КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/12092/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 753/22807/25
17 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Д`яченко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він є власником 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.04.2023 про поділ майна подружжя. Інша 1/2 частина вказаної квартири належить відповідачці ОСОБА_1 .
Разом із тим, він не може користуватися належним йому майном, оскільки відповідачка чинить йому перешкоди у цьому, а саме: змінила замки у вхідних дверях квартири, не надає ключі та не допускає його до приміщення.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року позов задоволено.
Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки в ході судового розгляду було беззаперечно встановлено, що позивач є законним власником частки квартири, а відповідачка перешкоджає йому в реалізації права користування цим майном, суд вважав, що право позивача є порушеним і підлягає захисту шляхом його вселення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 14 травня 2026 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що рішення суду суперечить фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Спільне проживання з позивачем є абсолютно неможливим через конфлікти та обґрунтований страх спільної дитини. Син категорично відмовляється проживати разом із батьком і офіційно пояснював Службі у справах дітей, що боїться його появи в квартирі, що визнає і сам позивач.
Позивач повністю усунувся від належного фінансового утримання сина та спільного майна. Він сплачує лише мізерні аліменти за рішенням суду, при цьому активно і категорично заперечував у судовому порядку проти стягнення будь-яких додаткових витрат на дитину, щоб не платити жодної зайвої копійки. Крім того, він взагалі не несе жодних витрат на оплату житлово-комунальних послуг та утримання самої квартири.
Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. В даному випадку частина квартири належить відповідачу і саме її, а не всю квартиру, вона здавала в оренду за мінімальні кошти.
28 липня 2026 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги у з`язку з чим вважає за необхідне залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.04.2023 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя визнано право власності на частину нерухомого майна, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Дарницького УП ГУНП в м. Києві від 27.02.2024 до Дарницького УП ГУНП в м. Києві 26.02.2024 надійшла заява від ОСОБА_2 з приводу надання уточненої інформації щодо звернення по спецлінії №102 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 перебуває без нагляду неповнолітня дитина, син - ОСОБА_4 , а колишня дружина ОСОБА_1 змінила замки в спільній квартирі.
14.03.2025 ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з письмовою претензією щодо усунення перешкод у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , конверт АТ «Укрпошта» повернуто позивачу за закінченням терміну зберігання.
02.04.2025 ОСОБА_2 звернувся до Дарницького УП ГУНП в м. Києві із заявою про усунення йому перешкод у користуванні квартирою.
02.04.2025 ОСОБА_2 звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької РДА в м. Києві із заявою про вчинення дій, які порушують право дитини на спілкування з батьком.
02.05.2025 позивач звернувся із заявою щодо вчинення економічного та психологічного домашнього насильства.
08.10.2025 позивач звернувся до Дарницького УП ГУ НП в м. Києві із заявою щодо порушення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а саме щодо передачі ОСОБА_1 житла в оренду стороннім особам ( а.с.21).
09.10.2025 позивач звернувся до Дарницького УП ГУ НП в м. Києві із заявою щодо проживання за адресою: АДРЕСА_1 , невідомих людей.
До позовної заяви позивачем додано копію оголошення щодо оренди житла за адресою: АДРЕСА_3 , розміщеного за електронною адресою:https://dom.ria.com/.
Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно зі статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
За вимогами частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Враховуючи наведене, встановивши, що позивач є законним власником частки квартири АДРЕСА_1 , а відповідачка перешкоджає йому в реалізації його права користування цим майном, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право позивача є порушеним і підлягає захисту шляхом його вселення до вказаної квартири.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.
Головуючий: Судді: