краматорської міської ради Задорожної Оксани Володимирівни, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, -
в с т а н о в и в:
19.03.2026 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить суд визначити місце проживання дитини з батьком та встановити факт, самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що сторони є батьками дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилась під час проживання сторін як чоловік і жінка без укладення шлюбу. З грудня 2018 року мати дитини проживає окремо від дитини та не опікується дитиною зовсім, а дитина проживає лише з батьком за адресою АДРЕСА_1 , та знаходиться на його повному утриманні та вихованні, що підтверджується наданими доказами.
Враховуючи вищенаведене, просить визначити проживання дитини з батьком та встановити факт, що має для нього юридичне значення, а саме те, що він самостійно виховує, утримує неповнолітню дитину.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 рокупозовну заяву ОСОБА_5 було передано за підсудністю до Індустріального районного суду міста Дніпра.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 12.05.2026 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку загального позовного провадження .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 29.07.2026 року закрите підготовче провадження в справі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що дитина з 2018 року проживає з батьком, а мати виїхала за межі України в Російську Федерацію в 2021 році, що підтверджується довідкою прикордонної служби про перетин кордону і навіть в 2023 році отримала громадянство РФ, що підтверджується копією її паспорту . З дитиною лише іноді спілкується через мессенджери . Всі дипломатичні стосунки України з РФ розірвані з початку повномасштабної агресії , транспортне сполучення з РФ відсутнє і вона не збирається повертатись в Україну. Окрім батька в Україні дитині ні з ким проживати. Відповідно до висновку органу опіки і піклування є доцільним проживання дитини з батьком. Тому просив задовольнити позов, тому що це відповідає інтересам дитини і в умовах воєнного стану,встановлення цього факту має юридичне значення для позивача, тому що , відповідно до діючого законодавства, саме рішення суду щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком є документом для вирішення питання про відстрочку від мобілізації .
Відповідач, яка була належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду повторно не з`явилась, заяв по суті спору не надала , а тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.
Третя особа - представник органу опіки в судове засідання не з`явився, просив розглянути позов без його участі та врахувати висновок органу опіки та піклування про доцільність задоволення позову
Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 був повідомлений про час і місце судового розгляду, до суду повторно не з`явився, заяв по суті спору не подав про причини неявки суд не повідомив, а тому суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність представника третьої особи.
Вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази, судом встановлені такі фактичні обставини.
Сторони, проживаючи як чоловік і жінка, без укладення шлюбу, стали батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складений актовий запис про народження №665 від 17.07.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданого міським відділом державної реєсьтрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області.
Позивач є громадянином України (паспорт НОМЕР_2 від 11.03.2021 року Лиманським міським відділом Головного управління Державної міграційної служби.)
Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 спеціалістами Служби у справах дітей Краматорської міської ради від 19.03.2026 року встановлено, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає лише з батьком ОСОБА_2 . Для дитини створені всі умови для проживання та повноцінного розвитку.
Відповідно до довідки Лиманського ліцею №4 Управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської дари Донецької області встановлено, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 навчається в ліцеї. Мати дитини ОСОБА_3 контактів з ліцеєм не підтримує , успішністю дитини не цікавиться , батьківські збори не відвідує.
Відповідно до характеристики дитини із навчального заходу ОСОБА_6 навчається в ліцеї, виховується в неповній сім`ї. Батько приділяє увагу вихованню та бере активну участь у навчанні та вихованні дочки.
Згідно з інформації Державної прикордонної служби України від 03.06.2025 року встановлено, що ОСОБА_7 13.06.2021 року через пункт пропуску Мілове , який розташований на кордоні України з Російською Федерацією, виїхала за межі України і відсутні відомості про її повернення в Україну.
Із дослідження наданих копій паспортів ОСОБА_3 встановлено, що 06 липня 2005 року вона отримала паспорт громадянина України ( паспорт НОМЕР_3 виданий Червоногвардійським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області), а 31.01.2023 року отримала паспорт громадянина Російської Федерації , виданий ГУ МВС Росії по Московській області № 46 22 956480 .
Органом опіки та піклування Краматорської міської ради наданий висновок № 01-49/2204 від 15.07.2026 року щодо предмету спору. Під час готування висновку було встановлено, що з 2018 року ОСОБА_2 самостійно займається вихованням, утриманням, розвитком, лікуванням дитини ОСОБА_4 . Створені всі належні умови для проживання та розвитку дочки. Під час бесіди з дитиною встановлено, що вона бажає і далі проживати з батьком . який піклується про неї та з яким в неї доброзичливі стосунки. Дитина повідомила , що з матір`ю ОСОБА_3 вона практично не спілкується. В останнє мати телефонувала дитині у травні 2026 року та була на підпитку і жодного разу не пропонувала дитині проживати з нею. Тому, в інтересах дитини , проживання дитини з батьком.
Відповідно до копії заяви ОСОБА_2 від 27.11.2024 року він звертався до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 з заявою про право на відстрочку на підставі п.1 ч.4 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На підставі встановлених фактичних обставин суд прийшов до наступних висновків.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання дитини з батьком , то суд виходить із наступного.
Ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з положеннями ст. 160 СК України Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч.2 ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2ст. 161 СК України.
Із досліджених доказів судом встановлено, що на момент судового розгляду дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 досягла 14 років , а тому, відповідно до положень ч.3 ст.160, 161 СК України вона сама визначає місце проживання з одним із батьків.
Із співбесіди з дитиною органу опіки та піклування встановлено, що дитина визначилась і бажає проживати і надалі з батьком. Встановлено, що батько створив необхідні умови для проживання дитини, відповідачка проживає в РФ, і враховуючи, що вона отримала російське громадянство, вона не має наміру повертатись в Україну, з дитиною відносини майже не підтримує, а тому спір щодо визначення місця проживання дитини між батьками відсутній .
А тому, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому що відсутній спір між сторонами про місце проживання дитини.
Щодо позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітньої дитини, суд виходить з такого.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 ЦПК України, та такий перелік не є вичерпним.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У цій справі позивач звернувся в суд з позовною заявою, в якій в тому числі вимагав встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини і заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину.
Суд погоджується, що встановлення цього факту має для позивача юридичне значення, тому що в Україні війна, позивач, відповідно до даних паспорту є військовозобов`язаним, а відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов?язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Відповідно до Додатку 5 до Порядку про проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ N? 560 від 16.05.2024 року, документом, що підтверджує право на відстрочку у випадку, якщо особа самостійно виховує та утримує дитину, визначено рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Тобто, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Тож, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
На підставі досліджених доказів судом встановлено, що мати дитини з 2018 року проживає окремо від дитини.
Встановлено, що 13.06.2021 року відповідачка виїхала із України в Російську Федерацію та з 2023 року отримала паспорт громадянки РФ, що свідчить про те, що вона проживає на території РФ і не має наміру повертатись в Україну.
Суд враховує, що дипломатичні відносини України із Російською Федерацією були офіційно припинені 24 лютого 2022 року . Це рішення було прийняте у день початку повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну.
Пункти пропуску на кордоні з Російською Федерацією (а також з Республікою Білорусь) були офіційно закриті на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України № 188-р від 26 лютого 2022 року.
А саме, цим Розпорядженням було закрито абсолютно всі автомобільні, залізничні, авіаційні та інші пункти пропуску й пункти контролю на всій ділянці державного кордону з РФ та РБ.
З 1 липня 2022 року Україна повністю скасувала безвізовий режим з Росією на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 692.
Законом України « Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року № 2783-IX від 1 грудня 2022 року, Україна юридично розірвала участь у Мінській конвенції 1993 року про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах.
При таким обставинах, перебування матері дитини в РФ та отримання нею паспорту громадянина РФ , враховуючи припинення дипломатичних відносин державою агресором , закриття пунктів пропуску по всій ділянці державного кордону с РФ, введений візовий режим для громадян держави агресора, розірвання участі України у Мінській конвенції 1993 року про правову допомогу в цивільних , сімейних та кримінальних справах, небажання матері приймати участь в виховані дитини та відсутність дозволу батька на вивіз дитини до РФ , а, найголовніше бажання дитини проживати в сім`ї батька, створює обставини за яких, мати не може виконувати повною мірою свої батьківські обов`язки щодо дитини .
Тому в суді знайшло підтвердження що дитина зробила свій вибір і проживає постійно з батьком і не бажає проживати з матір`ю , відповідачка, яка є матір`ю дитини, в наслідок об`єктивних обставин, які зазначені вище, не може повною мірою виконувати свої батьківські обов`язки та лише обмежується періодичним спілкуванням з дитиною в телефонному режимі, не сплачуючи аліменти на її утримання, тому є доведеним, що саме позивач самостійно утримує та виховує неповнолітню дитину.
Враховуючи, що дійсно дитина проживає з батьком, який сам опікується її навчанням та утримує її матеріально, а тому суд вважає доведеним, що батько дійсно самостійно виховує та утримує дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
А тому в цій частині позов підлягає задоволенню, тому що встановлення зазначеного факту породжує для позивача юридичні наслідки, тому що він є особою мобілізаційного віку в період воєнного стану і , відповідно до Додатку 5 до Порядку про проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року, документом, що підтверджує право на відстрочку у випадку, якщо особа самостійно виховує та утримує дитину, визначено рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Судові витрати по справі складаються із судового збору в сумі 1064,96 грн, який сплачений позивачем при зверненні із позовом.
Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України - пропорційно задоволених вимог, а тому покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 12,81,141, 263-265 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Орган опіки та піклування Краматорської міської ради Задорожної Оксани Володимирівни, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.
Встановити факт що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1064,96 грн (одну тисячу шістдесят чотири грн, 96 коп).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення, складений 18.09.2026 року
Суддя С. І. Доценко