ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м.Суми
Справа №591/3903/23
Номер провадження 22-ц/816/518/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Петен Я. Л. , Черних О. М.
за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2025 року, ухваленого у складі судді Клименко А. Я., у м. Суми, повний текст якого виготовлено 22 травня 2025 року,
у с т а н о в и в:
22 травня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , 3-ї особи: Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини.
14 травня 2024 року позивачка ОСОБА_1 надала суду заяву про збільшення позовних вимог та стягнення із ОСОБА_2 аліментів.
Свої вимоги мотивувала тим, що з кінця березня 2021 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 існували фактичні шлюбні відносини, вони разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є військовослужбовцем, місцем проходження служби на той період було місто Ромни Сумської області. Разом їздили з 12 по 14 жовтня 2021 року у місто Вільнянськ Запорізької області на похорони батька позивачки. З 1 по 5 листопада 2021 року вони разом провели відпочинок у місті Яремче Івано-Франківської області. З моменту, коли вона завагітніла, відповідач проявляв себе як турботливий батько, возив її до лікаря в жіночу консультацію, цікавився самопочуттям. 08 листопада 2021 року відповідач повідомив позивачку, що не бажає продовжувати стосунки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . Позивачка змушена була провести реєстрацію народження доньки у відповідності до вимог ст. 135 СК України, тобто при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
У березні 2022 року, коли доньці було 2 тижні, відповідач вивіз її разом з донькою на західну Україну подалі від бойових дій, і в цей період була зроблена остання фотографія відповідача з дитиною. Протягом тривалого часу відповідач присилав на картку по 7000 грн, як матеріальну допомогу на дитину.
На даний час відповідач матеріальної допомоги на дитину не надає, відмовляється добровільно, в позасудовому порядку, подавати заяву про реєстрацію його як батька до органу державної РАЦС.
З врахуванням наведеного, позивачка просила визнати ОСОБА_2 батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , №377 від 18 березня 2022 року Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми): - виключити з нього відомості про те, що батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_4 ; - батьком дитини записати ОСОБА_2 та стягувати з останнього аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , №377 від 18 березня 2022 року Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми):
- виключити з нього відомості про те, що батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_4 ;
- батьком дитини записати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), урож. м. Суми, громадянина України,
Вирішено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, і аліменти виплачувати матері дитини ОСОБА_1 , починаючи стягнення з 22 травня 2023 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1073,60 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у зв`язку з відсутністю ДНК-тесту, визнання відповідача батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є необґрунтованим.
Також, посилаючись на недоведення факту батьківства відповідача по відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважає незаконним і стягнення аліментів на цю дитину, оскільки аліменти на дитину стягуються лише з батьків.
Окрім того, на думку відповідача, аліменти можуть бути призначені лише з моменту встановлення факту його батьківства, а не з 22 травня 2023 року, коли не існувало жодного доказу, що відповідач є батьком дитини.
Позивачка ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Біцан О. М. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з викладеними доводами в апеляційній скарзі, просить рішення, яке вважає законним і обґрунтованим, залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
ОСОБА_2 , його представник - адвокат Луніка Т.Я. повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника - адвоката Біцан О.М., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного висновку.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з кінця березня 2021 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 існували фактичні шлюбні відносини, вони разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
З пояснень позивачки вбачається, що вона разом з відповідачем їздили з 12 по 14 жовтня 2021 року у місто Вільнянськ Запорізької області на похорони батька позивачки, з 01 по 5 листопада 2021 року сторони разом провели відпочинок у місті Яремче Івано-Франківської області.
Згідно свідоцтва про народження (серія НОМЕР_2 ), виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Суми) у позивачки ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась донька - ОСОБА_3 , де батьком дитини зазначено ОСОБА_4 , а матір`ю - ОСОБА_1 ( а.с.9 т.1).
Відповідач є військовослужбовцем, місцем проходження служби (на період спільного проживання сторін) було місто Ромни Сумської області.
У березні 2022 року, коли доньці було 2 тижні, відповідач вивіз позивачку разом з донькою на західну Україну, що підтверджується довідками про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи від 20.10.2022 р. ( а.с.7,8).
Дитина проживає разом з матір`ю, позивачкою по справі.
Деякий час відповідач присилав позивачці на картку по 7000 грн, як матеріальну допомогу на дитину ( а.с.19).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним батьківство відповідача - ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, який зроблено на підставі повного, всебічного встановлення всіх обставин справи та дослідження доказів.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також у випадках, встановлених законом, з рішення суду.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (стаття 141 СК України).
Згідно ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтересів імовірного біологічного батька.
У контексті доводів апеляційної скарги щодо відсутності належних доказів для визнання батьківства відповідача колегія зазначає, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмета доказування у цій категорії справ. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні відомості, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливе за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визначення батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, (провадження № 61-6030св18.
У цій справі, серед іншого, позивачкою ОСОБА_1 суду надано фотографії, переписку сторін, які є належними доказами того, що сторони дійсно спільно проживали, підтримували подружні стосунки і, що в них народилася дитина ( а.с. 10, 11-18 том 1).
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність ДНК-тесту та необґрунтоване визнання його батьком дитини, то слід зазначити наступне.
У частині першій ст.44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11 грудня 2024 року за заявою позивачки ОСОБА_1 була призначена судова молекулярно-генетична експертиза щодо встановлення спірного батьківства, проведення якої доручено було експертам Медико-генетичного центру МАМА ПАПА. Також визначено день та місце для відібрання у відповідача по справі та дитини біологічних зразків (а.с.39-40, том 2).
Із змісту листа директора ТОВ «МАМА ПАПА» за №0059-25 від 14.02.2025 р. вбачається, що вищезазначена ухвала суду залишена без виконання, оскільки для проведення експертизи необхідно мати зразки як дитини, так і передбачуваного батька, а відповідач у визначений час не з`явився для відбору експериментальних зразків ( а.с.52, том 2).
Отже, незважаючи на процесуальні дії суду, відповідач ОСОБА_2 достовірно знаючи про наявність в суді цивільної справи щодо визнання його батьківства та призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, однак, не з`явився до експертної установи для забору біологічних зразків, що унеможливило проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. При цьому, відповідач не довів наявність поважних причин, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи.
Поряд з цим, відповідно до матеріалів справи, за клопотанням відповідача, ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 26 вересня 2023 року провадження у цій справі зупинялось на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, (а.с. 97-98, том 1), що призвело до затягування розгляду справи, й таким чином вбачається з боку відповідача втручання у права позивачки та її малолітньої дитини, гарантовані статтею 6 Конвенції в аспекті вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру упродовж розумного строку, а також у права, гарантовані статтею 8 Конвенції в аспекті тривалості вирішення правового спору, що стосується утримання дитини, що належать до сфери приватного життя.
Підсумовуючи, варто зазначити, що відповідач, якщо він не є батьком дитини позивачки, замість того, щоб сприяти проведенню вказаної експертизи і спростувати своє батьківство, обрав шлях затягування розгляду справи, шляхом зупинення провадження у цій справі.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що така поведінка відповідача надає суду можливість визнати факт для встановлення або спростування якого призначалась судова молекулярно-генетична експертиза, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від відповідача.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Нормами ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції при встановленні розміру стягуваних аліментів врахував майновий стан сторін у справі, наявність у відповідача інших утриманців, яких відповідач зобов`язаний утримувати відповідно до Сімейного кодексу України, а також, що відповідач - батько дитини є працездатного віку, має постійний стабільний дохід, тому вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 22 травня 2023 року.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції частково не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Отже, аліменти на дитину за рішенням суду присуджуються від дня пред`явлення позову про стягнення аліментів, а не з дня визнання батьківства, про що йдеться в апеляційній скарзі відповідача.
Відповідно до матеріалів справи позивачка звернулась до суду із позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки 14 травня 2024 року ( а.с.193 том 1), тобто саме з цього дня підлягають стягненню аліменти на утримання дитини, а не з 22 травня 2023 року - дня звернення позивачки до суду з іншими вимогами.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи викладене, оскільки суд дійшов правильного висновку про обов`язок відповідача сплачувати аліменти на утримання своєї дочки, однак невірно визначив час (дату), з якого слід стягувати аліменти, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.
В іншій частині рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням приписів законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376 , 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2025 року в частині стягнення аліментів змінити, виклавши абзац резолютивної частини рішення щодо стягнення аліментів в наступній редакції:
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, і аліменти виплачувати матері дитини ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), починаючи стягнення з 14 травня 2024 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Я. Л. Петен
О. М. Черних