П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/5081/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
21 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зі змісту військового квитка серії НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що він починаючи з 18.08.2020 ( у віці 19 років) та до 08.12.2021 проходив військову службу (а.с.50). У віці 20 років ОСОБА_1 10.03.2022 був призваний на військову службу під час воєнного стану (а. с. 50)
Зі змісту акту №985-23 від 06.11.2023 встановлено, що з ОСОБА_1 стався нещасний випадок під час виконання ним обов`язків військової служби внаслідок протиправних дій невстановлених осіб в умовах військової агресії з боку російської федерації, які вчинені на території України шляхом застосування зброї відносно військовослужбовця Державної прикордонної служби України
Витягами з додатків 3, 2 до наказів прикордонного загону Державної прикордонної служби України №174-ОС від 14.02.2025, №1064-ОС від 09.10.2025, №165-ОС від 16.02.2026, №567-ОС від 15.05.2025, №1249-ОС від 20.11.2025, №653-ОС від 10.06.2025, №267-ОС від 09.03.2025, №906-ОС від 19.08.2025, №973-ОС від 10.09.2025, №1347-ОС від 13.12.2025, №765-ОС від 10.07.2025 підтверджуються виплати ОСОБА_1 грошової винагороди із розрахунку 100000 грн. на місяць за період здійснення бойових (спеціальних) завдань в період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (а.с. 52 зворот -58).
Також згідно з витягом з журналу бойових дій ОСОБА_1 виконував бойові завдання 10.06.2024, 12.06.2024, 17.06.2024, 18.06.2024, 23.06.2024, 01.07.2024, 02.07.2024, 03.07.2024, 06.07.2024, 07.07.2024, 09.07.2024, 16.07.2024, 21.07.2024, 25.07.2024, 31.07.2024, 05.08.2024, 06.08.2024, 12.08.2024, 19.08.2024, 23.08.2024, 24.08.2024, 26.08.2024, 28.08.2024, 29.08.2024, 03.09.2024, 06.09.2024, 13.09.2024, 15.08.2024, 22.09.2024, 24.09.2024, 26.09.2024, 29.09.2024, 30.09.2024, 09.10.2024, 15.10.2024, 17.10.2024, 18.10.2024, 23.10.2024, 17.11.2024, 22.11.2024, 02.12.2024, 04.12.2024, 17.12.2024, 12.01.2025, 17.01.2025.
Позивач вважаючи, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність щодо невиплати йому грошової винагороди, звернувся до суду.
11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» ( далі також постанова КМУ №153).
Пунктом 1 вказаної постанови вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).
Пунктом 2 постанови КМУ від 11.02.2025 №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (надалі Порядок №153).
Пунктом 3 постанови КМУ №153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Пунктом 4 постанови КМУ №153 (в редакції постанови КМУ №387 від 01.04.2025) встановлено, що:
особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
На час розгляду справи до постанови КМУ №153 від 11.02.2025 були внесені зміни постановою КМУ №942 від 30.07.2025, відповідно до яких:
- абзац 2 п. 4 постанови КМУ №153 установлює, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
- абз. 4 п. 4 постанови КМУ №153 передбачає, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
При цьому пункт 4 постанови КМУ №153 доповнений новими абзацами, за приписами яких виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу (абзаци 6 та 7 п. 4).
Відмовляючи у виплаті, відповідач вказав на непідтвердження позивачем безпосередньої участі у бойових діях.
Суд вважає такий аргумент необґрунтованим та таким, що прямо суперечить матеріалам справи, сформованим самим же відповідачем.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Безпосередня участь ОСОБА_1 у бойових діях доводиться наявними у справі витягами з наказів прикордонного загону ДПСУ (зокрема №174-ОС від 14.02.2025, №1064-ОС від 09.10.2025 та іншими), якими позивачу нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн за безпосередню участь у бойових діях. Крім того, витяг з журналу бойових дій підтверджує 45 конкретних епізодів виконання бойових завдань у період з 10.06.2024 по 17.01.2025.
Усталена практика Верховного Суду у справах щодо виплат військовослужбовцям визначає, що накази командира військової частини про виплату додаткової винагороди за участь у бойових діях та записи у журналах бойових дій є належними, допустимими та достатніми доказами такої участі. Суб`єкт владних повноважень не може діяти всупереч власним офіційним документам, заперечуючи факти, які він сам же задокументував.
Твердження відповідача про відсутність на момент розгляду питання належних документів щодо отримання поранення також спростовується матеріалами справи.
Судом встановлено наявність Акта №985-23 від 06.11.2023, з якого вбачається, що з ОСОБА_1 стався нещасний випадок (поранення шляхом застосування зброї в умовах агресії рф) саме під час виконання обов`язків військової служби. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, бюрократичні недоліки, зволікання або неналежна організація документообігу всередині військової частини не можуть бути підставою для позбавлення військовослужбовця його законного права на соціальний захист. Обов`язок щодо належного оформлення та збору довідок у разі поранення військовослужбовця лежить на відповідних службах військової частини.
Суд критично оцінює посилання відповідача на факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення у 2020-2021 роках під час проходження строкової служби.
Відповідно до статті 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, вона вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
З матеріалів справи вбачається, що правопорушення мали місце у 2020-2021 роках. На момент виникнення у позивача права на отримання винагороди за Постановою КМУ №153 від 11.02.2025, річний строк давності сплив, а позивач є таким, що в юридичному сенсі не має адміністративних стягнень. Правові наслідки дисциплінарного чи адміністративного стягнення не можуть мати безстрокового характеру і не можуть застосовуватися як підстава для позбавлення військовослужбовця гарантованих державою виплат після їх юридичного погашення.
Суд враховує прецедентну практику ЄСПЛ, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Щодо правомірних очікувань (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) у рішенні у справі "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Проте, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок і дотримано всіх умов, державні органи не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.
Позивач, виконавши умови постанови КМУ №153 (участь у бойових діях, отримання поранення, вік), набув "легітимного очікування" на отримання 1 000 000 гривень винагороди, що становить його "майно" в розумінні Конвенції.
У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу (а соціальний захист військовослужбовців у час війни є безумовним пріоритетом держави) державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи не можуть посилатися на власні помилки або непослідовність своїх дій (зокрема, ігнорування власних наказів про "бойові" виплати та акту про поранення) на шкоду особі.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв непослідовно, упереджено та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відмова у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №153 від 11.02.2025, є наслідком протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.