П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/19398/25
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
21 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просила:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 15.05.2025 року №064150017452 про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зарахування до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення увесь період починаючи з 26.04.1986 року по 20.08.1990 року;
- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву від 07.05.2025 року про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 позов задоволено частково.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 4 роки відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 17.12.2025 року.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд неправильно визначив тривалість періоду її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
На думку апелянта, період з 26.04.1986 по 20.08.1990 становить 4 роки 3 місяці 25 днів, що, з урахуванням проживання у відповідній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, надає їй право на зниження пенсійного віку на п`ять років. Також позивач вважає, що у разі скасування рішення про відмову повторний розгляд її заяви має здійснювати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області як орган, який прийняв оскаржуване рішення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно врахував період навчання позивачки з 01.09.1987 по 28.06.1989 у Коростишівському педагогічному училищі як період її постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, хоча м. Коростишів до такої зони не відноситься.
За позицією апелянта, підтверджений період проживання позивачки у відповідній зоні становить лише 2 роки 5 місяців 28 днів, що є недостатнім для виникнення права на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії та в період з 26.04.1986 року по 20.08.1990 року проживала в смт.Жовтневе Лугинського району Житомирської області.
Позивач 07.05.2025 року з досягненням 55 річного віку та за наявності відповідного страхового стажу звернулася до Відповідача -1 із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Листом від 16.05.2025 року Відповідач -1 повідомив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 15.05.2025 року №064150017452 відмовлено у такому призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю підстав, так як вважає, що в зоні гарантованого (добровільного) відселення Позивач прожила лише 02 роки 05 місяців 28 днів, що недостатньо для такого призначення пенсії.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у Позивача права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на чотири роки, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на день аварії та в період 26.04.1986 року по 01.01.1993 року сумарно на території, що відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення, прожив 3 роки 4 місяці 25 днів, а також зробив висновок про відсутність підстав для призначення Позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на п`ять років на час звернення (07.05.2025 року) та про правомірність оскаржуваного рішення Відповідача-2 про відмову в такому призначенні пенсії та про наявність підстав для задоволення позову.
Одночасно суд врахував, що 16.12.2025 року Позивачу виповнилося повні 56 років, що свідчить про наявність у Позивача права відповідно до вимог статті 26 і статті 45 Закону №1058-IV та статті 55 Закону №796-XII на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на чотири роки з 17.12.2025 року, тобто з дня, що настає за днем досягнення Позивачем пенсійного віку.
На думку суду, порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 17.12.2025 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України від 09.03.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Пунктом 2 статті 9 Закону № 796-ХІІ визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У статті 15 Закону № 796-XII наведено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно з вимогами статті 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У абзаці першому частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Відповідно до примітки початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про прокуратуру" та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлюється зазначеними законами.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Розділу Порядку № 22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
документи про період (періоди) (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями); або відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу; та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням статті 55 Закону № 796-XII, для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та документ про період проживання (роботи) на цих територіях.
Таким чином, вказане посвідчення підтверджує лише статус особи, яка потерпіла внаслідок ЧАЕС та наявності лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) недостатньо для констатації набуття такою особою права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, зокрема, визначення конкретного розміру зниження пенсійного віку.
Факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23 висловив правову позицію, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема "якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років".
Наведене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що наявність у позивачки посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії підтверджує її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше трьох років та є достатньою підставою для відповідного висновку.
Крім того, у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23 (провадження №К/990/40765/23), від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 (адміністративне провадження № К/990/11776/23), від 02.10.2024 у справі №500/551/23 (адміністративне провадження №К/990/28639/23) Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання (роботи) в ній особи.
Також Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 висловився, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Судом встановлено, що позивач надала довідку Миролюбівського старостинського округу від 31.03.2025 №51 та витяг із Реєстру територіальної громади, відповідно до яких вона була зареєстрована у смт Жовтневе Лугинського району Житомирської області у період з 26.04.1986 по 20.08.1990.
Разом з тим із наданого позивачкою диплома вбачається, що у період з 01.09.1987 по 28.06.1989 вона навчалася у Коростишівському педагогічному училищі, розташованому в м. Коростишеві Житомирської області.
Місто Коростишів відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не належить до зони гарантованого добровільного відселення.
За таких обставин сам факт реєстрації позивачки у смт Жовтневе не є безумовним та достатнім доказом її фактичного постійного проживання у цьому населеному пункті протягом усього періоду навчання в іншому населеному пункті. Натомість позивачкою не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували її постійне проживання у смт Жовтневе саме у період з 01.09.1987 по 28.06.1989.
Відтак суд першої інстанції, врахувавши весь період з 26.04.1986 по 20.08.1990 як період постійного проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення, не надав належної оцінки обставинам її навчання у Коростишівському педагогічному училищі та фактично ототожнив факт реєстрації місця проживання з фактом постійного проживання у відповідній зоні.
Колегія суддів враховує, що для цілей застосування статті 55 Закону №796-XII правове значення має встановлення факту постійного проживання або постійної роботи у відповідній зоні, а не лише наявність формальної реєстрації особи за певною адресою.
Таким чином, до підтвердженого періоду проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховується період її навчання з 01.09.1987 по 28.06.1989 у м.Коростишеві.
За таких обставин підтвердженими є періоди проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 31.08.1987 та з 29.06.1989 по 20.08.1990, загальна тривалість яких становить 2 роки 5 місяців 28 днів.
Тому станом на 01.01.1993 позивачем не підтверджено проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше трьох років, що є обов`язковою умовою для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.
Доводи позивача щодо наявності у неї права на початкове зниження пенсійного віку на три роки у зв`язку з проживанням у відповідній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 також не можуть бути підставою для задоволення позову.
Як зазначалося вище, проживання особи у відповідній зоні у період з моменту аварії по 31.07.1986 є умовою застосування початкової величини зниження пенсійного віку, однак не звільняє особу від необхідності виконання основної умови щодо проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993.
Оскільки позивачем підтверджено лише 2 роки 5 місяців 28 днів такого проживання, правові підстави для застосування як початкової величини зниження пенсійного віку на три роки, так і додаткового зниження пенсійного віку відсутні.
За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 15.05.2025 №064150017452 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку прийнято з урахуванням наданих нею документів та відповідає вимогам чинного законодавства.
Щодо доводів позивачки стосовно того, що у разі задоволення позову повторний розгляд її заяви мав би здійснювати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області як орган, який прийняв оскаржуване рішення за принципом екстериторіальності, колегія суддів зазначає, що вказані доводи не можуть вплинути на результат розгляду справи, оскільки підстав для скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання будь-якого з відповідачів повторно розглядати заяву позивачки не встановлено.
Судовий захист має надаватися у зв`язку з установленим порушенням прав, свобод чи інтересів особи суб`єктом владних повноважень. Водночас суд першої інстанції встановив, що на дату прийняття оскаржуваного рішення право позивачки на пенсію, у визначеному ним розмірі зниження пенсійного віку, ще не виникло, проте фактично зобов`язав інший орган Пенсійного фонду призначити пенсію у зв`язку з досягненням позивачкою відповідного віку вже після подання позову.
З огляду на викладене суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.