ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року
м. Харків
справа № 615/753/25
провадження № 22-ц/818/4038/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Тичкової О.Ю.
суддів: Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря: Риндіч О.Б.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Шепетівської міської ради Хмельницької області, Валківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 березня 2026 року у складі судді Токмакової А.П., -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 в якому просить встановити факт, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним батьком ОСОБА_4 ; внести зміни до актового запису №60, складеного 22.04.2017 Валківським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області, а саме зазначити в графі «Батько» : ОСОБА_5 , громадянин України.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з червня 2016 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 , весь час проживали разом, вели спільне господарство, мали єдиний спільний бюджет, планували укладення шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 від спільного проживання народилася донька ОСОБА_6 , актовий запис №60, відомості про батька внесено на підставі ч.1 ст.135 СК України. ОСОБА_5 визнавав доньку, брав участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні, але через мобілізацію 25.03.2022 до лав ЗСУ не встиг офіційно подати заяву про визнання батьківства. На його пропозицію, з початком бойових дій позивач разом з дітьми виїхала до своєї бабусі ОСОБА_7 в м. Шепетівку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 героїчно загинув під час виконання бойових дій в м. Бахмут Донецької області. Встановлення батьківства ОСОБА_5 відносно доньки ОСОБА_6 , з позиції позивача, необхідне для забезпечення прав та інтересів малолітньої дитини, зокрема, права на отримання пенсії по втраті годувальника.
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 26 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойових дій в м. Бахмут Донецької області, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внесено зміни до актового запису про народження дитини №60, складеного 22.04.2017 Валківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управляння юстиції у Харківській області про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначивши батьком дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України.
Рішення мотивовано тим, що позивач надав належні докази на підтвердження факту того, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги в яких посилаючись на необґрунтованість рішення, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що суд неповно встановив обставини у справі, не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог. Зазначає що досліджені судом докази, на яких ґрунтується оскаржуване рішення, не підтверджують батьківство ОСОБА_5 оскільки покладений в основу рішення висновок експертного дослідження не відповідає вимогам закону. Крім того апелянт вказує що його син ОСОБА_5 за життя ніколи спільно не проживав з позивачкою, не вів спільного господарства та не вчиняв жодних дій та волевиявлень щодо встановлення чи визнання батьківства. Протягом всього періоду з моменту народження дитини і до своєї загибелі ОСОБА_5 не ініціював жодних юридичних процедур спрямованих на виникнення між ним та дитиною правового зв`язку. Крім цього, посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме порушення судом принципу рівності сторін у справі ( неналежне повідомлення про час та місце судового розгляду, ненадання справи на ознайомлення, безпідставне відхилення клопотання про відкладення справи та розгляд справи за відсутності відповідача), що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Судова колегія заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення апелянта ОСОБА_2 та його представника, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено, що 22.04.2017 Валківським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області складено актовий запис №60 про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , матір`ю якої записана ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_8 згідно ст.135 СК України, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 01.08.2023.
Згідно сповіщення про смерть (загибель) №1140 від 15.05.2023 на ім`я відповідача, його син головний сержант ОСОБА_5 , командир 1 саперного відділення інженерно-саперного взводу в/ч НОМЕР_1 , призваний 25.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 , вірний військовій присязі загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 19:10 годин при виконанні службових обов`язків по захисту територіальної цілісності на суверенітету України від збройної агресії РФ, в районі н.п. Бахмут Донецької області.
Надана позивачкою переписка з ОСОБА_5 , деталізація їх дзвінків та фотокартки підтверджують факт проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_5 в одному жилому приміщенні та ведення ними спільного господарства.
Згідно висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження № СЕ-19/121-25/25447-БД від 15.12.2025 року, проведеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, ймовірність того, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 може бути біологічним батьком малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 становить не менше ніж 99,999999999993%. Ймовірність того, що між ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітньою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 є біологічна спорідненість становить не менше ніж 99,99999998%.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Стаття 125 СК України визначає походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері і батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ст. 128 Сімейного кодексу України, визнання батьківства за рішенням суду:
1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
3. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України). Отже, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частини друга і третя статті 5 Сімейного кодексу України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № З "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", відповідно до статей 213, 215 ЦПК (1618-15) рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК (1618-15), згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
У рішенні від 19 березня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «M. T. v. UKRAINE», № 950/17, § 23-24, вказав, що питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення. Стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини. Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи. На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадках, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини, та не проігнорували при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Крім того, для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
У постанові від 16.05.2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18 Верховний Суд зазначив, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. А доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ураховуючи те, що визнання батьківства встановлюється в судовому порядку, питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів.
З Висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження № СЕ-19/121-25/25447-БД від 15.12.2025 року, проведеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, убачається, що ймовірність того, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 може бути біологічним батьком малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 становить не менше ніж 99,999999999993%. Ймовірність того, що між ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітньою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 є біологічна спорідненість становить не менше ніж 99,99999998%.
При проведенні молекулярно-генетичного експертного дослідження № СЕ-19/121-25/25447-БД від 15.12.2025 року експерта було попереджено про кримінальну відповідальнісь відповідно до ст. 384,385 КК України.
Зі змісту висновка молекулярно-генетичного експертного дослідження № СЕ-19/121-25/25447-БД від 15.12.2025 року вбачається що гр. ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_4 28.11.2025 року з`явились до відділу біологічних досліджень та обліку Харківського НДЕКЦ МВС для відбору біологічних зразків.
Зразки букального епітелію гр. ОСОБА_1 , малолітньої ОСОБА_4 були відібрані на стерильні нейлонові щіточки та поміщені у паперові конверти, які опечатано та зроблені відповідні пояснювальні написи. Упаковки завірені підписом гр. ОСОБА_1 .
Апелянтом невідповідність висновків генетичної експертизи, якою встановлено ймовірність того, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 може бути біологічним батьком малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 не спростовано
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо невідповідності Висновку експертного дослідження № СЕ-19/121-25/25447-БД від 15.12.2025 року критеріям законності, незалежності об`єктивності та повного дослідження, оскільки вказане суперечить наявним в матеріалам справи доказам.
Зі змісту висновку експерта вбачається що експертне дослідження було проведено в повній мірі, експертом використовувались чинні інструкції та методики проведення молекулярно-генетичних досліджень. Експертом були надані змістовні відповіді на кожне поставлене питання. Крім того з дослідницької частини висновку вбачається що при здійснені експертного дослідження, експертом не було виявлено порушення цілісності пакування конвертів у яких знаходились біологічні зразки гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_4 . Також експертом було зазначено що вміст упаковки відповідає напису на упаковці.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо непроживання ОСОБА_5 з позивачкою, оскільки зазначене спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема наданими позивачем фотокартками та перепискою ОСОБА_5 з позивачем, деталізацією їх дзвінків що свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 та померлий ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 мали близькі стосунки.
Водночас судова колегія зазначає що встановлення факту батьківства жодним чином не залежить від місця проживання батьків дитини, місця її народження та отримання соціальної допомоги, наявності у позивача іншої дитини тощо, тому твердження відповідача з цього приводу не мають юридичного значення для предмету спору.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
Тобто, висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Разом із тим, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 134 СК України, на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Таким чином, надаючи оцінку належності, допустимості і достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту і недоведеність обставин щодо наявності спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо наявності підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційних скарг про порушення судом норм процесуального закону колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами цивільної справи та не відповідають фактичним обставинам її розгляду судом першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в установленому законом порядку здійснювалося повідомлення відповідача про дату, час та місце судових засідань, а також про вчинення відповідних процесуальних дій. Докази такого повідомлення містяться в матеріалах справи та свідчать про належне виконання судом обов`язку щодо забезпечення відповідачу можливості брати участь у розгляді справи та реалізовувати надані йому процесуальні права.
При цьому матеріали справи також підтверджують, що відповідач був обізнаний про розгляд даної цивільної справи та її предмет, оскільки ним було подано відзив на позовну заяву, в якому він виклав свої заперечення щодо заявлених позовних вимог.
Таким чином, твердження відповідача про те, що він не був належним чином обізнаний про розгляд справи, спростовується його власною процесуальною поведінкою, а саме реалізацією права на подання відзиву та викладення у ньому своєї позиції щодо предмета спору.
Крім того, відповідачем не зазначено, з якими саме матеріалами справи він був позбавлений можливості ознайомитися, які саме докази чи процесуальні документи йому не були доступні та яким чином це перешкодило йому належним чином реалізувати свої процесуальні права або вплинуло на можливість подати докази, заперечення чи заявити відповідні клопотання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги та копії, а також користуватися іншими процесуальними правами, визначеними законом.
Разом із тим саме по собі посилання учасника справи на неналежне ознайомлення з матеріалами справи не може свідчити про порушення його права на справедливий судовий розгляд за відсутності доказів того, що таке обмеження мало місце та призвело до позбавлення особи можливості належним чином захищати свої права та інтереси.
У цьому випадку відповідачем не доведено, що він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, а наведені ним доводи не містять посилань на конкретні обставини, які б свідчили про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний про наявність та предмет спору, подав відзив на позовну заяву та мав можливість викласти свою позицію щодо заявлених позовних вимог. Зокрема вказане підтверджується наявною в матеріалах справи заявою ОСОБА_2 про ознайомлення із матеріалами справи від 07.07.2025 року з відміткою про ознайомлення в повному обсязі з матеріалами справи останнього 10.07.2025 року та поданим самим ОСОБА_2 12.06.2025 року відзивом на позовну заяву. (т.1 а.с.35, 68)
Зазначені апелянтом доводи про безпідставну відмову суду у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи 26.03.2026 , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не свідчать про позбавлення відповідача можливості брати участь у розгляді справи та реалізовувати надані йому процесуальні права.
Як убачається з протоколу судового засідання в режимі конференції від 26.03.2026 та матеріалів справи, у судовому засіданні, в якому було розглянуто зазначене клопотання та ухвалено рішення по суті спору, був присутній представник відповідача Монастирьова І.М. яка брала участь в судовому засіданні поза межами суду з використанням власних технічних засобів та мала можливість представляти інтереси відповідача, надавати пояснення, заявляти клопотання, подавати докази та заперечення, а також висловлювати свою позицію щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у справі особисто та (або) через представника. При цьому участь представника у справі є належним способом реалізації стороною свого права на участь у судовому розгляді.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За змістом пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив суд про причини неявки, які суд визнав поважними.
Отже, відкладення розгляду справи не є безумовним процесуальним правом учасника справи, а вирішення питання про наявність передбачених законом підстав для відкладення належить до повноважень суду з урахуванням конкретних обставин справи.
У даному випадку визначальним є те, що відповідач не був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, оскільки його представник був присутній у судовому засіданні та мав усі передбачені процесуальним законом можливості для представництва інтересів відповідача.
Сам факт відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи не свідчить про порушення права відповідача на судовий захист, якщо при цьому відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, а його інтереси фактично представляв уповноважений представник.
При цьому відповідачем в апеляційній скарзі не наведено конкретних процесуальних дій, які він або його представник були позбавлені можливості вчинити внаслідок відмови у відкладенні розгляду справи, не зазначено доказів, які він не зміг подати, клопотань, які не мав можливості заявити, чи обставин, які не зміг повідомити суду та які могли б мати істотне значення для правильного вирішення спору.
Навпаки, участь представника відповідача в судовому засіданні 23.03.2026 свідчить про те, що відповідач фактично скористався своїм правом на участь у розгляді справи та забезпечення представництва своїх інтересів.
Таким чином, доводи відповідача про порушення його процесуальних прав у зв`язку з відмовою суду першої інстанції у відкладенні розгляду справи є необґрунтованими, оскільки не підтверджують фактичного обмеження відповідача у здійсненні його процесуальних прав та не свідчать про те, що зазначена процесуальна дія суду призвела або могла призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення лише у випадках, визначених цією статтею, а згідно з частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин колегія суддів не встановила такого порушення норм процесуального права, яке б позбавило відповідача можливості реалізувати своє право на захист або могло вплинути на правильність вирішення спору, а тому наведені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже доводи скарги належним чином не підтверджені та спростовуються наявними у справі доказами та встановленими на їх підставі обставинами, відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,379,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційні скарги ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Ю.М. Мальований