справа № 754/12510/17 головуючий у суді І інстанції Панченко О.М.
провадження № 22-ц/824/10017/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ахметової Ліни Едуардівни на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії, бездіяльність Деснянського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця Юденко О.В.) під час виконання судового рішення,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року заявник ОСОБА_1 подав до Деснянського районного суду міста Києва скаргу на рішення, дії, бездіяльність Деснянського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця Юденко О.В.) під час виконання судового рішення.
В обґрунтування скарги посилається на порушення його прав внаслідок рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, з наступних підстав.
Так, рішенням (додатковою постановою) Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у цивільній справі №754/12510/17 заяву стягувача (подану через представника) про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, крім іншого постановлено: стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
01 жовтня 2025 року, старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гудзем Романом Володимировичем, відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, на підставі виконавчого листа №754/12510/17 від 18 серпня 2025 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва.
Під час відкриття виконавчого провадження державним виконавцем 01 жовтня 2025 року постановлені: постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанова про стягнення виконавчого збору, постанова про арешт коштів боржника, які 01 жотвня 2025 року надійшли йому в підсистемі "Електронний Суд", та були оскаржені ним 13 жовтня 2025 року, 24 жовтня 2025 року (повторно) до Деснянського районного суду м. Києва.
26 січня 2026 року, державний виконавець склав постанову про арешт майна боржника та постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, про що вніс відповідні записи у ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, в АСВП.
09 березня 2026 року Деснянським районним судом м. Києва, постановлено ухвалу відносно виконавчого провадження НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, якою скасовано арешти, накладені старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гудзем Романом Володимировичем при примусовому виконанні виконавчого листа №754/12510/17 виданого 18 серпня 2025 року Деснянським районним судом м. Києва у рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 та зобов`язано видалити відомості відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.
На думку скаржника, зазначена в ухвалі позиція суду, та норми ст. 18, 39 Закону України "Про виконавче провадження", є доказом відсутності підстав у Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця - Гудзя Р.В.) для закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року на його особисте переконання, в заяві про примусове виконання рішення від 11 березня 2026 року, стягувач умисно не повідомила Державного виконавця, про наявність раніше відкритого ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, з аналогічних підстав та того ж самого виконавчого листа від 18 серпня 2025 року, яке не закрито, та знаходиться на виконанні у державного виконавця.
Після отримання заяви стягувача від 11 березня 2026 року, з додатком - виконавчим листом від 18 серпня 2025 року виданим Деснянським районним судом м. Києва у цивільній справі №754/12510/17, державний виконавець не перевірив наявність ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, та не долучив заяву з виконавчим листом до ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, або не повернув стягувачу отримані 11 березня 2026 року вищезазначені документи, та в порушення норм законодавства України відкрив нове (друге), аналогічне до першого, виконавче провадження НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, та повторно прийняв рішення і вчинив дії із зазначенням повного найменування стягувача - Ахметова Ліна Едуардівна , в усіх створених ним документах ВП.
Відповідно, він, як визначений державним виконавцем боржник у виконавчому провадженні НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, має право вимагати від державного виконавця, дотримання ним у виконавчому провадженні норм законодавства України, як щодо підстав відкриття та змісту документів виконавчого провадження так і щодо рішень, дій або недопущення бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженню.
Скаржник вказує, що під час примусового виконання судового рішення Державним виконавцем, нормами законодавства України не передбачено відкриття двох аналогічних виконавчих проваджень на підставі одного виконавчого документу. Крім того, нормами законодавства України не передбачено подвійне примусове стягнення, як основної суми стягнення, передбаченої одним виконавчим документом, так і суми мінімальних витрат виконавчого провадження та суми виконавчого збору у двох виконавчих провадженнях відкритих на підставі одного виконавчого документу. Навіть в разі наявності кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. (ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження").
Стягувач - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ахметова Ліна Едуардівна двічі, а саме 23 версеня 2025 року, та 11 березня 2026 року, зверталась до того ж самого державного виконавця - Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з аналогічними заявами про примусове виконання рішення, та виконавчим документом - виконавчим листом від 18серпня 2025 року виданим Деснянським районним судом м. Києва у цивільній справі №754/12510/17.
На підставі першого звернення стягувача від 23 вересня 2025 року, Державним виконавцем відкрито ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, яке станом на 13 березня 2026 року не має підстав, як передбачених нормами ст. 39 Закону, так і за рішенням суду, для його закриття, що є доказом продовження дії виконавчого провадження. На підставі другого звернення стягувача від 11 березня 2026 року, державним виконавцем не перевірено наявність раніше відкритого, аналогічного ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, доказом чому є відомості з АСВП у виконавчому провадженні НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, і відомості з Єдиного реєстру боржників (ЄРБ), станом на 13 березня 2026 року, та безпідставно відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, повністю ідентичне до попереднього виконавчого провадження.
В зв`язку із зазначеним вище, заявник звернувся до суду з цією скаргою та просив суд:
- здійснити судовий контроль дотримання Деснянським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшим державним виконавцем - Юденко О.В.) норм законодавства України у виконавчому провадженні НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, та визнати оскаржувані ним рішення, дії та бездіяльність неправомірними;
- зобов`язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця - Юденко О.В.) закрити виконавче провадження НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, та скасувати усі накладені у ньому арешти, видалити відомості відносно заявника з реєстру боржників та повернути документи стягувачу - приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Ліні Едуардівні.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року скаргу задоволено.
Зобов`язано Деснянський відділ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця Юденко Ольгу Володимирівну) закрити виконавче провадження НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року.
Скасовано арешт, накладений старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Юденко Ольгою Володимирівною при примусовому виконанні виконавчого листа №754/12510/17 виданого 18 серпня 2025 року Деснянським районним судом м. Києва у рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року та видалено відомості відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 31 березня 2026 року через систему «Електронний суд» стягувачем - приватним виконавцем виконавчого окургу м. Києва Аметовою Л.Е. подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій остання просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії, рішення, та бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві (старшого державного виконавця - Юденко О.В.) під час виконання судового рішення у цивільній справі №754/12510/17, у виконавчому провадженні НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року.
Апелянт оскаржувану ухвалу суду першої інстанції вважає незаконною та такою, що грубо порушує права стягувача та яка підлягає скасуванню в повному обсязі у зв`язку з неповнотою з`ясування обставини, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідністю висновків, викладених у судовому рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та грубим порушенням норм процесуального права і неправильним застосування норм матеріального права.
Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно розтлумачено та застосовано норми статей 37 та 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у даному випадку виконавче провадження № НОМЕР_1 (перше), яке відкрив державний виконавець Гудзь Р.В., було завершено ним на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий лист №754/12510/17 від 18 серпня 2025 року був повернений апелянту, як стягувачу (без виконання), у зв`язку з відсутністю майна боржника.
Проте, в силу ч. 5 ст. 37 Закону стягувачу гарантовано право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (через деякий час), щоб все- таки отримати присуджене за судовим рішенням і реалізувати своє право на виконання рішення. Цього судом першої інстанції враховано не було і не роз`яснено коли ж взагалі стягувач з точки зору суду може реалізувати своє право на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Таким чином, твердження суду першої інстанції про те, що виконавче провадження № НОМЕР_1 (перше), яке відкрив державний виконавець Гудзь Р.В. залишається відкритим і в межах нього відбувається стягнення, є суперечливими і не узгоджуються з нормами законодавства, оскільки виконавець не може здійснювати виконання виконавчого листа без наявності цього документа, якщо він навіть фізично повернув його стягувачу і оригінал цього листа не міститься в матеріалах виконавчого провадження.
Тобто, судом першої інстанції невірно встановлено, що виконавче провадження № НОМЕР_1 залишилося відкритим, а тому на момент розгляду спірних відносин існувало два одночасно відкритих проваджень на підставі одного виконавчого документа (ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2). Навіть з доданих боржником до скарги скрін-шотів з сайту Мін`юсту - доступ сторін до автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що «Стан виконавчого провадження НОМЕР_1: Завершено», «стан виконавчого документа: Повернений стягувачу». Відтак,суд першої інстанції вказані докази не досліджував і не надав їм правову оцінку в судовому рішенні. Також, судом було проігноровано заперечення апелянта на скаргу боржника, в яких вона детально проаналізувала вказані обставини з посиланням на норми законодавства. Суд жодним чином не відповів на аргументи апелянтата не спростував їх.
Також, суд першої інтсанції не звернув увагу, що з моменту завершення виконавчого провадження№ НОМЕР_1 і винесення державним виконавцем Гудзем Р.В. постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 26 січня 2026 року у даному виконавчому провадженні жодних виконавчих дій з примусового виконання рішення не вчинялося та жодних процесуальних рішень не виносилося і не могло виноситися (навіть технічно - АСВП не містить такого функціоналу), оскільки провадження завершено і тому в межах такого провадження не можуть продовжуватися вживатися заходи примусового виконання рішення.
Більш того, суд першої інстанції неправильно застосував норми права і зобов`язав Деснянський відділ ДВС у м. Києві «закрити» виконавче провадження НОМЕР_2 (друге) взагалі створив «процесуально-правовий вакуум», в умовах якого виконавчий лист №754/12510/17 від 18 серпня 2025 року не може виконуватися жодним виконавцем ні в межах ВП НОМЕР_1, ні у ВП НОМЕР_2.
Також, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень і застосував спосіб захисту не передбачений чинним законодавством та втрутився у дискреційні повноваження органу примусового виконання рішень.
Закон України «Про виконавче провадження» не оперує таким терміном як «закриття виконавчого провадження». Для того щоб завершити будь-яке виконавче провадження необхідна наявність хоча б однієї з підстав, передбачених ст. 37 або ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». У свою чергу жодна з цих статтей не містить такої підстави як «ухвала суду про закриття виконавчого провадження».
Враховуючи викладене, взагалі невідомо який процесуальних документ має винести державний виконавець Юденко О.В. щоб на виконання оскаржуваної ухвали «закрити виконавче провадження НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року». Автоматизована система виконавчого провадження не містить такої технічної можливості.
Слід звернути увагу, що постанова від 13 березня 2026 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 чинна і ніким не скасована, що свідчить про правомірність відкриття вказаного виконавчого провадження. З огляду на вказане, всі підстави, які можуть призвести до завершення виконавчого провадження № НОМЕР_3 мали б виникнути після 13 березня 2026 рокуі жодним чином не можуть пов`язуватися з уже завершеним26 січня 2026 року виконавчим провадженням № НОМЕР_1.
Таким чином, не існує двох одночасно відкритих виконавчих проваджень на підставі виконавчого листа №754/12510/17 від 18 серпня 2025 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва, оскільки виконавче провадження № НОМЕР_1 (яке відкрив державний виконавець Гудзь Р.В.) завершено 26 січня 2026 року, а в межах виконавчого провадження НОМЕР_2, яке веде держаний виконавець Юденко О.В., здійснювалися примусові заходи виконання рішення. Більш того, ці виконавчі провадження жодним чином не пов`язані, здійснювалися різними державними виконавцями і не одночасно, а в різні періоди почергово, і жодного подвійного стягнення не відбувалося. Більш того, боржник, зловживаючи своїми процесуальними правами, уникає сплати боргу і взагалі виконання судового рішення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ахметової Ліни Едуардівни на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії, бездіяльність Деснянського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця Юденко О.В.) під час виконання судового рішення.
01 червня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому посилавшись на доводи поданої ним скарги до суду просив залишити без задоволення апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л.Е. від 22 травня 2026 року, на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2026 року у справі № 754/12510/17, та залишити без змін ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2026 року у цивільній справі №754/12510/17 провадження №4-с/754/43/26.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні апелянт Ахметова Л.Е. підтримала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 (боржник, скаржник) в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Представник Деснянського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без участі представника ДВС не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Окрім цього, у судовому засіданні ОСОБА_1 подано клопотання про долучення нових доказів, у задоволенні якого протокольною ухвалою апеляційного суду було відмовлено, у зв`язку з визнанням причин пропущення строків подачі таких доказів до суду першої інстанції не поважними.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням (додатковою постановою) Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у цивільній справі №754/12510/17 заяву стягувача (подану через представника) про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, крім іншого постановлено: стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
04 серпня 2025 року в строки передбачені нормами ЦПК України, через підсистему "Електронний Суд" заявником подана касаційна скарга на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року на заяву стягувача (подану через представника) про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №754/12510/17. За зазначеною касаційною скаргою 05 серпня 2025 року у цивільній справі №754/12510/17 зареєстровано касаційне провадження №61-10102 ск 25, а 18 грудня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
01 жовтня 2025 року, старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гудзем Романом Володимировичем, відкрито ВП № НОМЕР_1, на підставі виконавчого листа №754/12510/17 від 18 серпня 2025р. виданого Деснянським районним судом м. Києва.
Під час відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем 01 жовтня 2025 року постановлені: постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанова про стягнення виконавчого збору, постанова про арешт коштів боржника, які 01 жовтня 2025 року надійшли заявнику в підсистемі "Електронний Суд", та були оскаржені ним 13 жовтня 2025 року, 24 жовтня 2025 року (повторно) до Деснянського районного суду м. Києва.
26 січня 2026 року, державний виконавець склав постанову про арешт майна боржника, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, та супровідні листи до постанов, про що вніс відповідні записи у ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року в АСВП.
09 березня 2026 року, Деснянським районним судом м. Києва, складено та підписано повний текст ухвали відносно ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, скаргу ОСОБА_1 на рішення, дії, бездіяльність Деснянського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця Гудзя Р.В.) під час виконання судового рішення, - задоволено частково. Скасовано арешти, накладені старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гудзем Романом Володимировичем при примусовому виконанні виконавчого листа №754/12510/17 виданого 18 серпня 2025 року Деснянським районним судом м. Києва у рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 та видалено відомості відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Судом було враховано, що державним виконавцем 26 січня 2026 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно ж до приписів ст. 39 зазначеного Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених частиною першою цієї статті випадках. Водночас, повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не є підставою для закінчення виконавчого провадження, згідно з приписами ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, суд зауважив, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, тому вимоги скарги щодо закриття ВП № НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року були залишені без задоволення.
Скаржник зазначав, що в заяві про примусове виконання рішення від 11 березня 2026 року, стягувач умисно не повідомила Державного виконавця, про наявність раніше відкритого ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, з аналогічних підстав та того ж самого виконавчого листа від 18 серпня 2025 року, яке не закрито, та знаходиться на виконанні у Державного виконавця Гудзя Р.В. Після отримання заяви стягувача від 11 березня 2026 року, з додатком - виконавчим листом від 18 серпня 2025 року виданого Деснянським районним судом м. Києва у цивільній справі №754/12510/17, Державний виконавець не перевірив наявність виконавчого провадження НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, та не долучив заяву з виконавчим листом до ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, або не повернув Стягувачу отримані 11 березня 2026 року вищезазначені документи, та в порушення норм законодавства України відкрив нове (друге), аналогічне до першого, ВП НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, та повторно прийняв рішення і вчинив дії із зазначенням повного найменування Стягувача - Ахметова Ліна Едуардівна , в усіх створених ним документах ВП. Відповідно, він, як визначений Державним виконавцем Боржник у ВП НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, має право вимагати від Державного виконавця, дотримання ним у ВП норм законодавства України, як щодо підстав відкриття та змісту документів ВП, так і щодо рішень, дій або недопущення бездіяльності Державного виконавця у ВП.
Стягувач - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ахметова Ліна Едуардівна двічі, а саме 23 вересня 2025 року, та 11 березня 2026 року, зверталась до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з аналогічними заявами про примусове виконання рішення, та виконавчим документом - виконавчим листом від 18 серпня 2025 року виданим Деснянським районним судом м. Києва у цивільній справі №754/12510/17. На підставі першого звернення Стягувача від 23 вересня 2025 року, Державним виконавцем відкрито ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, яке станом на 13 березня 2026 року не закрито, що є доказом продовження дії ВП. На підставі другого звернення Стягувача від 11 березня 2026 року, Державним виконавцем не перевірено наявність раніше відкритого, аналогічного ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, доказом чому є відомості з АСВП у ВП НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року, і відомості з Єдиного реєстру боржників (ЄРБ), станом на 13 березня 2026 року, та безпідставно відкрито ВП НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, повністю ідентичне до попереднього ВП.
Таким чином, на думку суду першої інстанції винесення старшим державним виконавцем Юденко О.В. постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 березня 2026 року (ВП НОМЕР_2) за умови наявності не закритого виконавчого провадження НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Ахметової Л.Е. витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн (за обидвами виконавчими провадженнями на підставі одного виконавчого листа), - не відповідає Закону "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Також, суд першої інстанції вважав, що виконання рішення про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, крім того за наявності арешту (обтяження) накладених на майно, порушується право заявника на мирне володіння та розпорядження майном, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачав, а тому дійшов висновку, що право заявника підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб - шляхом закриття виконавчого провадження та скасування арешту майна.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване судове рішення, у межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту постанови - № 1404-VIII(чинна редакція Закону) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Так, п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу можливе, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частиною 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, а саме те, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Частині 2 вказаної статті передбачає, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2024 року в справі № 462/6014/15 (провадження № 61-5391св24) зазначено, що:
«у пункті 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
Разом з тим, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті. При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
У постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404- VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11).
Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону№ 1404-VIII.
Аналізуючи наведені норма права та визначений ними порядок здійснення виконавчого провадження, колегія суддів дійшла висновку, що виконавче провадження у разі повернення його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» вважається завершеним, у зв'язку з поверненням виконавчого листа стягувачу, а отже не може бути розпочате знову.
При цьому, підстави відновлення виконавчого провадження за яким здійснювались примусові дії в рамках якого повернуто виконавчий лист, на підставі п.2 ч. 1 с. 37 Закону України «Про виконавче провадження», на чому наполягає заявник, не передбачені ст. 41 даного Закону.
Проте, частиною 1 ст. 41 Закону України Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, а також у разі надходження рішення про скасування заходів забезпечення позову, заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження за рішенням про встановлення побачення з дитиною виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином, враховуючи повернення 26 січня 2026 року виконавчого листа від 18 серпня 2025 року, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII) відновлення виконавчого провадження у разі повторного пред`явлення до звернення стороною стягувача виконавчого листа не передбачено даним законом.
Чинний на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про виконавче провадження» надає виключний перелік можливості відновлення виконавчого провадження до якого не входить підстава повернення стягувачу, передбачена п. 2 ч. 1 ст. 37 даного Закону.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстації дійшов помилкових висновків про наявність двох виконавчих проваджень за якими одночасно здійснюється примусове стягнення, оскільки виконавчий лист у виконавчому провадженні НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року було повернуто стягувачу, отже в силу вимог закону воно є завершеним, тобто таким, яке не може бути розпочате знову і за яким не здійснюються і не можуть здійснюватися виконавчі дії.
Крім того, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 березня 2026 року скасовано всі арешти накладені в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1.
Що ж до доводів скаржника стосовно наявності на виконанні у ТОВ «Календула» одночасно двох постанов про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, степендію та інші доходи боржника, а саме від 14 жовтня 2025 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 та від 18 березня 2026 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_2, то на думку апеляційного суду ці обставини не є підставою для визнання неправомірними рішень, дій або бездіяльності державного виконавця саме у межах ВП НОМЕР_2 від 13 березня 2026 року, оскільки у даному випадку посадова особа діяла відповідно до норм ЗУ «Про виконавче провадження», які регулюють повторне пред`явлення стягувачем виконавчого листа до виконання.
Натомість, перебування на виконання постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, степендію та інші доходи боржника від 14 жовтня 2025 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, яке починаючи з 26 січня 2026 року є завершеним стосується дій іншої посадової особи, які вона повинна, у разі наявності законних підстав, була вчинити у зв`язку з прийняттям постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, а отже не входять до предмету оскарження у цій справі.
Таким чином, в рамках обставин на які посилався скаржник подаючи скаргу та висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково оцінив доводи сторони звернення та протлумачив норми законодавства, оскільки у стягувача було наявне право на повторне звернення з виконавчим листом та відсутні підстави вважати про подвійне стягнення з боржника коштів та те, що нове виконавче провадження підлягає закриттю.
Також, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо того, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень ухвалюючи рішення у частині закриття виконавчого провадження від 13 березня 2026 року, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено такого способу захисту у судовому порядку.
Враховуючи встановлені обставини в ході апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що доводи апелянта знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог скарги.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ахметової Ліни Едуардівни - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення, дії, бездіяльність Деснянського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (старшого державного виконавця Юденко О.В.) під час виконання судового рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова