КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7211/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК»,
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області
у складі судді Гізатуліної Н. М.
від 16 грудня 2025 року
у цивільній справі № 361/10801/23 Броварського міськрайонного суду Київської області
за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В:
В листопаді 2026 року АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» звернулось в суд з даним позовом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 серпня 2018 року між АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг «Monobank», шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг. Як вбачається з анкети-заяви, вона разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов`язується виконувати його умови. Відповідно до умов договору АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надав відповідачу кредит у розмірі 24 000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
У зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань утворилась заборгованість, яка підтверджується банком у наданому до позовної заяви розрахунку.
Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням прав та законних інтересів Банку, позивач просив задовольнити позов та стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 35 465,08 грн та судовий збір у розмірі 2 684 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2025 року відмовлено в задоволені позову.
В апеляційній скарзі АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що судом не було належним чином досліджено механізм надання банківських послуг проекту Monobank та специфіку укладення електронних договорів. Звертає увагу на те, що відповідач шляхом підписання анкети-заяви приєднався до Умов та правил обслуговування, які є публічною офертою та розміщені на офіційному сайті банку. Скаржник наголошує, що підпис клієнта в анкеті-заяві підтверджує його ознайомлення з тарифами та паспортом споживчого кредиту в мобільному додатку. Стверджує, що використання електронного підпису у відносинах з банком має рівнозначні юридичні наслідки з власноручним підписом згідно із Законом «Про електронну комерцію». Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо обов`язковості виконання умов договору, на які сторони погодилися. Підкреслює, що презумпція правомірності правочину за статтею 204 ЦК України не була спростована у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010). Скаржник вважає Умови та правила загальновідомим фактом в розумінні статті 82 ЦПК України, до яких суд мав безперешкодний доступ у режимі реального часу. Вказує на те, що заборгованість у розмірі 35 267,26 грн складається виключно з тіла кредиту і підтверджується наданим розрахунком. Зазначає, що відповідач не надав жодних доказів на спростування факту отримання кредиту або контррозрахунку суми боргу. Стверджує, що суд проігнорував принцип змагальності та стандарт більшої переконливості доказів. Наголошує, що ненадання відповідачем відзиву на позов мало бути оцінено судом як відсутність заперечень щодо суті спору. Скаржник просить врахувати висновки Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 щодо правомірності укладання кредитних договорів через мобільні додатки.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 16.12.2025 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу позивача та його представника та поштовим конвертом, направленим за адресою відповідача, який був повернутий до суду з зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачу ОСОБА_1 на його дійсну адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного надання відповідачу кредитних коштів та наявності кредитної заборгованості у розмірі 35 465,08 грн. Встановивши, що подана анкета-заява від 16 серпня 2018 року містить лише контактні дані, майновий стан та анкетну інформацію позичальника і не містить відомостей про розмір встановленого кредитного ліміту, а матеріали справи не містять підтверджень вручення платіжної картки зі строком її дії, суд дійшов висновку про недоведеність виникнення грошового зобов`язання. Суд першої інстанції зазначив, що наданий банком розрахунок заборгованості є внутрішнім документом позивача, який за відсутності первинних облікових документів бухгалтерського обліку господарських операцій не підтверджує наявності боргу. Встановивши, що банк не подав до суду банківської виписки з особового рахунку відповідача на підтвердження руху коштів та виконання операцій з використанням картки, суд визнав недоведеним факт передачі коштів позичальнику. Суд послався на вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункт 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, наголосивши, що виписка за рахунком є єдиним первинним документом, здатним зафіксувати рух коштів. Керуючись принципом змагальності судового процесу та правилами розподілу тягаря доказування за статтями 12, 13, 81 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилами статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, де кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За своєю правовою природою кредитний договір є консенсуальним, однак реальний обов`язок боржника повернути отриману суму кредиту виникає виключно після фактичного надання йому коштів або зарахування кредитного ліміту на його картковий рахунок і вчинення ним дій щодо розпорядження цими коштами. Відповідно, тягар доказування факту передання коштів та їх реального використання покладається саме на кредитодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх позовних вимог АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надало анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 16 серпня 2018 року, витяг з Умов і правил обслуговування, паспорт споживчого кредиту, таблицю обчислення вартості кредиту та розрахунок заборгованості за договором від 16 серпня 2018 року станом на 08 жовтня 2023 року на суму 35 465,08 грн. Разом з тим у підписаній ОСОБА_1 заяві конкретний розмір кредитного ліміту не визначено, а зазначено про прохання встановити ліміт на суму, вказану у мобільному додатку. Жодних доказів того, який саме ліміт було фактично схвалено та встановлено відповідачу, чи отримав відповідач платіжну картку НОМЕР_1 або чи здійснювалася її належна активація з проведенням ідентифікації та використанням персональних ключів доступу, матеріали справи не містять.
Колегія суддів наголошує, що належними та допустимими доказами, які підтверджують рух коштів за банківським рахунком, надання кредиту, обсяг користування ним та залишок боргу, є первинні документи бухгалтерського обліку, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Для банківських установ таким обов`язковим обліковим документом є виписка з особового рахунку клієнта, яка містить інформацію про проведені за кожен операційний день дебетові та кредитові операції, залишок заборгованості та рух кредитних траншів (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20).
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, саме виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Тільки банківська виписка дозволяє суду встановити дату та факт зарахування кредитного ліміту, списання коштів клієнтом через термінали чи безготівкові перекази, розміри внесених оплат у рахунок погашення кредиту та наявність реального боргу. Долучений банком розрахунок заборгованості є похідним внутрішнім обліковим розрахунком, складеним на основі даних інформаційних систем кредитора, і за відсутності первинних бухгалтерських документів не має статусу беззаперечного доказу існування грошового зобов`язання (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц).
Банк є професійним учасником фінансового ринку, здійснює дистанційне обслуговування із застосуванням сучасних телекомунікаційних та автоматизованих систем і має обов`язок документувати кожну платіжну подію відповідно до встановлених банківських стандартів. Ненадання виписки за рахунком ОСОБА_1 за весь період користування кредитом позбавило суд першої інстанції можливості встановити сам факт надання кредитних коштів у розпорядження відповідача в розмірі заявлених 24 000,00 грн та обсяг їх використання, що призвів до утворення суми 35 465,08 грн. Доводи апеляційної скарги про обов`язок відповідача надати контррозрахунок відхиляються колегією суддів, оскільки процесуальний обов`язок спростування виникає у відповідача виключно за умови, що позивач спочатку виконав свій первинний тягар доказування належними доказами; якщо кредитор не надав первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі коштів, підстави для спростування відсутні (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).
В оцінці принципу змагальності колегія суддів враховує концепцію «слабшої сторони» у кредитних правовідносинах за участю фізичних осіб споживачів, що покладає на фінансову установу підвищений стандарт доказування, позаяк саме банк володіє електронними базами трансакцій, доступом до платіжних шлюзів та інформаційно-аналітичними журналами дій клієнта. Сумніви щодо реального вибуття грошових коштів із володіння банку на користь позичальника, викликані ненаданням первинної бухгалтерської документації, не можуть тлумачитися проти споживача (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 199/7014/20).
Посилання апелянта на статтю 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину є помилковим, оскільки ця норма регламентує питання дійсності та чинності підстав виникнення правочину за відсутності судового рішення про його недійсність чи нікчемності за законом, однак вона жодним чином не встановлює презюмування реального виконання сторонами договірних обов`язків та обсягу заборгованості, які підлягають доведенню в загальному процесуальному порядку. Також твердження скаржника про загальновідомість Умов і правил обслуговування банку в розумінні статті 82 ЦПК України не звільняє банк від обов`язку довести передачу грошей конкретному боржникові на умовах поворотного кредитування. Посилання представника позивача на судову практику щодо допустимості електронної форми договорів та порядку самопредставництва не впливають на правильність судового рішення, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову саме через недоведеність факту видачі грошових коштів позичальнику та недоведеність розміру заборгованості первинними бухгалтерськими документами.
Таким чином, оскільки АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» не надало суду належних та допустимих доказів зарахування коштів на рахунок відповідача та виписки про рух коштів на підтвердження наявності заборгованості в сумі 35 465,08 грн, висновок суду першої інстанції про відмову в позові за недоведеністю позовних вимог є законним, обґрунтованим і таким, що повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог статті 141 ЦПК України. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, судові витрати апелянта на сплату судового збору покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу, і відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов