Справа № 638/6895/26
Провадження № 2/638/7047/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова
у складі головуючого судді: Хайкіна В.М.,
за участю секретаря: Морозової Д.В.,
з участю представника позивача: Бова В.О.,
з участю відповідача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації,-
ВСТАНОВИВ:
02.04.2026 року засобами поштового зв`язку до Шевченківського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Бова В.О. до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації, згідно прохальної частини якої просить суд: визнати легковий автомобіль марка OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та мотоцикл - А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію вартості належної йому частки автомобіля марки OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , 2015 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 225 785,00 грн., припинивши на нього право спільної сумісної власності; стягнути з відповідача на користь позивача в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію вартості належної йому частки мотоцикла - А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 у розмірі 32 800,00 грн., припинивши на нього право спільної сумісної власності; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. та витрати, пов`язані із залученням суб`єкта оціночної діяльності у розмірі 3 000,00 грн.; судові витрати розподілити у відповідності до вимог процесуального законодавства України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.09.2006 року між сторонами було зареєстровано шлюб та на час подачі вказаного позову до суду, в провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа про розірвання шлюбу між сторонами. В період шлюбу між подружжям за спільні кошти було придбано майно, а саме: легковий автомобіль марки OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; та мотоцикл А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 . Відповідач чинить перешкоди щодо користування спільним майном. За відповідачем 05.05.2021 року зареєстровано транспортний засіб OPEL, ZAFIRA TOURER, 2015 року виготовлення, який в подальшому 12.02.2026 року перереєстровано на іншого власника - ОСОБА_3 та 17.05.2019 року за відповідачем зареєстровано транспортний засіб SYM SYMPHONY 2019 року виготовлення. Таким чином, перереєстрація автомобіля на нового власника (матір відповідача) відбулась 12.02.2026 року, тобто вже після звернення відповідача до суду з позовом про розірвання шлюбу. Відповідач відчужила спірний автомобіль без згоди та без відома позивача, а отримані від продажу грошові кошти використала на власний розсуд та у власних інтересах. З огляду на викладене, автомобіль та мотоцикл є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуті були під час перебування сторін у шлюбі. Відповідно до звіту про оцінку майна від 11.03.2026 року та висновку про вартість об`єкта оцінки від 11.03.2026 року, середня ринкова вартість без ПДВ об`єкта оцінки становить: вартість автомобіля - 451 570,00 грн., вартість мотоцикла - 65 600,00 грн. Тобто, загальна вартість майна складає 517 170,00 грн. Отже, автомобіль та мотоцикл були придбані сторонами під час їх перебування в зареєстрованому шлюбі та належить до спільного майна подружжя, відповідач здійснила продаж легкового автомобіля без отримання згоди позивача, а мотоцикл формально зареєстрований за відповідача, саме тому відповідач має компенсувати позивачу вартість належної йому частини транспортних засобів, виходячи з їх ринкової (дійсної) вартості, у розмірі 258 585,00 грн. Само по собі фактичне користування майном одним із подружжя не позбавляє іншого права на отримання компенсації належної йому частки, а згода відповідача на виплату такої компенсація не є обов`язковою. З огляду на неподільність транспортних засобів та неможливість їх спільного використання, належним способом захисту прав позивача є стягнення грошової компенсації вартості його частки у спільному майні.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 15.04.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 22.06.2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Бова В.О. вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, а також надала належне обґрунтування позовним вимогам.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні частково визнала позовні вимоги, зазначила, що дійсно вказані транспортні засоби є спільною сумісною власністю подружжя, проте грошова сума, яка підлягає компенсації за автомобіль є занадто великою.
Матеріалами справи встановлено, що 16.09.2006 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №292, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 ».
В період шлюбу між сторонами було придбано наступне майно, а саме: легковий автомобіль марки OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; та мотоцикл А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .
Вказана обставина відповідачем не оспорюється.
Згідно звіту про оцінку майна від 11.03.2026 року, проведеного оцінювачем ОСОБА_6 , середня ринкова вартість без ПДВ об`єкта оцінки становить: а саме: легковий автомобіль марки OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 - 451 570,00 грн.; та мотоцикл А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 - 65 600,00 грн., а всього складає 517 170,00 грн.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1,3 статті 61 Сімейного кодексу України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 Сімейного кодексу України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
При цьому, суд виходить з того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).
У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.
Відповідно до вимог частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною 1 статті 71 Сімейного кодексу України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, виходячи з системного тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 71СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
У Постанові Верховного Суду від 24.03.2021 року у справі №501/2211/18 (провадження №61-19084св20) сформульовано правовий висновок про те, що у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
У Постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у вказаному правів згідно з вимогами статей 60,61,70,71 СК України слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого із подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісно-! власності на майно, набуте за час шлюбу. Факт реєстрації нерухомого майна, придбано-го у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому відчуження частки цього майна на публічних торгах без згоди іншого з подружжя порушує право останнього як співвласника на вільне користування і розпорядження нерухомим майном. Постанова КЦС ВС від 01.04.2020 у справі № 462/518/18 (провадження № 61-1 3422св19).
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК України).
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження: чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вказаною постановою також роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 Постанови від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Легковий автомобіль марки OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; та мотоцикл А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 були придбані подружжям у період шлюб, а тому вказані транспортні засоби є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
За наведених обставин, враховуючи, що транспортні засоби були придбані сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідач здійснила продаж легкового автомобіля без отримання згоди позивача, а на даний час мотоцикл фактично перебуває у відповідача та позивач позбавлений розпоряджатись цим майном, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення компенсації вартості належної йому частини транспортних засобів, виходячи з їх дійсної вартості, тобто у розмірі 258 585,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо наявності підстав для стягнення грошових коштів з відповідачів, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторони.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Таким чином, позивач надав до суду переконливі докази на підтвердження своїх позовних вимог, що стороною відповідач жодним чином не спростовано та протилежного не надано.
Що стосується про розподіл витрат між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У даній справі було виготовлено звіт про оцінку майна.
Відповідно до платіжної інструкції №Р24А[номер приховано]D5752, позивачем на рахунок « ОСОБА_6 » було сплачено 3 000,00 грн.
З урахуванням того, що у вказаній справі було встановлено ринкову вартість спірного майна, висновок якого враховано під час постановлення рішення суду, досліджений судом та врахований як належний та допустимий доказ, суд вважає, що у такому разі позивач має право на відшкодування понесених ним витрат, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 000,00 грн.
Окрім цього, відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1 та 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. до матеріалів справи надано наступні документи: копія договору про надання професійної правничої допомоги від 06.02.2026 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Мельник та Партнери»; ордер серії ВІ №1384029; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; квитанція на суму 10 000,00 грн., призначення платежу: сплата за адвокатські послуги згідно рахунку №1 від 13.02.2026 року.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, заперечень відповідача проти стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає, що розмір пред`явлених позивачем до відшкодування витрат на надання правової допомоги є завищеним щодо іншої сторони спору.
Враховуючи складність справи, складність виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
За частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 585,85 грн, позовні вимоги задоволено повністю, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 2 585,85 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.. ст.. 12, 81, 141, 263-265 ЦК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації - задовольнити.
Визнати легковий автомобіль марка OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та мотоцикл - А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію вартості належної йому частки автомобіля марки OPEL, модель - ZAFIRA TOURER, VIN: НОМЕР_1 , 2015 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 225 785 (двісті двадцять п`ять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн. 00 коп., припинивши на нього право спільної сумісної власності.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію вартості належної йому частки мотоцикла - А марка SYM, модель SYMPHONY, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 у розмірі 32 800 (тридцять дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп., припинивши на нього право спільної сумісної власності.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , витрати, пов`язані із залученням суб`єкта оціночної діяльності у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., витрати із сплати судового збору у розмірі 2 585 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 85 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 21.09.2026 року.
Головуючий суддя: