ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/1227/26 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 21 січня 2026 року № 232350008815 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.01.1992 до 16.03.1996, з 10.05.1996 до 15.03.1999, з 20.11.2012 до 15.05.2013, з 28.05.2013 до 12.03.2014, з 13.03.2014 до 30.06.2014, з 01.07.2014 до 22.11.2014 а також зарахувати до його страхового стажу період роботи з 25.02.1988 до 31.12.1990 виходячи із розрахунку - 1 рік роботи за 1 рік і 6 місяців та повторно розглянути заяву позивача від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апелянт зазначив, що на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/ перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. Крім того апелянт вказав, що як законодавством України так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних підстав.
Судом встановлено, що 13.01.2026 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення № 232350008815 від 21 січня 2026 року у про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Підставою для відмови слугував висновок відповідача про недостатність наявного страхового стажу (21 рік 03 місяці, при необхідному - 32 роки). Зокрема відповідачем не зараховано періоди роботи позивача з 01.01.1992 до 16.03.1996, з 10.05.1996 до 15.03.1999, з 24.04.2005 до 27.09.2012, з 20.11.2012 до 15.05.2013, з 28.05.2013 до 12.03.2014, з 13.03.2014 до 30.06.2014 та з 01.07.2014 до 22.11.2014 на території російської федерації. Вказано, що уточнюючі довідки видані підприємствами російської федерації не взяті до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москві. Зазначено , що стаж на території російської федерації враховується по 31.12.1991. Також відповідач вказав, що в матеріалах справи відсутня інформація про сплату страхових внесків за періоди роботи з 24.04.2005 по 22.11.2014.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач має право на пільгове обчислення стажу у кратному розмірі за спірний період роботи, оскільки з наданих документів вбачається та не викликає жодного сумніву той факт, що він, працюючи в районах Крайньої Півночі, користувався пільгами, передбаченими Указом від 10.02.1960. Спірний період роботи в районах Крайньої Півночі підтверджується трудовою книжкою та пільговими довідками, а тому відповідачем безпідставно було відмовлено позивачу у пільговому розрахунку стажу. Крім того суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.01.1992 до 16.03.1996, з 10.05.1996 до 15.03.1999, з 20.11.2012 до 15.05.2013, з 28.05.2013 до 12.03.2014, з 13.03.2014 до 30.06.2014, з 01.07.2014 до 22.11.2014, оскільки у період роботи позивача Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення була чинною та передбачала право на зарахування під час призначення пенсії до трудового стажу відповідних періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав.
Виходячи з заявлених позовних вимог, предметом судового розгляду у межах цих спірних правовідносин є оцінка правомірності дій відповідача в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на території Російської Федерації.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За змістом статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
Колегією суддів встановлено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60-річного віку.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до оскаржуваного рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи у російській федерації з 1992 по 2014 роки.
13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (далі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті москва.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Колегія суддів зазначає, що наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною на момент набуття позивачем стажу, остання підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22.
З огляду на викладене посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є необгрунтованим, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Крім того в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків;
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.
Однією з підстав для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території Російської Федерації слугувала обставина не підтвердження факту сплати страхових внесків за дані періоди роботи до Пенсійного фонду російської федерації.
Колегія суддів критично оцінює такі доводи відповідача та зазначає наступне.
Позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страховим внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 (провадження №К/9901/22935/18) та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 (провадження №К/9901/35103/18).
За приписами ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).
Згідно із п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч. 1 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
В постанові від 28.01.2025 (справа № 620/3530/22) Верховний Суд сформував наступний правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 11.03.1984, позивач працював у російській федерації у періоди:
- з 25.02.1988 прийнятий зварювальником 3 розряду у Виробниче об`єднання "Нижньовар-нафтогаз" Нижньоватовське вишко-монтажне управління № 1 місцевості прирівнюється до районів Крайньої Півночі (запис між № 8 та № 9 трудовій книжці) згідно наказу № 20 к від 25.02.1988 (запис № 9 в трудовій книжці);
- з 26.07.1992 переведений зварювальником 4 розряду, згідно наказу № 65 к від 02.09.1992 (запис № 10 в трудовій книжці);
- з 16.03.1996 звільнений за власним бажання, згідно наказу № 16 к від 15.03.1996 (запис № 11 в трудовій книжці);
- з 10.05.1996 р. прийнятий водієм на а/машину ЗІЛ-131 за трудовою згодою, згідно наказу № 37 від 10.05.1996 (запис № 12 в трудовій книжці);
- з 15.03.1999 звільнений за власним бажання, згідно наказу № 86 від 15.03.1999 (запис № 13 в трудовій книжці);
- з 24.04.2005 прийнятий електрогазозварником 5 розряду вахтового методу роботи у ТОВ СП "КАТКОНЕФТЬ" (Місцевість прирівняна до районів Крайньої півночі (запис між № 19 та № 20 в трудовій книжці), згідно наказу № 124-к від 24.04.2005 (запис № 20 в трудовій книжці);
- з 18.03.2009 переведений електрогазозварником 6 розряду в тому ж цеху, згідно наказу № 86 к від 18.03.2009 (запис №21 в трудовій книжці);
- з 27.09.2012 звільнений за власним бажанням, згідно наказу № 307 к від 27.09.2012 (запис № 22 в трудовій книжці);
- з 20.11.2012 прийнятий у Товариство з обмеженою відповідальністю "Єрмаковська сервісна компанія" місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі (запис між № 22 та № 23 в трудовій книжці) на базу виробництва обслуговування електрогазозварником, зайнятим на різці і ручній сварці 5 розряду вахтовим методом, згідно наказу № 1221-к від 20.11.2012 р. (запис № 23 в трудовій книжці);
- з 15.05.2013 трудовий договір розірваний з ініціативи роботодавця, згідно наказу № 750-к від 15.05.2013 (запис № 24 в трудовій книжці);
- з 28.05.2013 прийнятий на базу виробничого обслуговування електрогазозварником, зайнятим на різці і ручній сварці 5 розряду, вахтовим методом, згідно наказу №817-к від 28.05.2013 р. (запис № 25 в трудовій книжці);
- з 12.03.2014 р. трудовий договір розірваний з ініціативи роботодавця, згідно наказу №4 23-к від 12.03.2014 (запис № 27 в трудовій книжці);
- з 13.03.2014 прийнятий електрогазозварником зайнятим на різці і ручній сварці 5 розряду на базу виробничого обслуговування, згідно наказу № 490-к від 13.03.2024 (запис № 28 в трудовій книжці);
- з 30.06.2014 звільнений в порядку переводу за проханням працівника до іншого роботодавця в ЗАО "Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин", згідно наказу № 1101-к від 30.06.2014 (запис № 29 в трудовій книжці);
- з 01.07.2014 прийнятий в порядку переводу з ТОВ "Єрмаковська сервісна компанія" в ЗАТ "Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин" (Ханти-Мантійський автономний округ - Югра м. Нижнєвартовськ) у цех підготовки свердловини та ремонту електрогазозварником 5 розряду, вахтового методу, згідно наказу № 1569 від 01.07.2014 (запис № 30 в трудовій книжці);
- з 22.11.2014 трудовий договір розірваний з ініціативи робітника, згідно наказу № 1175 від 21.11.2014 (запис № 31 в трудовій книжці).
Колегія суддів зазначає, що автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірні періоди відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Крім того в матеріалах справи наявна архівна довідка архівного відділу управління справами адміністрації м. Мегіона від 31.12.2020 № В-651, в якій зазначено, що у період з листопада 2012 до червня 2014 року із заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалось нарахування страхових внесків до пф рф.
Згідно довідки ЗАТ "Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин" від 28.10.2015 № 6724от, ЗАТ "Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин" на ОСОБА_1 здійснювалось нарахування та виплата страхових внесків з 01.07.2014, нарахування та виплата додаткового тарифу страхових внесків у розмірі 4% на фінансування страхової частини трудової ціни здійснювалось з 01.07.2014 до 22.11.2014.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відмова у зарахуванні стажу роботи позивача на території російської федерації з 01.01.1992 до 16.03.1996, з 10.05.1996 до 15.03.1999, з 20.11.2012 до 15.05.2013, з 28.05.2013 до 12.03.2014, з 13.03.2014 до 30.06.2014, з 01.07.2014 до 22.11.2014, є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача, звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаних підприємствах.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 25.02.1988 до 31.12.1990 виходячи із розрахунку - 1 рік роботи за 1 рік і 6 місяців, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Відповідно до пункту «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про впорядкування для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960 працівникам, що переводяться, направляються, запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в районах строком на п`ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надати додаткові пільги - зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.
Згідно статті 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 26.09.1967 №1908-VІІ скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР лютого 1960 року «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», з п`яти до трьох років.
Абзацом 2 пункту 2 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затв. постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 №530/П-28, передбачено, що пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10.02.1960 та статтею 3 Указу від 26.09.1967 надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місця, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах, місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Колегія суддів зазначає, що згідно з фактичними обставинами цієї справи відповідачем не заперечується факт роботи позивача у районах Крайньої Півночі.
Фактично спору про те, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує.
Згідно форми РС-право, період роботи з 25.02.1988 до 31.12.1990 зарахований до страхового стажу позивача із застосуванням кратності (1).
Слід зазначити, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №302/662/17-а, від 18.12.2018 у справі №263/13671/16-а, від 10.01.2019 у справі №352/1612/15а (2а/352/70/15), від 10.09.2019 у справі №348/2208/16-а, від 14.11.2019 у справі №265/6105/16-а.
У пункті 2 Розділу Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 №530/П-28, зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Про це також зазначав Верховний Суд й у постанові від 22.02.2021 у справі №266/258/16-а.
За встановлених фактичних обставин цієї справи факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, архівними довідками та довідками, виданими за його місцем роботи, у яких містяться відомості, зокрема, про періоди його роботи у цих районах і про передбачені законом пільги.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність передбачених законом правових підстав для зарахування спірного періоду роботи позивача в районах Крайньої Півночі у пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався приписів КАС України та дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких