Провадження № 2/641/3723/2026 Справа № 646/6946/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова у складі :
головуючого - судді Маньковської О.О.,
за участю секретаря судових засідань Макарової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮнітКапітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшла позовна заява ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача суми заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 30.06.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 875176686, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 22000,00 грн. Кредитний договір укладений у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV2С79G, пройшовши попередньо декілька етапів для його укладання, зокрема, саме Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений. Первісним кредитором було перераховано грошові кошти в сумі 22000,00 грн. 30.06.2021 року на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , зазначену при укладанні кредитного договору. Свої зобов`язання первісним кредитором виконані, проте, відповідач умови договору не виконав, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість за кредитним договором. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 875176686 від 30.05.2021 року. 27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу №27/0524-01, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 875176686 від 30.05.2021 року. 04.06.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу №04/06/25-Ю. Відповідно до Реєстру боржників до позивача перейшло право грошової до відповідача. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, склалась заборгованість в розмірі 21104,51 грн. - за тілом кредиту, 5 368,45 заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.
Представник позивача подав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з`явилась, про місце, дату і час слухання справи повідомлялась своєчасно і належним чином, причину неявки суду не повідомила. Надала письмові заперечення проти позовних вимог, викладені в заяві про перегляд заочного рішення.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, сторони повідомлені про місце і час судового засідання, суд приходить до висновку про розгляд справи за їх відсутності.
Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 29.04.2026 року скасоване заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 26.02.2026 року.
Так, надавши заяву про перегляд заочного рішення відповідач надала письмові заперечення проти позовних вимоги, заперечуючи доведеність позивачем факту укладення кредитного договору № 875176686 від 30.06.2021 року саме нею із первісним кредитором в електронному вигляді, використання саме нею одноразового ідентифікатора та отримання саме нею грошових коштів. Вказала, що кредитний договір не містить підпису сторін та не відповідає в цій частині вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис», а також Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Таким чином, вважала вимоги позивача необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, заперечувала правомірність переходу права вимоги за кредитним договором до нових кредиторів, вважала, що відступлення права вимоги відбулось із порушенням норм законодавства на момент переходу цих прав, оскільки стороною позивача не надано ані акту прийому-передачі реєстру боржників, а також вказала, що договір факторингу, долучений до матеріалів справи був укладений до укладення самого кредитного договору, право вимоги за яким отримав позивач. Крім того, відповідач посилалась на відсутність доказів оплати за договорами факторингу. Крім того, вважала завищеною суму правової винагороди, яку просить стягнути позивач.
Представником позивача надано пояснення з приводу наданих заперечень відповідачем, зазначивши, що для отримання ідентифікатора для підписання кредитного договору, позичальник має пройти певний алгоритм дій, без яких, отримання одноразовоого ідентифікатора і підписання кредитного договору є неможливим. Зазначив, що укладення кредитного договору відбулось з чітким дотриманням законодавства, зокрема, Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", Закону України «Про електронну комерцію», ЦПК України. Вказав, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Вважав, що наданий Позивачем кредитний Договір № 875176686 від 30.06.2021 наданий до позовної заяви, є належним доказом, оскільки поданий згідно норм діючого законодавства. З приводу строку дії договору факторингу вказав, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод, якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Вказав, до позовної заяви представником Позивача долучено договір факторингу, витяги з реєстрів прав вимог та акти прийому-передачі, що є належним доказом стверджувати що фактор набув права вимоги. До того ж, сам договір факторингу Судом нечинним не визнавався, а тому він є правомірним та обов`язковим до виконання. Проте, дня повного та всебічного розгляду справи, Позивач разом з поданням позовної заяви надав докази про сплату суми фінансування за договорами факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, № 27/0524-01 від 27.05.2024 та №04/06/25-Ю від 04.06.2025. Крім того, щодо стягнення витрат на правову допомогу, представник позивача вказав, що позивачем долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами, дійшов наступного.
Так, судом встановлено, що 30.06.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 875176686, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримала строковий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок грошових коштів в розмірі 22000,00 грн. на строк 30 днів, зі сплатою 0,25% в день за користування кредитом. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язалась у визначені строки здійснювати погашення суми заборгованості, проценти за користування кредитом (а.с. 35-37).
Згідно Довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МШФД» на ім`я позичальника ОСОБА_1 направлено одноразовий ідентифікатор на номер телефону НОМЕР_2 - 30.06.2021 року, за допомогою якого, остання підписала електронний договір 30.06.2021 року (а.с. 20).
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання перед відповідачем виконало за кредитним договором, надавши останній кредит у розмірі 22000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача (а.с. 17).
Згідно наданої інформації з АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_3 зараховано суму 22000,00 грн. 30.06.2021 року, фінансовий номер телефону НОМЕР_4 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідно до ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
У постанові Верховного суду від 29 травня 2024 року в справі № 545/1750/21 зроблено висновок, що для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або у банківському застосунку, що виключає підписання позивачем спірного кредитного договору через будь-який із зазначених способів та взагалі подання заявки на отримання кредитних коштів.
Отже, виходячи із вказаних висновків можливо зазначити, що підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором це:
-отримання певного набору літер та/або цифр за допомогою смс-повідомлення на фінансовий номер позичальника, прив`язаний до банківської картки;
-реєстрація в особистому кабінеті з допомогою логіна та пароля на сайті продавця товарів/надавача послуг;
-отримання електронного листа на електронну пошту позичальника, за допомогою якого підтверджується реєстрація в особистому кабінеті шляхом здійснення входу на вебсайт продавця/надавача.
Лише вчинення таких дій з ідентифікацією особи позичальника за ПІБ, фінансовим номером телефону, прив`язаним до банківської картки, та e-mail вказують на укладення електронного договору, підписаного електронним підписом одноразового ідентифікатора.
Таким чином, враховуючи, що на номер телефону відповідача ОСОБА_1 , НОМЕР_4 , надіслано одноразовий ідентифікатор MNV2C79G, яким й підписано кредитний договір, а також, враховуючи, що кредитні кошти в сумі 22 000 грн надійшли на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , згідно витребуваної ухвалою суду інформації з АТ КБ «Приват Банк» та, враховуючи, що ОСОБА_1 не зверталась до правоохоронних органів щодо шахрайських дій з приводу використання її особистих даних та з приводу неправомірного зарахування на її розрахунковий рахунок грошових коштів, тому, суд приходить до висновку, що кредитний договір укладений із первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» саме відповідачем ОСОБА_1 та кредитні кошти отримані останньою, а заперечення відповідача в цій частині, суд оцінює критично.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.
Відповідач свої зобов?язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала.
Відповідно до розрахунку суми заборгованості, доданого до позовної заяви, за кредитним договором № 875176686 від 30.05.2021 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 26472,96 грн., яка складається з: 21104,51 грн. - заборгованість за тілом кредита; 5368,45 грн. - заборгованість за нарахованими процентами(а.с. 44).
З приводу заперечень відповідача щодо неправомірності переходу права вимоги, суд зазначає наступне.
Так, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, дія якого неодноразово продовжувалась, згідно наданих додаткових угод, долучених до матеріалів справи до 31.12.2024 року, тому до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 875176686 від 30.05.2021 року (а.с. 74-86).
27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу №27/0524-01, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 875176686 від 30.05.2021 року (а.с. 66-73).
04 червня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу №04/06/25-Ю (а.с.58-65).
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №04/06/2025-Ю від 04.06.2025 року до позивача перейшло право грошової до відповідача в сумі 21104,51 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5368,45 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 64).
Таким чином, заперечення відповідача щодо неправомірності переходу права вимоги до позивача, судом оцінюються критично, як такі, що спростовуються наданими стороною позивача доказами.
Таким чином, з огляду на те, що відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, якщо при цьому були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 30.06.2021 року укладено кредитний договір № 875176686, в якому первісний кредитор умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачеві кредит, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок грошових коштів в розмірі 22000 грн. Однак, відповідач ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання не виконувала, у визначені договором строки погашення заборгованості за кредитним договором не здійснила, внаслідок чого у відповідача перед позивачем склалась заборгованість 26472,96 грн., яка складається з тіла кредиту та нарахованих відсотків в межах строку дії кредитного договору.
З огляду на вищенаведене позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 26472,96 грн., яка складається з тіла кредиту в сумі 21104,51 грн. та нарахованих відсотків в межах строку дії кредитного договору 5368,45 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Крім того, положеннями частин 1-6 статті 137ЦПКУкраїни визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії наступних документів: Договір про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025, укладений між ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тараненко та Партнери», додаткову угоду № 25770717613 до Договору; акт прийому-передачі наданих послуг.
Верховним Судом зазначено в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, згідно Постанови Верховного суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, визначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач заперечувала проти розміру заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, зазначаючи про їх неспіврозміріність, вважала вимоги поданої позовної заяви типовими, тому сума витрат на правову допомогу є завищеною.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем заявлено клопотання про неспівмірність судових витрат на правничу допомогу, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у їх сукупності, складність справи, ціну позову та кількість підготовлених і поданих представником позивача до суду заяв по суті, їх складність та об`ємність, витрачений час, суд приходить до висновку, що позивачем завищено суму витрат на правову допомогу та приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № 875176686 від 30.05.2021 року в розмірі 26472,96 грн., яка складається з 21104,51 грн. - заборгованості по тілу кредита, 5368,45 грн. - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн., а всього стягнути 30895 (тридцять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 36 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01024, місто Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О.Маньковська