П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/11934/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
21 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила визнати протиправними та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 від 18 березня 2024 року №468 «Про призначення службового розслідування», від 31 березня 2024 року №334/под «Про результати службового розслідування» та від 31 березня 2024 року №504 «Про підсумки військової дисципліни за березень 2024», а також зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити їй у повному обсязі премію та додаткову грошову винагороду за березень 2024 року, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168. Крім того, позивачка просила поновити пропущений строк звернення до суду, посилаючись на те, що з оскаржуваними наказами вона не була вчасно ознайомлена.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дисциплінарна і адміністративна відповідальність є різними видами юридичної відповідальності, а тому притягнення чи непритягнення особи до дисциплінарної відповідальності не може бути обумовлене наявністю чи відсутністю складу адміністративного правопорушення чи фактом притягнення до іншого виду відповідальності. Суд дійшов висновку, що закриття провадження за частиною третьою статті 172-20 КУпАП не спростовує встановлених у межах службового розслідування обставин, які були покладені в основу висновку про вчинення позивачкою дисциплінарного проступку.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріали службового розслідування не відповідають вимогам Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», а викладена в них інформація є недостовірною. Вона наголошує, що не була ознайомлена ані з наказом від 18 березня 2024 року №468 про призначення службового розслідування, ані з його матеріалами і результатами, зокрема з наказом від 31 березня 2024 року №334/под, копію якого отримав лише її представник 07 червня 2024 року. Апелянт заперечує проти висновку суду першої інстанції про те, що отримання її представником цих матеріалів на адвокатський запит становило собою належне ознайомлення позивачки з ними, вважаючи такий висновок суб`єктивним і таким, що не відповідає Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».
Апелянт звертає увагу на копію її службової картки, а саме на розділ «Стягнення», в якому, на її переконання, зафіксована хронологічна невідповідність між датою скоєння провини та датою видання наказу про накладення стягнення, що, за її твердженням, підтверджує фабрикацію матеріалів, покладених в основу оскаржуваних наказів.
Апелянт також заперечує проти відеозапису, доданого відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу, зазначаючи, що цей доказ не надавався ні суду першої інстанції, ні її представнику в межах адвокатського запиту чи під час розгляду справи в суді першої інстанції, і просить визнати його неналежним доказом.
Крім того, апелянт посилається на закриття провадження про адміністративне правопорушення постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року як на обставину, що, на її переконання, усунула саму підставу проведення службового розслідування і застосування дисциплінарного стягнення.
У запереченні на відзив представник позивачки додатково зазначає, що відеозапис не міг бути частиною матеріалів службового розслідування, оскільки в отриманій 07 червня 2024 року відповіді військової частини на адвокатський запит він не згадувався і не надавався, а також що позивачка фізично не могла бути належним чином ознайомлена з наказом від 31 березня 2024 року №334/под у день його видання, оскільки з 21 березня 2024 року перебувала у відпустці за сімейними обставинами (відпускний квиток №288), а з 24 по 29 березня 2024 року перебувала на стаціонарному лікуванні у комунальному підприємстві «Лікарня №2 імені В.П. Павлусенка Житомирської міської ради» з приводу мезаденіту з симптоматикою, що потребувала диференціації з гострим апендицитом, і за випискою потребувала відпустки для лікування після захворювання строком 30 днів.
На підставі викладеного апелянт просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та визнати протиправними і скасувати оскаржувані накази.
У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 наполягає на правомірності оскаржуваних наказів. Відповідач зазначає, що в ході службового розслідування достеменно встановлено перебування ОСОБА_1 17 березня 2024 року у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується актом відмови від проходження тесту на сп`яніння від 18 березня 2024 року №1733, рапортами й поясненнями посадових осіб та відеозаписом подій, який відповідач додав до відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач вважає, що закриття провадження про адміністративне правопорушення не має правового значення для оцінки правомірності притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, оскільки це різні види юридичної відповідальності.
Щодо доводу про неознайомлення з наказами відповідач зазначає, що позивачці було достеменно відомо про проведення стосовно неї службового розслідування, оскільки в його межах вона надавала власні письмові пояснення, а також що вона проходила службу в тому самому структурному підрозділі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у якому здійснювалося діловодство і зберігалися матеріали щодо накладення стягнень, а отже мала об`єктивну можливість дізнатися про результати розслідування.
Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, а справу розглядати без участі свого представника.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 22.12.2022 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 та з 14.11.2023 перебуває на посаді штаб-сержанта 3 категорії штабу (ВОС-929723Д).
18.03.2024 (за вхідним №3814) до командира військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи капітана ОСОБА_2 щодо порушень військової дисципліни штаб-сержантом 3 категорії штабу молодшим сержантом ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2024 №468 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом грубих порушень військової дисципліни, вчинених штаб-сержантом 3 категорії штабу молодшим сержантом ОСОБА_1 .
За результатами проведеного службового розслідування складено акт від 22.03.2024, яким запропоновано притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та не виплачувати їй премію та додаткову винагороду за березень 2024 року.
Згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2024 №334/под «Про результати службового розслідування» та від 31.03.2024 №504 «Про підсумки військової дисципліни за березень 2024» на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення - сувора догана та позбавлено її премії та додаткової винагороди за березень 2024 року.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.04.2024 у справі №183/2626/24 провадження у справі закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП, оскільки в порушення частини першої статті 256 КУпАП у протоколі А2298 №7 від 18.03.2024 про військове адміністративне правопорушення не зазначена повністю суть інкримінованого адміністративного правопорушення, а саме не зазначено, що інкриміноване адміністративне правопорушення вчинене в умовах особливого періоду.
За наведених обставин позивач вважає, що відповідач протиправно, за відсутності підстав, прийняв оскаржувані накази, якими позбавив її премії та додаткової винагороди, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень частина друга статті 77 КАС України покладає обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності на відповідача. Колегія суддів застосовує цей стандарт доказування послідовно щодо кожного окремого доводу сторін цього спору.
Правовідносини щодо військової дисципліни та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців регулюються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV, та Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна є бездоганним і неухильним додержанням усіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.
Порядок і механізм проведення службового розслідування визначено Порядком №608, відповідно до якого службове розслідування є комплексом заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною його вчинення.
Механізм виплати грошового забезпечення, включно з премією, визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Пунктом 5 розділу XVI Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям не виплачується щомісячна премія за місяць, у якому вони вживали алкогольні напої на території військової частини чи прибули на службу в нетверезому стані.
Порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у спірний період також передбачав невключення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців, які вживали алкогольні напої на території військової частини чи прибували на службу у стані алкогольного сп`яніння, за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Одним з основних доводів апеляційної скарги є твердження апелянта про недоведеність обставин, покладених в основу висновків службового розслідування, неналежність та недостовірність відповідних матеріалів.
Колегія суддів такі доводи відхиляє.
Як убачається з матеріалів справи, висновки службового розслідування ґрунтуються не на одному окремо взятому документі, а на сукупності отриманих під час його проведення доказів, зокрема акті службового розслідування, рапортах військовослужбовців, їх письмових поясненнях, поясненнях ОСОБА_1 , а також акті №1733 від 18 березня 2024 року про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду.
Наведені матеріали у своїй сукупності містять узгоджені між собою відомості щодо обставин події, поведінки ОСОБА_1 та безпосередньо сприйнятих іншими військовослужбовцями ознак її стану.
Оцінюючи ці докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів вважає встановлені службовим розслідуванням обставини порушення ОСОБА_1 військової дисципліни доведеними.
При цьому сам по собі акт №1733 про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду колегія суддів не ототожнює з медичним підтвердженням стану алкогольного сп`яніння та не розглядає як єдиний і безумовний доказ такого стану. Водночас зазначена відмова є однією із фактичних обставин події, яка підлягає оцінці у сукупності з рапортами, письмовими поясненнями осіб, які безпосередньо спостерігали стан та поведінку ОСОБА_1 , її власними поясненнями та іншими матеріалами службового розслідування.
Отже, висновок командира ґрунтувався не на припущенні та не виключно на факті відмови ОСОБА_1 від проходження огляду, а на сукупності взаємоузгоджених матеріалів службового розслідування.
Доводи апелянта щодо недостовірності відповідних документів та їх можливого неналежного оформлення не підтверджені доказами, достатніми для того, щоб поставити під обґрунтований сумнів відомості, зафіксовані сукупністю матеріалів службового розслідування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дисциплінарна і адміністративна відповідальність є самостійними, не залежними одне від одного видами юридичної відповідальності, а закриття провадження про адміністративне правопорушення саме по собі не спростовує факту вчинення особою дисциплінарного проступку.
Ця правова позиція є усталеною і послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема в постановах від 29 червня 2021 року у справі №826/7187/17, від 06 березня 2019 року у справі №816/1534/16, від 17 липня 2019 року у справі №806/2555/17, від 24 вересня 2020 року у справі №420/602/19, а також підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі №9901/375/19.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року у справі №817/1071/16, адміністративний суд, розглядаючи спір про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, повинен самостійно кваліфікувати поведінку такої особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку та дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки незалежно від результату розгляду питання про адміністративну відповідальність за той самий факт.
Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що закриття провадження про адміністративне правопорушення постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року усунуло підставу для службового розслідування і застосування дисциплінарного стягнення.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року провадження у справі закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Водночас зі змісту цієї постанови вбачається, що відповідний висновок був зумовлений недоліками формулювання обвинувачення у протоколі А2298 №7 від 18 березня 2024 року, зокрема відсутністю в ньому вказівки на вчинення інкримінованого діяння в умовах особливого періоду.
При цьому зазначеною постановою не встановлено обставин, які б виключали можливість самостійної оцінки поведінки ОСОБА_1 у межах дисциплінарного провадження. Судом у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що сама подія, яка стала підставою для проведення службового розслідування, не відбувалася, не спростовано зафіксованих військовослужбовцями обставин щодо стану та поведінки позивачки та не надано оцінки всій сукупності матеріалів службового розслідування, яка є предметом дослідження у цій справі.
Матеріали справи, зокрема акт відмови від проходження тесту на алкогольне сп`яніння від 18 березня 2024 року №1733, складений у присутності двох свідків, акт та матеріали службового розслідування від 22 березня 2024 року, письмові пояснення посадових осіб, які були свідками події, містять узгоджені між собою відомості про наявність у позивачки 17 березня 2024 року ознак алкогольного сп`яніння та її відмову від проходження огляду для встановлення цього факту.
Доводи позивачки щодо стану її здоров`я та приймання лікарських препаратів не спростовують висновків службового розслідування, оскільки надані медичні документи не містять висновку про те, що зафіксовані очевидцями ознаки її стану були спричинені саме захворюванням чи дією лікарських засобів та виключали алкогольне сп`яніння.
З огляду на самостійність підстав дисциплінарної та адміністративної відповідальності результат розгляду справи про адміністративне правопорушення за наведених обставин не є достатнім для визнання оскаржуваних наказів протиправними.
Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, в якій правомірність оскаржуваних дій фактично пов`язана із вчиненням ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
З огляду на постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року підстав для констатації у цій справі факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 172-20 КУпАП немає.
Проте це не спростовує самостійно встановленого у дисциплінарній процедурі факту порушення військової дисципліни, підтвердженого сукупністю досліджених вище доказів.
Колегія суддів також ураховує посилання ОСОБА_1 на стан її здоров`я, приймання лікарських препаратів, подальше лікування та надані на підтвердження цих обставин медичні документи.
Однак самі по собі такі документи підтверджують відповідні обставини щодо стану здоров`я та лікування позивачки, але не спростовують відомостей, безпосередньо зафіксованих військовослужбовцями під час події, та не встановлюють, що описані у рапортах і поясненнях ознаки були викликані виключно станом здоров`я або дією лікарських препаратів.
Матеріали справи не містять належного медичного висновку, який би встановлював причинний зв`язок між прийманням конкретних препаратів та зафіксованими очевидцями ознаками стану ОСОБА_1 і водночас виключав обставини, встановлені службовим розслідуванням.
Суд не наділений спеціальними медичними знаннями та не може самостійно встановлювати фармакологічну дію лікарських препаратів або робити медичні висновки, які не підтверджені відповідними доказами.
За таких обставин зазначені медичні документи не спростовують висновків, зроблених на підставі сукупності матеріалів службового розслідування.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводу апелянта про неознайомлення її з наказом від 18 березня 2024 року №468 про призначення службового розслідування.
Ні Дисциплінарний статут Збройних Сил України, ні Порядок №608 не покладають на командира військової частини обов`язку ознайомлювати військовослужбовця, стосовно якого призначається службове розслідування, з наказом про його призначення під підпис.
Позивачці було достеменно відомо про проведення стосовно неї службового розслідування, що прямо підтверджується її власноручними письмовими поясненнями від 18 та 19 березня 2024 року, наданими особі, яка проводила таке розслідування.
За цих обставин відсутність формального ознайомлення позивачки з наказом №468 не порушила її прав, передбачених пунктом 3 розділу IV Порядку №608, зокрема права знати підстави проведення службового розслідування, надавати пояснення та оскаржувати відповідні рішення, оскільки можливістю надати пояснення щодо обставин, які були предметом розслідування, позивачка фактично скористалася.
Разом із тим колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що отримання представником позивачки матеріалів на адвокатський запит 07 червня 2024 року, тобто вже після завершення службового розслідування, не може ототожнюватися з належною реалізацією позивачкою її процесуальних прав безпосередньо під час проведення такого розслідування.
Подання і задоволення адвокатського запиту після завершення службового розслідування саме по собі не доводить належної реалізації всіх процесуальних прав особи під час його проведення.
Однак при вирішенні питання про правові наслідки порушення процедури необхідно враховувати його характер, стадію, на якій воно допущене, та те, чи могло воно реально вплинути на можливість особи надати свої пояснення і докази або на зміст прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення.
У цій справі ОСОБА_1 надала письмові пояснення щодо обставин, які стали предметом службового розслідування. Матеріали справи не підтверджують, що до завершення службового розслідування ОСОБА_1 заявляла конкретне клопотання про ознайомлення з певними матеріалами, надання їй можливості подати конкретні додаткові докази або реалізувати інше передбачене Порядком №608 право та що у задоволенні такого клопотання їй було відмовлено.
Отже, встановлені особливості проведення процедури не свідчать про фактичне позбавлення ОСОБА_1 можливості висловити свою позицію щодо обставин, які були предметом службового розслідування, і не спростовують встановлених ним фактичних обставин.
Щодо доводів апелянта про неналежне доведення до її відома наказу від 31 березня 2024 року №334/под колегія суддів зазначає таке.
Статтями 97, 98 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України врегульовано порядок оголошення дисциплінарного стягнення та передбачено, що при його оголошенні військовослужбовцю повідомляється, яке порушення ним вчинено.
Порядок №608 також передбачає доведення відповідного наказу до військовослужбовця у встановленому порядку.
Щодо наказу від 31 березня 2024 року №334/под колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність порушення пункту 2 розділу VI Порядку №608, яким встановлено обов`язок довести до військовослужбовця наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності під підпис із зазначенням дати доведення, оскільки матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивачки з цим наказом у порядку, передбаченому цією нормою, а сам наказ вручено лише представнику позивачки 07 червня 2024 року.
Перебування позивачки поза місцем служби станом на дату видання наказу об`єктивно могло перешкоджати його негайному доведенню їй під підпис. Водночас ця обставина не звільняла відповідача від обов`язку довести наказ до позивачки після усунення відповідних перешкод.
Тому колегія суддів констатує порушення пункту 2 розділу VI Порядку №608, однак оцінює його правові наслідки з урахуванням того, чи вплинуло воно на зміст уже прийнятого рішення, на встановлення фактичних обставин справи та на можливість позивачки реалізувати право на судове оскарження.
Колегія суддів погоджується з тим, що за конкретних обставин цієї справи зазначене порушення не може бути самостійною підставою для визнання наказу протиправним.
Неналежне доведення наказу №334/под мало місце вже після завершення службового розслідування, отримання пояснень позивачки, встановлення фактичних обставин та прийняття командиром рішення за результатами розслідування, тому своєчасне чи несвоєчасне доведення вже прийнятого наказу об`єктивно не могло змінити ті фактичні обставини, які були встановлені до його видання.
Таке порушення могло мати значення насамперед для визначення моменту, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про прийняте щодо неї рішення, та відповідно для реалізації права на його судове оскарження. Саме з урахуванням фактичного отримання копії наказу 07 червня 2024 року відсутні підстави вважати, що позивачка пропустила строк звернення до адміністративного суду.
Установлений факт учинення позивачкою 17 березня 2024 року дисциплінарного проступку сам по собі не залежить від того, коли і яким способом позивачку було ознайомлено з наказом про накладене за цей проступок стягнення.
Спосіб доведення наказу до відома позивачки не міг вплинути ні на встановлення фактичних обставин події, які передували прийняттю наказу, ні на кваліфікацію встановленої поведінки як дисциплінарного проступку.
Колегія суддів звертає увагу, що наведений апелянтом у запереченні на відзив довід про її фізичну відсутність у розташуванні військової частини 31 березня 2024 року через перебування у відпустці з 21 березня 2024 року та подальшу госпіталізацію з 24 по 29 березня 2024 року не спростовує наведених висновків.
Ці обставини могли об`єктивно перешкоджати негайному особистому ознайомленню позивачки з наказом у день його видання, однак не усували обов`язку відповідача належним чином довести наказ до її відома після припинення відповідних перешкод. Водночас вони жодним чином не свідчать про те, що зміст уже прийнятого за результатами завершеного службового розслідування наказу був би іншим у разі його своєчасного доведення позивачці.
Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що копія службової картки позивачки підтверджує фабрикацію матеріалів, покладених в основу оскаржуваних наказів.
Дослідивши наявний у матеріалах справи розділ «Стягнення» службової картки штаб-сержанта 3 категорії штабу ОСОБА_1 , колегія суддів встановила, що цей документ не містить жодного запису про накладення на позивачку дисциплінарного стягнення у виді суворої догани на підставі наказу від 31 березня 2024 року №334/под, тобто саме того стягнення, яке є предметом цього спору.
У зазначеному розділі відображено лише два записи про застосування до позивачки іншого, м`якшого виду стягнення, а саме зауваження, з датами, які не мають жодного зв`язку з подіями 17-31 березня 2024 року і не стосуються оскаржуваних наказів.
За таких обставин довід апелянта про хронологічну невідповідність дат у службовій картці не підтверджує фабрикацію саме наказу від 31 березня 2024 року №334/под, оскільки цей наказ у наданому фрагменті службової картки взагалі не відображений, а тому посилання на цей документ не є доказом, який стосується предмета цього спору, і не може братися колегією суддів до уваги як підстава для визнання оскаржуваного наказу протиправним.
Колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що відеозапис, доданий Військовою частиною НОМЕР_1 до відзиву на апеляційну скаргу, за наведених відповідачем обставин не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як новий доказ у цій справі.
Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Матеріали справи свідчать, що відеоматеріали, які фіксували події 17 березня 2024 року, існували на момент проведення службового розслідування та зазначені серед додатків до акта службового розслідування від 22 березня 2024 року як флеш-носій з відеоматеріалами, тобто перебували в розпорядженні відповідача задовго до розгляду справи судом першої інстанції.
Та обставина, що відповідний відеозапис зазначений серед додатків до матеріалів службового розслідування, може характеризувати обсяг матеріалів, які перебували у розпорядженні командира під час прийняття оскаржуваного рішення.
Водночас безпосередньо як доказ у цій адміністративній справі зазначений відеофайл до суду першої інстанції не подавався та ним не досліджувався.
Відповідач не навів обставин та не надав доказів, які б свідчили про неможливість подання цього відеозапису до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.
За відсутності передбачених частиною четвертою статті 308 КАС України виняткових обставин колегія суддів не приймає та не досліджує цей відеофайл як новий доказ під час апеляційного перегляду справи.
Водночас виключення зазначеного відеофайлу з числа доказів, які безпосередньо досліджуються судом апеляційної інстанції, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції і колегії суддів по суті спору, оскільки обставини вчинення позивачкою дисциплінарного проступку встановлюються на підставі інших наявних у матеріалах справи доказів, зокрема акта відмови від проходження тесту на сп`яніння від 18 березн я 2024 року №1733, акта та інших матеріалів службового розслідування від 22 березня 2024 року, рапортів та письмових пояснень осіб, які безпосередньо спостерігали подію.
Оцінюючи вид застосованого до позивачки дисциплінарного стягнення, колегія суддів ураховує характер установленого порушення військової дисципліни, обставини його вчинення та особливі вимоги до додержання військової дисципліни в умовах дії воєнного стану.
Застосоване до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді суворої догани належить до передбачених Дисциплінарним статутом заходів дисциплінарного впливу.
Матеріали справи не дають підстав для висновку, що командир при визначенні виду дисциплінарного стягнення вийшов за межі наданих йому дисциплінарних повноважень або застосував захід, явно непропорційний характеру встановленого порушення.
Правовою підставою невиплати позивачці щомісячної премії за березень 2024 року є не сам факт застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді суворої догани та не факт притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Визначальним є встановлення в межах належної дисциплінарної процедури фактичних обставин, з якими пункт 5 розділу XVI Порядку №260 безпосередньо пов`язує невиплату премії за відповідний місяць.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування наказів від 18 березня 2024 року №468, від 31 березня 2024 року №334/под та від 31 березня 2024 року №504, а відповідні обставини встановлені матеріалами службового розслідування та підтверджені сукупністю належних доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку нарахувати та виплатити позивачці премію за березень 2024 року.
Не підлягають задоволенню й вимоги про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за березень 2024 року.
Пунктом 15 розділу XXXIV Порядку №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у березні 2024 року, передбачалося невключення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців, які вживали алкогольні напої на території військової частини чи прибували на службу у стані алкогольного сп`яніння, за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Застосування цієї норми не було поставлено у залежність від наявності судового рішення про притягнення військовослужбовця до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Отже, встановлені в межах службового розслідування та підтверджені сукупністю належних доказів обставини становили передбачену Порядком №260 самостійну правову підставу для невиплати позивачці відповідних складових грошового забезпечення за березень 2024 року.
Похідна вимога про зобов`язання вчинити дії не може бути задоволена за відсутності підстав для задоволення вимог про визнання наказів протиправними, на яких ця похідна вимога ґрунтується.
Висновок суду першої інстанції про поновлення позивачці пропущеного строку звернення до суду жодною зі сторін в апеляційному порядку не оскаржується, а тому відповідно до статті 308 КАС України не є предметом апеляційного перегляду в цій справі.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено наявність достатніх підстав для призначення службового розслідування наказом від 18 березня 2024 року №468.
Обставини порушення позивачкою військової дисципліни встановлені за результатами службового розслідування та підтверджуються достатньою сукупністю доказів, а саме актом службового розслідування, рапортами військовослужбовців, їх письмовими поясненнями, поясненнями ОСОБА_1 та актом №1733 про відмову від проходження огляду.
Постанова Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року не спростовує зазначених обставин, оскільки дисциплінарне провадження має самостійну правову та доказову основу. При цьому суд апеляційної інстанції не встановлює та не констатує факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Недотримання відповідачем належного порядку своєчасного доведення до позивачки наказу №334/под є процедурним порушенням. Перебування позивачки поза місцем служби могло об`єктивно перешкоджати негайному доведенню наказу під підпис у день його видання, однак не звільняло відповідача від обов`язку зробити це після припинення відповідних перешкод.
Водночас за конкретних обставин цієї справи зазначене порушення допущено після завершення службового розслідування та прийняття рішення за його результатами, воно не вплинуло на встановлення фактичних обставин, що передували прийняттю наказу, не спростовує результатів службового розслідування та не позбавило позивачку можливості реалізувати право на судове оскарження, а тому не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Відеозапис, поданий відповідачем лише під час апеляційного провадження, як новий доказ судом апеляційної інстанції не приймається та при вирішенні справи не досліджується з огляду на вимоги частини четвертої статті 308 КАС України. Водночас наявних у матеріалах справи інших доказів достатньо для висновку про доведеність установленого порушення.
Застосоване дисциплінарне стягнення у виді суворої догани передбачене Дисциплінарним статутом, а матеріали справи не дають підстав вважати його явно непропорційним характеру встановленого порушення.
Встановлені за результатами службового розслідування обставини відповідно до пункту 5 розділу XVI та пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, становлять самостійну правову підставу для невиплати позивачці щомісячної премії та додаткової винагороди за березень 2024 року.
Отже, перевіривши всі доводи апеляційної скарги, наведені у запереченні на відзив та у додаткових письмових поясненнях позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що жоден з них не спростовує правильності по суті рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів ураховує, що окремі мотиви рішення суду першої інстанції щодо правового значення постанови у справі про адміністративне правопорушення, способу реалізації позивачкою прав під час службового розслідування та нормативного обґрунтування невиплати відповідних складових грошового забезпечення потребують наведених вище уточнень.
Проте зазначені недоліки мотивування не призвели до неправильного вирішення спору по суті. Суд першої інстанції правильно встановив юридично значимі обставини справи та дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків та не містять обставин, які відповідно до закону є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Оскільки колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо кожної із заявлених позовних вимог, відсутні підстави для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 317 КАС України чи для його скасування з ухваленням нового рішення в розумінні пункту 2 частини першої статті 315 КАС України.
Рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів враховує, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, а тому відповідно до статті 139 КАС України судові витрати, понесені позивачкою у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку, залишаються за нею.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.