Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2026 року Справа № 520/17983/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить: - визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до рішення про поновлення пенсії від 11.03.2026; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.01.2015 відповідно до рішення про поновлення виплати пенсії від 11.03.2026 з виплатою заборгованості, що утворилася; - вирішити питання розподілу судових витрат
В обґрунтування позову покликається на те, що перебуває на обліку у відповідача. Позивачу припинено виплату пенсії так як довідка впо скасована. 11.03.2026 року відповідачем було прийнято рішення про поновлення виплати пенсії. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на гарячій лінії повідомлено що не буде виплати пенсії. Позивач вважає дії відповідача незаконними щодо припинення виплати пенсії. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України здійснити розподіл судових витрат.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа та як отримувач пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058). Виплату пенсії проведено по 30.11.2015. Виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам проводилась відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. З метою обліку внутрішньо переміщених осіб органи соціального захисту населення ведуть Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Міністерство соціальної політики України, до якої вноситься така інформація (п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»). Виплату пенсії ОСОБА_1 автоматично призупинено з 01.12.2015 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Підстави для поновлення виплати пенсії відсутні, оскільки не було особистого звернення із заявою про перерахунок пенсії, а саме поновлення виплати пенсії. Таким чином, питання поновлення виплати пенсії може бути вирішено у разі звернення Позивачки до територіального органу Пенсійного фонду України та поданням заяви про поновлення відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Позивачка не отримувала пенсію з 01 грудня 2015 року, про що їй було відомо. Будь-яких заходів з приводу поновлення страхових виплат протягом шестимісячного строку Позивач не приймав. Звернувся до суду тільки у червні 2026 року. Таким чином, вважаємо, що строк звернення до суду з даними позовними вимогами закінчився, а з позовом позивач звернувся поза межами строку звернення до суду. Просить у позові відмовити.
Ухвалами суду від 02.07.2026 та від 13.07.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цих ухвал.
Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач отримує пенсію в разі втрати годувальника у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.02.1990. Виплату пенсії проведено по 30.11.2015. Дані обставини підтверджено відомостями із протоколу про призначення пенсії позивачу та відомостями із виплату пенсії позивачу.
Відповідач наводить аргументи про те, що позивачу автоматично призупинено нарахування та виплату пенсії з 01.12.2015 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
16.01.2026 ОСОБА_2 звернулась з «заявкою на ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області ухвалено рішення від 03.03.2026 №1288372 про встановлення особи ОСОБА_1 .
03.03.2026 позивачем було подано через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернення № 2766 про поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
За результатами обробки звернення 11.03.2026 позивачу поновлено виплату пенсії.
Позивач наводить доводи про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на гарячій лінії повідомлено що не буде виплати пенсії. Позивач вважає дії відповідачів незаконними щодо припинення виплати пенсії.
Натомість, відповідач наводить аргументи про те, що ОСОБА_1 автоматично призупинено з 01.12.2015 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Підстави для поновлення виплати пенсії відсутні, оскільки не було особистого звернення із заявою про перерахунок пенсії, а саме поновлення виплати пенсії. Таким чином, питання поновлення виплати пенсії може бути вирішено у разі звернення позивачки до територіального органу Пенсійного фонду України та поданням заяви про поновлення відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII, у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.01.2020 року у справі №489/5194/16-а.
Статтею 5 Закону №1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії визначені ст. 49 Закону №1058-ІV, відповідно до ч. 1 якої - виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Питання виплати пенсій урегульовано ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
У рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі №805/402/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018, висловлена правова позиція, згідно з якою перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Призупинення виплати пенсії вищевказаним законом не передбачено.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд звертає увагу, що рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону № 1058-IV.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17).
Отже, виходячи з вищезазначених норм права, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення або на підставі рішення суду і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-ІV.
З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, призупинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2015 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13.03.2018 (справа № 235/4162/17), 20.03.2018 (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.
Як наголошує відповідач, нарахування та виплата пенсії позивачу припинена оскільки пенсіонер до територіальних органів Пенсійного фонду України на територію, підконтрольну українській владі, за поновленням виплати пенсії особисто не звертався. За інформацією з архівної бази даних програмного забезпечення, засобами якого здійснювалось нарахування та виплата пенсій у 2015 році, нарахування пенсії позивачу здійснювалось по листопада 2015 року.
Попри те суд повторно відмічає, що можливість припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення діючим законодавством України не передбачена.
Докази прийняття відповідачем рішення про припинення виплати пенсії у матеріалах справи відсутні.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 243/6391/17.
Щодо дати поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.01.2015, суд прийшов наступного.
Суд установив, відповідно до відомостей із електронної пенсійної справи позивача останньому нараховано та виплачено пенсію, зокрема за період з січня до листопада 2015 року.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23:
1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;
2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;
3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів;
4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини 2 статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що будь-яких даних, які б підтверджували ненарахування та невиплату позивачу пенсії з 01.01.2015 не надано.
Натомість судом установлено, що призупинення виплати пенсії позивачу відбулось з 01.12.2015.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов переконання про те, що дії відповідача по призупиненню виплати пенсії позивачу з 01.01.2024 є протиправними, а отже належним захистом прав позивача буде зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії позивачу з 01.01.2024.
З огляду на викладене суд прийшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Щодо заяви відповідача про пропуск строку звернення до суду із цим позов, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч.2 ст.49 Закону України №1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В даному випадку, під час розгляду справи по суті спірних правовідносин суд встановив протиправність дій саме відповідача щодо призупинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.12.2015.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави щодо застосування строку звернення до суду із цим адміністративним позовом.
У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
у х в а л и в :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій щодо призупинення ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.12.2015.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії з 01 грудня 2015 року та виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1064,96 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, місцезнаходження - Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок №3, код ЄДРПОУ 13486010.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 21.09.2026.
Суддя М. І. Садова