П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/2146/26
Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
28 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за вересень, жовтень та листопад 2025 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 01.09.2025 по 03.09.2025 року, з 11.09.2025 по 30.09.2025 року, з 01.10.2025 по 31.10.2025 року, з 01.11.2025 по 30.11.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у Збройних Силах України, відповідачем в неповному обсязі нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення в частині додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.
Зокрема, позивач зауважив, що з січня 2025 року по червень 2025 року включно йому здійснювалася виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами пропорційно часу виконання бойових спеціальних завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів) включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. Однак, незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань у вересні, жовтні та листопаді 2025 року позивачу не нараховувалася та не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни.
Позивач також звертав увагу, що на його звернення про нарахування та виплату додаткової винагороди у спірний період, відповідач надав відмову у зв`язку із тим, що правових підстав для прийняття рішень про виплату позивачу додаткової винагороди у спірний період не було.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 року № 116/14/66296 військовій частині доручено врахувати під час виплати додаткової винагороди, що основним змістом періоду інтенсивної підготовки є набуття (підтримання) здатності виконувати бойові завдання на полігонах (в районах зосередження, базових таборах), проведення тактичних (тактико-спеціальних) навчань, відпрацювання тактичних завдань на незнайомій місцевості зі здійсненням маршу у складі підрозділів, визначення рівня боєздатності, відпрацювання курсових завдань кораблями (катерами, суднами забезпечення).
У зв`язку із цим, відповідач вказав, що у підпорядкованих військових частинах ІНФОРМАЦІЯ_1 склалась ситуація щодо неоднакового тлумачення терміну «інтенсивна підготовка». При цьому, тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України в порядку підпорядкованості було віддано наказ командиру військової частини НОМЕР_1 вважати з 01.07.2025 року термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)). Оскільки, завдання з колективної підготовки у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин) не визначались військовій частині НОМЕР_1 , підстави для виплати позивачу додаткової винагороди із розрахунку 30 000 грн. відсутні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Зокрема, апелянт зазначає, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців, відповідач є неприбутковою бюджетною установою, фінансування якої здійснюється з державного бюджету через ІНФОРМАЦІЯ_1 , головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України.
Наразі у відповідача відсутні підстави для здійснення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн за спірний період, однак такі обставини можуть змінитися у разі надходження до відповідача відповідей (уточнень, роз`яснень) на подані військовою частиною телеграми щодо єдиного підходу до здійснення інтенсивної підготовки.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Також, за правовою позицією апелянта, рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн є необґрунтованим у зв`язку із тим, що надані позивачем докази у своїй сукупності не підтверджують обґрунтованість вказаних витрат, розмір яких до того ж є неспівмірним до складності справи.
Позивач відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 не надав, що не перешкоджає розгляду справи в апеляційній інстанції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення апеляційної скарги апелянта немає з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та посвідченням від 07 листопада 2023 року підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
З військового квитка серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та з 14 листопада 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 19 від 19 січня 2025 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , оператора відділення оперативного планування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09 січня 2025 року № 3-РС на посаду техніка з системного адміністрування відділення оперативного планування, вважати таким, що з 19 січня 2025 року справи та посаду техніка з системного адміністрування відділення оперативного планування прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
29 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою (вх. № 12656/р) про виплату додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за виконання ним у вересні, жовтні та листопаді 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави та надання документів.
Листом від 12.01.2026 № 2367ВихЗВГ/48 військова частина НОМЕР_1 зазначила, що виконання позивачем вищевказаних бойових (спеціальних) завдань підтверджується бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308, бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 вiд 12.02.2024 № 1дск, записами у журналі бойових дій (у відділені оперативного планування) за вересень, жовтень, листопад 2025 року, рапортом начальника відділення оперативного планування (про участь та виплату додаткової винагороди), що повністю відповідає вимогам п. 4 розділу XXXIV Порядку № 260, проте в наданні витягу з журналу бойових дій (у відділені оперативного планування), рапорту начальника відділення оперативного планування (про участь та виплату додаткової винагороди) відмовлено у зв`язку з наявністю в них інформації з обмеженим доступом.
Також відповідач вказав, що рішення про виплату додаткової винагороди за виконання у вересні, жовтні та листопаді 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України оборони держави, станом на дату надання відповіді на дану заяву командуванням військової частини НОМЕР_1 не приймалось.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача стосовно невиплати додаткової винагороди, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Міністра оборони України № 34483/з/1 від 14.11.2025 року не вносились зміни до Порядку № 260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних бойових дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Також суд вказав, що за відсутності рішення Міністра оборони України про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб та внесення зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку, позивач, який виконував у періоди з 01.09.2025 по 03.09.2025 року, з 11.09.2025 по 30.09.2025 року, з 01.10.2025 по 31.10.2025 року, з 01.11.2025 по 30.11.2025 року бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій, що не заперечується відповідачем, має право на отримання спірної винагороди.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, а також інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, включно з підвищенням посадового окладу, надбавками, доплатами, винагородами, які мають постійний характер, преміями, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Воно підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби та стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Стаття 9-2 Закону №2011-XII передбачає, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, а також керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постановлено ввести воєнний стан з 24 лютого 2022 строком на 30 діб, який надалі продовжувався іншими указами та триває станом на цей час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців передбачена виплата додаткової винагороди.
Положеннями абзацу 3 пункту 1-1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Пунктом 2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови; особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.
Механізм і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок № 260).
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає щомісячні основні види, щомісячні додаткові види та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів є накази про призначення на посаду, зарахування до списків особового складу, про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення, присвоєння військових звань, грошовий атестат або довідка про грошові виплати.
Відповідно до положень пункту 2 розділу ХХХІV Порядку №260 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;
з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;
з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;
у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;
у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);
Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Отже, з врахуванням наведених вище норм, судова колегія приходить висновку, що для нарахування та виплати додаткової винагороди у наявності мають бути належні, допустимі, достовірні та достатні докази щодо здійснення бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією.
З довідки Військової частини НОМЕР_1 за вих. № 413/ФЕС від 10 січня 2026 року судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода у січні 2025 року - 13548,39 грн., у лютому 2025 року - 30 000 грн., у березні 2025 року - 16451,61 грн., у червні 2025 року - 15000 грн.
Згідно рапортів начальника відділення оперативного планування військової частини НОМЕР_1 № 9835/р від 11.10.2025 року, № 10623/р від 05.11.2025 року, № 11734/р від 05.12.2025 року ОСОБА_1 виконував у періоди з 01.09.2025 по 03.09.2025 року, з 11.09.2025 по 30.09.2025 року, з 01.10.2025 по 31.10.2025 року, з 01.11.2025 по 30.11.2025 року бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій.
Вказана обставина додатково підтверджується і листом військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2026 № 2367ВихЗВГ/48.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач набув право на отримання додаткової винагороди за спірний період, а відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату належних коштів позивачу.
При цьому, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи наявний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 65/нагд від 12.02.2026 року «Про виплату додаткової винагороди» військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 з липня 2025 року по серпень 2026 року та додаткова заява-розрахунок на виділення додаткового фінансування.
Разом із тим, матеріали справи не містять жодних доказів, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 65/нагд від 12.02.2026 року «Про виплату додаткової винагороди» реалізований та військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і позивачу здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди.
На виконання вимог ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року про витребування доказів виплати позивачу коштів згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 65/нагд від 12.02.2026 року «Про виплату додаткової винагороди» відповідач надав до суду заяву у якій вказав, що надати витребувані докази не має можливості у зв`язку із відсутністю фінансування від забезпечувального органу (аркуш 5).
Колегія суддів зауважує, що відсутність коштів або помилки у плануванні видатків не є поважною причиною для невиплати встановлених законом коштів. Держава не може посилатися на брак фінансування для нівелювання права особи на належне забезпечення під час захисту Батьківщини.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 65/нагд від 12.02.2026 року «Про виплату додаткової винагороди» не є реалізованим встановленим порядком та вказаний розпорядчий акт командира військової частина НОМЕР_1 додатково підтверджує обґрунтованість позовних вимог позивача.
Надаючи оцінку доводу апелянта про зміну тлумачення терміну «інтенсивна підготовка» на «колективну підготовку», суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його безпідставності та зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 168 та Наказ Міністерства оборони України № 260 є нормативно-правовими актами, які мають вищу юридичну силу порівняно з телеграмами чи резолюціями Міністра оборони.
Оскільки умови виплати додаткової винагороди встановлені Урядом, вони не можуть бути звужені або скасовані шляхом перекласифікації видів підготовки внутрішніми розпорядженнями, які не змінюють суті виконуваних військовослужбовцем бойових завдань.
Доводи скаржника про дотримання порядку підпорядкованості згідно зі статтями 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України не можуть виправдовувати порушення вимог законодавства про соціальний захист військовослужбовців, адже належне грошове забезпечення є конституційною гарантією, а виконання наказів вищого командування не звільняє військову частину як суб`єкта владних повноважень від обов`язку дотримуватися актів нормативних актів.
Стосовно доводів апелянта про неспівмірність розміру стягнутих на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав до суду наступні документи: договір № 30/в від 23 вересня 2025 року про надання правової допомоги, узгодження вартості адвокатських послуг (додаток № 1 до договору № 30/в від 23 вересня 2025 року), розрахунок витрат на правову допомогу № 1 від 07.04.2026 року, акт надання послуг № 1 від 07.04.2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1/в від 07.04.2026 року.
На підставі вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає, що надані стороною позивача докази підтверджують, що витрати на професійну правничу допомогу фактично мали місце.
Колегія суддів вважає, що присуджена позивачу судом першої інстанції компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн є співмірним розміром з урахуванням складності справи та обсягу наданої правничої допомоги в межах даної адміністративної справи.
За таких обставин, доводи апелянта про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, судом апеляційної інстанції не приймаються та відхиляються.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 02 лютого 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України
Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко