ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/16861/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №620/16861/24, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 23.10.2023 по 26.10.2023, з 27.10.2023 по 12.12.2023, та за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, рекомендованим висновком ВЛК № 659 від 12.12.2023, проте до 31.12.2023.
27.08.2025 Чернігівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 620/16861/24, якими зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити дії, викладені у резолютивній частині рішення суду.
20.01.2026 від представника позивача на адресу суду першої інстанції надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 12 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення заяви. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду судом заяви про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення. Апелянт вказав, що після набрання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі № 620/16861/24 законної сили неодноразово було подано адвокатські запити з метою виконання рішення суду. На які військова частина відповіла, що після надходження з державного бюджету на рахунок військової частини НОМЕР_1 коштів з відповідним цільовим призначенням, постанова апеляційного суду у справі № 620/16861/24 буде виконано в добровільному порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що ще в листопаді 2025 року, як розпорядник коштів 3 рівня, звернувся до забезпечувального фінансового органу із Розрахунком потреби в коштах, зокрема, для виконання рішень судів, т.ч. і щодо виконання рішення суду у справі №620/16861/24. Також аналогічні розрахунки подавалися щомісячно з грудня 2025 по червень 2026 року, але на дату подання цього відзиву кошти із запитуваним цільовим призначенням з Державного бюджету ще не надійшли.
Відповідно до ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, зокрема, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Проаналізувавши матеріали апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення, з урахуванням частини другої статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури» (пункт 55).
Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.
В даному випадку у заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач зазначав, що він неодноразово звертався до відповідача із заявами про виконання рішення суду, проте військова частина відповіла, що постанова апеляційного суду у справі № 620/16861/24 буде виконана в добровільному порядку після надходження з державного бюджету на рахунок військової частини НОМЕР_1 коштів з відповідним цільовим призначенням. А відтак у позивача відсутні підстави вважати, що відповідачем вчинено всі необхідні дії для виконання рішення суду. Позивач зазначав, що на дату звернення до суду з даною заявою рішення суду не виконане, кошти не виплачені.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, зазначив, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення та враховуючи, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, - в задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.
Утім колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права та суперечать суті інституту судового контролю з огляду на таке.
У Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р (II)/2023 Конституційний Суд України наголошував, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що ефективний захист учасника судового провадження й відновлення справедливості передбачає зобов`язання адміністративних органів влади виконувати рішення [див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); від 28 травня 2003 року у справі «Киртатос проти Греції» (Kyrtatos v. Greece)].У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим [див. рішення від 02 березня 2004 року у справі «Сабін Попеску проти Румунії» (Sabin Popescu v. Romania); від 31 березня 2005 року у справі «Матеус проти Франції» (Matheus v. France)], і рішення не може не виконуватись, бути позбавленим юридичної сили, або незаконно відкладатися [див. рішення від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliarev. Italy)].
Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично (див. рішення ЄСПЛ від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України»).
У рішенні від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» ЄСПЛ зауважував, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
Ураховуючи наведене, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.
Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.
Колегія суду звертає увагу на те, для задоволення заяви про встановлення судового контролю та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, судовий контроль за виконанням якого здійснюється за правилами абзацу першого частини першої статті 382 КАС України, достатнім є лише сам факт невиконання (неповного виконання) судового рішення (незалежно від причин такого невиконання).
Проте суд першої інстанції наведене залишив поза увагою та не надав оцінку доводам позивача та відповідача щодо не виконання ухваленого у цій справі судового рішення (зокрема, вжитим заходам позивача та діям відповідача щодо виконання рішення) безпосередньо на стадії розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 вказала, що КАС України не містить жодних обмежень щодо повноти компетенції суду апеляційної інстанції під час перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 29 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
За частиною п`ятою статті 382-1 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені статтею 315 КАС України, яка не містить положень щодо права суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Водночас положення статті 320 КАС України визначають підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.
Натомість відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.
Отже, переглядаючи такі ухвали, суд апеляційної інстанції уповноважений оцінювати правильність застосування норм процесуального права в повному обсязі в межах повноважень, визначених статтями 315, 317 КАС України.
За статтею 381-1, частиною першою статті 382 КАС України судовий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
У цій справі саме Чернігівський окружний адміністративний суд мав повноваження встановити судовий контроль за виконанням судових рішень.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд має повноваження виправити помилкову відмову у його встановленні.
Ураховуючи наведене, колегія суду апеляційної інстанції, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 382-382-3 КАС України, має право виправити зазначену помилку: скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення - про задоволення заяви позивача.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 надати звіт про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №620/16861/24 у встановлений судом строк задовольнити.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №620/16861/24.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких