Справа № 354/429/16-ц
Провадження № 22-ц/4808/1038/26
Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.
Суддя-доповідач Василишин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.
суддів: Максюти І.О.,Баркова В.М.
секретаря Петріва Д.Б.
з участю представника ОСОБА_1 адвоката Лукиніва М.П., представника прокуратури Криклія Л.В. та представника Національного парку Чаплинської О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 09 березня 2023 року під головуванням судді Ваврійчук Т.Л. у м. Яремче,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року, яке набрало законної сили 19 липня 2014 року, у справі № 354/191/13-ц, визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ № 044952 від 12.09.2001 на земельну ділянку площею 0,41 га, що розташована в с.Яблуниця урочище Село Івано-Франківської області, виданий ОСОБА_2 .
Підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом стали матеріали кримінальної справи, порушеної 28 травня 2012 року щодо інженера землевпорядника Івано-Франківської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. Вказаним рішенням суду встановлено, що Яблуницька сільська рада рішення про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,41 га в с. Яблуниця не приймала, а спірна ділянка вибула з володіння постійного землекористувача Карпатського НПП поза волею останнього.
Зазначав, що згідно з протоколом № 9 від 11 вересня 2001 року засідання виконкому Яблуницької сільської ради, змісту рішення виконкому Яблуницької сільської ради № 65 від 11 вересня 2001, яке стало підставою для видачі ОСОБА_2 державного акту про право власності на землю, додатків № 2 (надання земельних ділянок) та № 3 (передача земельних ділянок у приватну власність) до вказаного рішення, питання про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не розглядалось та будь-яке рішення з цього приводу органом місцевого самоврядування не приймалось.
Крім цього, судом встановлено, що земельні ділянки, передані у приватну власність ОСОБА_2 , в повній мірі входять до складу територій Карпатського НПП, відносяться до земель природно-заповідного фонду та належать до зони регульованої рекреації, а саме: квартал №3, виділ 23 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП.
Надалі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено два договори купівлі-продажу попередньо розділеної на дві окремі ділянки земельної ділянки площею 0,41 га (площею 0,25 га та площею 0,16 га). На підставі вказаних угод 27 липня 2010 року ОСОБА_3 видані два державні акти на право власності на земельні ділянки на земельну ділянку із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 28 жовтня 2010 року відчужив вказані земельні ділянки на користь ОСОБА_1 . Оскільки рішенням суду визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 , та встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, вона підлягає поверненню у державну власність в особі постійного землекористувача відповідно до вимог статті 388 ЦК України.
На підставі викладеного, уточнивши в листопаді 2020 року позовні вимоги, позивач просив суд витребувати у ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611093001160110099 та площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611093001160110100, які розташовані в урочищі Село в селі Яблуниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Карпатського НПП.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2020 року первісного позивача Міністерство екології та природних ресурсів України замінено на його правонаступника - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 березня 2023 року задоволено позов першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку.
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,25 га та площею 0,15 га, що розташовані за адресою с. Яблуниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, урочище Село у власність держави в особі Карпатського національного природного парку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури 2756 грн судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, вказав на наявність правових підстав для витребування у ОСОБА_1 як кінцевого набувача набутих у власність за договорами купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,25 га та 0,15 га на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП, оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель природно-заповідного фонду, а на момент передачі їх у приватну власність у складі первісної земельної ділянки перебували у постійному користуванні Карпатського НПП та в установленому законом порядку не вилучалися, тому їх подальше відчуження здійснене первісним набувачем за відсутності належним правоможностей, що підтверджено належними та допустимими доказами у справі.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок, державні акти на право власності на землю, не були визнані недійсними, будь-які обтяження на спірні земельні ділянки були відсутні. За таких обставин, апелянт є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок. Право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Яблуницькою сільською радою 16 липня 2010 року. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 27 липня 2010 року. Вищевказане свідчить про те, що зазначене майно, яке є предметом договору купівлі-продажу є особистою приватною власністю.
Також апелянт зазначає, що позовна давність за відповідними вимогами позову у цій справі спливла, що є окремою самостійною підставою для відмови у позові.
Її необхідно обчислювати з моменту відкриття провадження у цивільній справі №354/191/13-ц, тобто з 04 березня 2013 року, оскільки саме з цього часу Карпатський НПП міг дізнатися про порушення своїх прав. Однак, із позовом прокурор звернувся до суду 01 липня 2016 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.
Апелянт зазначає, що про сплив позовної давності щодо звернутої до нього вимоги не міг заявити, оскільки суд першої інстанції не повідомив його належно про розгляд справи.
Апелянт вказує, що йому не було відомо про те, що набуті у власність ОСОБА_3 земельні ділянки є складовими частинами земельної ділянки площею 0,41 га, переданої у приватну власність ОСОБА_2 та яка утворились внаслідок її поділу ним.
Він не знав і не міг знати, що ОСОБА_3 не мав права 28 грудня 2010 року укладати договори купівлі-продажу земельної ділянки. Апелянт зазначає, що земельні ділянки вибули з власності Карпатського національного природного парку внаслідок волевиявлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без отримання його згоди. Тобто, спільна воля сторін на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня.
Вважає, що набув право власності на земельні ділянки, придбавши їх у ОСОБА_3 , та є третім власником земельних ділянок після їх відчуження Карпатським національним природним парком, а тому не знав та не міг знати про те, що це майно вибуло з власності Карпатського національного природного парку поза його волею.
Крім того, на думку апелянта, рішення суду щодо витребування у нього, як законного володільця майна, за відплатним договором, у законний спосіб, становить непропорційне втручання у його право на мирне володіннян майном. На спірній ділянці знаходиться його незавершене будівництво, що є його приватною власністю і таке право не може бути порушено через неправомірні дії третіх осіб, тоді як він все зробив добросовісно.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Позиція інших учасників справи
Представник Івано-Франківської обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначає, що підставою для звернення прокурора із вказаним позовом стали результати розгляду Яремчанським міським судом Івано-Франківської області цивільної справи за позовом Івано-Франківського міжрайонного природоохоронного прокурора до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту.
Рішенням цього суду від 17 січня 2014 року у вказаній справі позов прокурора задоволено та визнано недійсним державний акт від 12 вересня 2001 року на право власності на землю площею 0,41 га в с. Яблуниця Яремчанської міської ради та підтверджено відсутність у ОСОБА_2 права власності на вказану ділянку, яка входить до земель Карпатського національного природного парку.
Вказаним рішенням, яке після його перегляду судом апеляційної інстанції, набрало законної сили 19 липня 2014 року, встановлено, що Яблуницька сільська рада рішення про надання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не приймала, а сама ділянка вибула із постійного користування Карпатського НПП поза його волею.
Посилання ОСОБА_1 на пропуск прокурором строків позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом не відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи ОСОБА_1 в частині необізнаності про наявність вказаної цивільної справи, спростовуються наявними в справі клопотаннями самого ОСОБА_1 про ознайомлення із її матеріалами та про відкладення її розгляду.
Заяви (клопотання) учасників справи
У судовому засіданні представник апелянта вимоги скарги підтримав, просив рішення суду скасувати, а в позові до ОСОБА_1 відмовити.
Прокурор та представник Карпатського національного парку просили в задоволенні скарги відмовити.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 12 вересня 2001 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №044952 на земельну ділянку площею 0,41 га, для будівництва і обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства, розташовану в с.Яблуниця уч. Село, у якому зазначено, що він виданий на підставі рішення Яблуницької сільської ради № 65 від 11 вересня 2001 року.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року у справі №354/191/13-ц за позовом Івано-Франківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Карпатського НПП до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , відділу Держземагентства у м. Яремче, Яблуницької сільської ради визнано недійсним державний акт на право власності на землю площею 0,41 га, розташовану в с. Яблуниця, уч. Село, який видано ОСОБА_2 12 вересня 2001 року, серія ІV-ІФ №044952 від 12.09.2001 року та визнано відсутність у ОСОБА_2 права власності на зазначено земельну ділянку, яка входить до складу земель Карпатського НПП.
Вказаним рішенням встановлено, що Яблуницькою сільською радою 11 вересня 2001 року рішення № 65 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки не приймалося. Також судом встановлено, що Карпатський НПП створено відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1980 року №376. Рішенням Яремчанської міської ради №189-3/2001 від 27 грудня 2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено межі території Карпатського НПП. На підставі даного рішення Карпатському НПП було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1971,73 га для природно-заповідного використання в межах згідно з планом землекористування на території Поляницької сільської ради. З досліджених судом матеріалів лісовпорядкування Яблуницького лісництва Карпатського НПП 1988 року (планшети, картографічні матеріали, таксаційні описи насаджень), актів перевірок дотримання природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області від 06 вересня 2011 року, 12 грудня 2011 року, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 09 грудня 2011 року Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області встановлено, що земельна ділянка площею 0,4100 га на уч.Село в с. Яблуниця, щодо якої ОСОБА_2 видано державний акт серії ІV-ІФ №044952 від 12 вересня 2001 року, належить до земель природно-заповідного фонду і знаходиться в урочищі Вередівський квартал №3, виділ 23 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП.
Окрім цього, як вбачається із зазначеного рішення, ухвалою суду від 17 січня 2014 року позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої в АДРЕСА_1 , укладеного 01 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1600 га, розташованої на уч.Село в с.Яблуниця, Яремчанської міської ради, № 2360, укладеного 01 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану в АДРЕСА_1 , Яремчанської міської ради, виданого 27 липня 2010 року ОСОБА_3 ; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, розташованої в АДРЕСА_1 , виданого 27 липня 2010 року ОСОБА_3 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої в АДРЕСА_1 , укладеного 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої на уч.Село в с.Яблуниця, Яремчанської міської ради, укладеного 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; визнання відсутності у ОСОБА_3 , ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та площею 0,1500, розташовані в АДРЕСА_2 внести в поземельну книгу відомості щодо скасування державної реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану в АДРЕСА_1 , та Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, розташовану в АДРЕСА_1 , виданих 27 липня 2010 року ОСОБА_3 ; зобов`язання ОСОБА_1 привести у попередній стан та повернути за належністю державі в особі Карпатського національного природного парку земельні ділянки загальною площею 0,4000 га залишено без розгляду.
Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 19 липня 2014 року.
Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
01 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В., за реєстром №2357, відповідно до якого продавець відчужив на користь покупця земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер [номер приховано]:16:011:0099, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташована на землях, що знаходяться на території Яремчанської міської ради, за адресою: с. Яблуниця урочище Село. Як зазначено у договорі, вказана ділянка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Яблуницькою сільською радою 12 вересня 2001 року серії ІV-ІФ №044952 на підставі рішення Яблуницької сільської ради, виданого 11 вересня 2001 року за №65 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 12 вересня 2001 року за №18-22№000382.
Окрім цього, 01 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В., за реєстром №2360, відповідно до якого продавець відчужив на користь покупця земельну ділянку площею 0,1600 га, кадастровий номер [номер приховано]:16:011:0100, яка надана для ведення особистого селянського господарства та розташована на землях, що знаходяться на території Яремчанської міської ради, за адресою: с. Яблуниця урочище Село. Як зазначено у договорі, вказана ділянка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Яблуницькою сільською радою 12 вересня 2001 року серії ІV-ІФ №044952 на підставі рішення Яблуницької сільської ради виданого 11 вересня 2001 року за №65 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 12 вересня 2001 року за №18-22№000382.
27 липня 2010 року Яблуницькою сільською радою ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2009 року, зареєстрований за №2357 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №705864 на земельну ділянку площею 0,2500га, кадастровий номер [номер приховано]:16:011:0099, цільове призначення-для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011029800084.
Окрім цього, 27 липня 2010 року Яблуницькою сільською радою ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2010 року, зареєстрований за №2360 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №705865 на земельну ділянку площею 0,1500га, кадастровий номер [номер приховано]:16:011:0100, цільове призначення-для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011029800083.
28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В., за реєстром №6129, відповідно до якого продавець відчужив на користь покупця земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:16:011:0100, яка надана для ведення особистого селянського господарства та розташована на землях, що знаходяться на території Яремчанської міської ради, за адресою: с. Яблуниця урочище Село. Як зазначено у договорі, вказана ділянка належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого Яблуницькою сільською радою 27 липня 2010 року ЯИ№705865 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 01 липня 2010 року за №2360.
Також 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В., за реєстром №6126, відповідно до якого продавець відчужив на користь покупця земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер [номер приховано]:16:011:0099, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташована на землях, що знаходяться на території Яремчанської міської ради, за адресою: с. Яблуниця урочище Село. Як зазначено у договорі, вказана ділянка належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого Яблуницькою сільською радою 27 липня 2010 року ЯИ №705864 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 01 липня 2010 року за №2357.
24 червня 2016 року за вих. №05-514вих-16 прокуратура Івано-Франківської області направила аналогічне повідомлення директору Карпатського НПП.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №298503594 від 08 лютого 2022 року земельна ділянка із кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0099 площею 0,2500 га зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, за реєстром №6126, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям індексного розділу) індексний номер:59526095 від 28 липня 2021 року державного реєстратора Лисецької селищної ради Івано-Франківської області.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №298504124 від 08 лютого 2022 року земельна ділянка із кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0100 площею 0,1500 га зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, за реєстром №6129, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям індексного розділу) індексний номер:59526326 від 28 липня 2021 року державного реєстратора Лисецької селищної ради Івано-Франківської області.
Справа розглядадался судом та були ухвалені рішення судами першої та апеляційної інстанцій, однак постановою Верїовного Суду від 14 квітня 2026 року постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ст.128 ЦПК с уд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Розглядаючи дану справу, Яремчанський міський суд неодноразово надсилав ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_3 , судові повістки про місце, дату і час проведення судових засідань у цій справі, які поверталися до суду з відміткою поштового відділення «за місцем обслуговування за терміном зберігання» (т.1, а. с. 82, 175, 191, 237, 248; т. 2, а. с. 7, 40, 109, 118, 138, 149), «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1, а. с. 118, 199, 212, 245; т. 2, а. с. 147, 160), а також розміщував повідомлення про виклик до суду на веб-сайті «Судова влада» (т. 2, а. с. 52, 120, 132, 152, 158).
09 березня 2023 року Яремчанський міський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення за відсутності відповідача ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять відомостей про надсилання рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 . На вказані обставини звернув увагу Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2026 року, направляючи дану справу на новий розгляд. У постанові зокрема зазначено, що, звертаючись 29 липня 2019 року та 07 жовтня 2019 року до суду першої інстанції з відповідними заявами, ОСОБА_1 повідомив суд про свою дійсну адресу: АДРЕСА_4 . Водночас місцевий суд, розглядаючи справу, наведеного не врахував та надалі повідомляв ОСОБА_1 про судові засідання суду першої інстанції за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 , що свідчить про неналежне повідомлення відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд не звернув уваги на зазначені вимоги закону та розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Вказане порушення, допущене судом першої інстанції, апеляційний суд, розглядаючи в тому числі й апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не усунув та зазначив про обізнаність заявника про розгляд справи та його належне повідомлення. Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 за адресою, яку він зазначав у листуванні з місцевим судом та яку зазначив у заяві про ознайомлення з матеріалами справи, а також у заяві про відкладення розгляду справи в суді першої інстанції, окрім направлення та одержання його матір`ю копії позовної заяви та ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та усунення її недоліків. За таких обставин направлення судом кореспонденції за адресою, зазначеною прокурором у позовній заяві, судових повісток про місце, дату і час проведення судових засідань у цій справі, які поверталися до суду з відміткою поштового відділення «за місцем обслуговування за терміном зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою», за умови наявності у матеріалах справи адреси, наданої суду першої інстанції ОСОБА_1 , що є його місцем проживання/реєстрації, а саме: АДРЕСА_4 , не є належним виконанням вимог процесуального закону щодо повідомлення учасника справи про місце, дату і час проведення судових засідань.
Згідно з ч. 3 ст. 376 ЦПК порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою .
Тому апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення суду від 09 березня 2023 року у зв`язку з порушенням норм процесуального права та розглянути справу із забезпеченням апелянту права на належне використання своїх процесуальних прав.
Як вбачається зі змісту позовної заяви прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірні земельні ділянки розташовані у межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Карпатського НПП, відносяться до земель державної власності та вибули з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього, а відтак підлягають поверненню у державну власність.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі ст.41 Конституції України та ст.319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із ч.1 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до пункту «в» частини першої ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
За змістом ст.ст.43,44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
За положеннями ст.20 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 33 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII передбачено, що вилучення земель національних парків не допускається.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (ч.3 ст.84 ЗК України).
Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Землі природно-заповідного фонду віднесено до категорії особливо цінних земель (пункт «г» ч.1 ст.150 ЗК України).
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» №2456-XII від 16.06.1992 року(надалі-Закон №2456-XII) національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.
Частиною першою ст. 4 Закону №2456-XII передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.
Згідно із ч.4 ст.7 Закону №2456-XII межі території та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі ст. 9 Закону №2456-XII території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Частинами 1-3 ст.20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
За змістом ст.53 Закону №2456-XII рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Відповідно до ст. 54 Закону №2456-XII зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Згідно з статтями 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.
Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.
Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.
Крім того, ст.5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду та землі лісового фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.
Статус Карпатського НПП як об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення підтверджується відповідною постановою Ради Міністрів УРСР №376 від 03 червня 1980 року про його створення, Указом Президента України від 23 лютого 2010 року №215 «Про розширення території Карпатського національного природного парку» та Положенням про Карпатський національний природний парк, затвердженим наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31 серпня 2020 року.
Рішенням суду від 17 січня 2014 року у справі № 354/191/13-ц встановлено, що на підставі рішення Яремчанської міської ради №189-3/2001 від 27.12.2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» були затверджені межі території Карпатського НПП і на підставі даного рішення Карпатському НПП було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для природно-заповідного використання в межах згідно з планом землекористування на території Поляницької сільської ради.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.4, 2.1 Положення «Про Карпатський національний природний парк», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31 серпня 2020 року Карпатський національний природний парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, є юридичною особою, має самостійний баланс і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк віднесено до сфери управління Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів в Україні.
Парк створено з метою збереження типових природних комплексів Чорногори та Горган, організації туризму, а також проведення наукових досліджень і пропаганди знань по охороні природи.
Основними завданнями діяльності Карпатського НПП є: - збереження та відтворення цінних природних та історико- культурних комплексів і об`єктів на його території, зокрема видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків; -створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів парку;-організація та здійснення науково-дослідних робіт, у тому числі з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушених екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; -проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Рішенням від 17 січня 2014 року у справі №354/191/13-ц встановлено також факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,41 га, розташовану в с. Яблуниця, уч. Село, та факт, що зазначена земельна ділянка знаходиться в урочищі Вередівський квартал №3, виділ 23 Яблуницького ПНДВ та входить до складу земель Карпатського НПП та відноситься до земель природно-заповідного фонду.
Відтак, як правильно зазначив суд, ці обставини із урахуванням положень ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню у даній справі.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
За змістом статей 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору .
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду в черговий раз вказала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Враховуючи встановлені рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року у справі №354/191/13-ц обставини, що рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,41 га у с. Яблуниця в установленому законом порядку не приймалось і вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею, у зв`язку із чим скасовано виданий ОСОБА_2 державний акт про право власності на землю, то суд обгрунтовано прийшов до висновку про наявність відповідних правових підстав для витребування у ОСОБА_1 , як кінцевого набувача, набутих у власність на підставі договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року за реєстром №№6126 та 6129 земельних ділянок площею 0,25 га та 0,15 га із кадастровими номерами [номер приховано]:16:011:0099 та [номер приховано]:16:011:0100 на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП, оскільки земельні ділянки вибули з власності держави у протиправний спосіб та дає підстави для витребування ділянки в порядку ст. 388 ЦКУ.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не звернув увагу, що апелянт є добросовісним набувачем земльної ділянки, оскільки він вжив максимальних заходів для перевірки контрагента та був впевний у добросовісності продавця.
Даючи оцінку таким доводам, апеляційний суд погоджується з висновком суду, що апелянт не є добросовісним набувачем в розумінні ст.388 ЦКУ, оскільки по-перше, земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, по-друге, придбаваючи земельну ділянку, в гірській лісистій місцевості, покупець мав проявити розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вказана ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, які не підлягають передачі у приватну власність .
Добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться в державному реєстрі речових прав, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення і докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від придбання, в іншому разі, набувач не може вважатися добросовісним. Право власності першого власника згідно Державного акта на землю було оформлене у 2001 році, а зареєстроване у 2010 році, земельні ділянки знаходилися на лісистій ділянці гірської місцевості, на що мав звернути увагу набувач.
Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, то апеляційний суд погоджується з судом першої інстації, що до правовідносин про витребування спірної земельної ділянки із володіння набувача та повернення її у власність держави в особі постійного землекористувача підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
При цьому суд також враховує те, що в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Право держави витребувати земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Стосовно земель природо-заповідного фонду закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною, а повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду.
Суд підставно дійшов висновку, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду та є частиною Карпатського НПП.
З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини, зокрема те, що спірні земельні ділянки входять до складу земель Карпатського НПП та відносяться до категорії особливо цінних земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною, щодо них встановлений спеціальний порядок вилучення, відтворення і використання, а також обмеження щодо їх цивільного обороту, враховуючи встановлену судовим рішенням у справі №354/191/13-ц незаконність вибуття земельної ділянки з володіння держави, не вбачається невідповідності заходу втручання в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні права на земельну ділянку, витребування цієї земельної ділянки у добросовісного набувача у порядку, передбаченому ЦК України, є пропорційним заходом, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 554/10377/16-ц.
При цьому, суд доречно зазначив, що відповідач не позбавлений можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до особи, в якої він придбав ці ділянки, про відшкодування збитків.
Щодо заяви про застосування позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лишеу таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Це ж стосується й особи, яка його порушила.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 183/1617/16.
Верховний Суд у постановах від 07 вересня 2021 у справі №906/730/18 та від 30 листопада 2021 у справі №910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Судом встановлено, що Івано-Франківським міжрайонним прокурором з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері при зверненні до суду із позовом в інтересах держави в особі Карпатського НПП про визнання недійсним виданого ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,41 га у справі № 354/191/13-ц не було залучено до участі у справі Міністерство екології і природніх ресурсів України (Міністерства захисту довкілля і природніх ресурсів України) як власника земельної ділянки в інтересах якого звернувся прокурор у цій справі. Таким чином, строк позовної давності у вказаній справі слід обчислювати з моменту набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 354/191/13-ц - з 19.07.2014року, а не з моменту відкриття провадження у цій справі. Міністерство, як особа в інтересах якої звернувся прокурор, могло чи мало дізнатися про порушення права, з моменту встановлення протиправного заволодіння земельною ділянкою НПП встановленого судовим рішенням, оскільки матеріальною підставою позову є факт протиправного володіння ОСОБА_1 земельними ділянками ОСОБА_6 . Тобто прокурор не пропустив строк позовної давності, зважаючи на обраний спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог прокурора та витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га із кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0099, що розташована за адресою с. Яблуниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, урочище Село у власність держави в особі Карпатського національного природного парку та витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га із кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0100, що розташована за адресою с. Яблуниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, урочище Село у власність держави в особі Карпатського національного природного парку.
Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Яремчанського міського суду від 09 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку-задоволити.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га із кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0099, що розташована за адресою с. Яблуниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, урочище Село у власність держави в особі Карпатського національного природного парку.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га із кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0100, що розташована за адресою с. Яблуниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, урочище Село у власність держави в особі Карпатського національного природного парку.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури 2756 гривень судового збору.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач: Василишин Л.В.
суддів: Максюта І.О.,
Барков В.М.