ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Львів Справа № 260/10240/25 пров. № А/857/20488/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сала П. І.,
суддів: Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року (суддя Маєцька Н.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
22.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) з 19.07.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік, та з 01.01.2023 по 14.09.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік;
2) зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) з 19.07.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з 01.01.2023 по 14.09.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт;
3) зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу недоплачену різницю одноразових грошових виплат (грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), сплачених у період з 19.07.2022 по 14.09.2023;
4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення з 14.09.2023 по день фактичної виплати.
Позов обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період військової служби за вказаний період без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2022 та 01.01.2023.
При цьому у позовній заяві позивач зазначив, що з огляду на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, звернення до суду з відповідними позовними вимогами не обмежується будь-якими строками.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 відкрито провадження у справі № 260/10240/25 за позовом ОСОБА_1 . Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
23.12.2025 відповідач подав до суду клопотання про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позивач вже тричі звертався з аналогічними позовними вимогами до військової частини НОМЕР_1 і такі позови були залишені без розгляду у справах № 260/6396/24, № 260/7736/24 та № 260/3447/25 - у зв`язку з пропуском без поважних причин строку звернення до адміністративного суду.
07.01.2026 відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - у зв`язку з пропуском без поважних причин строку звернення до адміністративного суду.
Крім того, 07.01.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за безпідставністю.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
Також ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії), грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії), грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, за період з 19.07.2022 по 31.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
В решті позовних вимог відмовлено.
Постановляючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, позивач має право на визначення складових його грошового забезпечення у 2022-2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того, просить вирішити питання про залишення позовної заяви без розгляду та про відмову у відкритті провадження у справі.
Вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, а також надано помилкову оцінку фактичним обставинам справи і наявним у ній доказам.
Доводи скаржника по суту спору зводяться до того, що застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача у спірний період такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, є правомірним та відповідає чинному на той час законодавству.
Проте особливо відповідач наголошує саме на пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом за відсутності поважних причин для його поновлення.
Зазначає, що ОСОБА_1 уже тричі звертався до Закарпатського окружного адміністративного суду з тим самим предметом спору з тих самих підстав та з тими самими позовними вимогами. Усі відповідні справи розглянуті, а винесені у них судові рішення набрали законної сили. Зокрема, справа № 260/6396/24 розглянута 13.11.2024 - позов залишено без розгляду, справа № 260/7736/24 - 02.05.2024 - позов залишено без розгляду та справа № 260/3447/25 - 19.09.2025 - позов залишено без розгляду. Відтак, на думку відповідача, у відкритті провадження у цій справі слід було відмовити з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Відповідач просить врахувати, що у всіх названих справах суди констатували пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, що і зумовило залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Звертає увагу, що позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у вересні 2024 року. Лише у вересні 2024 року він звернувся із запитом про отримання розрахунку складових грошового забезпечення та вперше подав адміністративний позов у жовтні 2024 року, істотно пропустивши строк звернення до суду. Жодних поважних причин, які б перешкодили своєчасно звернутися з позовом позивач не навів ані в цій справі, ані в інших справах, а тим причинам, на які він посилався раніше, суди вже надали оцінку, визнавши їх неповажними та непідтвердженими.
Таким чином, відповідач акцентує, що позивач вчетверте звернувся до суду, коли тричі його аналогічний позов у трьох справах було залишено без розгляду у зв`язку із порушенням строків звернення до суду. Тобто, на думку відповідача, позивач зловживає правом на судовий захист, яке не є абсолютним і для реалізації якого закон встановлює певні вимоги, в тому числі щодо необхідності дотримання особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів, відповідних строків.
18.05.2026 та 16.06.2026 від військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові письмові пояснення, у яких відповідач підтримує свою позицію щодо наявності підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 21.07.2021 по 14.09.2023.
Наказом командира військової частини військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 202 від 14.09.2023 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 14.09.2023.
16.09.2024 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою здійснити йому перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення за період з 21.07.2021 по 14.09.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 рік та надати довідку про розмір отриманого за час служби грошового забезпечення із детальним розрахунком усіх його складових.
Листом від 23.09.2024 № 2793 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку грошового забезпечення позивача, посилаючись на те, що постанова Кабінету міністрів України № 704 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" є чинною та підлягає застосуванню.
Також відповідач надав Довідку про розмір грошового забезпечення та суми нарахованої та виплаченої додаткової винагород відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 19.07.2021 по 14.09.2023, з якої підтверджується обчислення та виплата позивачу грошового забезпечення: з 21.07.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік; з 01.01.2023 по 14.09.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік.
У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення: з 19.07.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 14.09.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) позивачу грошового забезпечення: з 19.07.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2023 по 14.09.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу недоплачену різницю одноразових грошових виплат (грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) сплачених мені у період з 19.07.2022 по 14.09.2023 включно;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення з 14.09.2023 по день фактичної виплати.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 260/6396/24 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду з позовом. Задоволено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
21.11.2024 позивач повторно звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 з аналогічними позовними вимогами.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі № 260/7736/24 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду з позовом. Задоволено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
07.05.2025 позивач втретє звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 19.07.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік; з 01.01.2023 по 14.09.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення з 19.07.2022 по 31.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2023 по 14.09.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу недоплачену різницю одноразових грошових виплат (грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) сплачених у період з 19.07.2022 по 14.09.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі № 260/3447/25 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Задоволено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, 02.05.2025 та 19.09.2025 у справах № 260/6396/24, № 260/7736/24 та № 260/3447/25 в апеляційному порядку не оскаржувались та набрали законної сили.
Однак колегія суддів враховує, що відповідно до п. 4 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Наведені норми співвідносять із нормами п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, згідно з якими суддя відмовляє у відкритті провадженні в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Таким чином, наявність вищезазначених ухвал про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у справах № 260/6396/24, № 260/7736/24, № 260/3447/25 не свідчить про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі, так сам як і не дає підстав для її закриття за нормами п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.
До того ж частина четверта статті 240 КАС України допускає можливість повторного звернення до суду (у загальному порядку) особи, позов якої залишено без розгляду.
З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апелянта в цій частині та вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про застосування до позовної заяви ОСОБА_1 наслідків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 170 та п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Разом з тим, оцінюючи твердження апелянта про недотримання позивачем строку звернення до суду, а відтак необхідність залишення позову без розгляду з цих підстав, колегія суддів виходить з наступних мотивів.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якої визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У цій справі позивач оскаржує бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) за період військової служби з 19.07.2022 по 14.09.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет України на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Водночас умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Проте положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді таких справ, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, правовідносини у цій справі в частині строків звернення до суду регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Аналогічна права позиція наведена у постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі № 380/21384/24.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого прав
Водночас рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж, який склався у цій справі, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 із проведенням повного розрахунку по всіх видах грошового забезпечення, з чого можна дійти висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом після припинення дії трудових відносин з відповідачем у розумінні положень статті 233 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що правова природа відносин, що виникають під час проходження військової служби, попри їхню специфіку, у питаннях захисту порушених трудових чи майнових прав регулюється загальними принципами правової визначеності. Відповідно до приписів статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спору) для звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командира військової частини позивача було виключено зі списків особового складу цієї частини з 14.09.2023 з проведенням повного розрахунку за всіма видами грошового забезпечення.
Саме дата виключення зі списків особового складу військової частини є юридичним фактом припинення безпосередніх службових (трудових) правовідносин між позивачем та конкретним суб`єктом владних повноважень - відповідачем у цій справі. З цього моменту відповідач втратив статус роботодавця (який має обов`язок нараховувати та виплачувати грошове забезпечення) відносно позивача, а позивач, отримавши остаточний розрахунок, набув об`єктивної можливості перевірити його повноту та правильність.
Посилання позивача та суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 як на підставу для незастосування строків позовної давності є помилковим та свідчить про неправильне тлумачення його змісту. Висновок Конституційного Суду України про те, що право на звернення до суду не обмежується строками в період дії воєнного стану для осіб, які продовжують службу, стосується захисту прав у межах триваючих правовідносин з роботодавцем.
У цьому ж випадку, переведення позивача до іншої військової частини та продовження ним військової служби в іншому місці не нівелює факт остаточного припинення правовідносин з попереднім роботодавцем (відповідачем). Інша військова частина є самостійною юридичною особою, окремим розпорядником бюджетних коштів і не несе відповідальності за зобов`язаннями попереднього органу військового управління.
Принцип правової визначеності, який є невід`ємним елементом верховенства права, вимагає, щоб правовідносини не залишалися у стані невизначеності безкінечно. Оскільки з 14.09.2023 між позивачем та відповідачем припинився будь-який правовий зв`язок, переведення позивача до іншого місця служби не може слугувати поважною підставою чи "виправданням" для ігнорування процесуальних строків щодо оскарження розрахунку, проведеного колишнім роботодавцем.
Відтак помилковими є доводи позивача, з якими також погодився суд першої інстанції, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 право позивача на звернення до суду з позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за час служби у військовій частині НОМЕР_1 не обмежується будь-якими строками, оскільки позивач продовжує військову службу в іншій військовій частині.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, який полягає у наступному.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Таким чином, враховуючи обставини цієї справи, характер спірних правовідносин та підстави їх виникнення, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку належить застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду у питанні застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у справах про перерахунок грошового забезпечення звільненого зі служби військовослужбовця, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період після 19 липня 2022 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, грошового атестата тощо.
Відповідний підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі № 440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі № 420/3504/25, від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 та ін.
Судом встановлено, а позивачем визнається, що листом від 23.09.2024 № 2793 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року, та надав Довідку про грошове забезпечення позивача під час служби з 19.06.2021 по 14.09.2023 із деталізацією усіх складових грошового забезпечення (основних та додаткових видів), їх розміру, а також розміру виплачених індексації грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги.
Отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду у будь-якому розпочався для позивача з моменту отримання у вересні 2024 року зазначеного листа-відповіді.
Разом з тим ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом лише 22.12.2025, тобто з істотним пропуском строку звернення до суду.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20.
Натомість підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів та доказів на їх підтвердження не надав.
Факт пропуску позивачем строку звернення до суду додатково підтверджується ухвалами Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, 02.05.2025 та 19.09.2025 у справах № 260/6396/24, № 260/7736/24 та № 260/3447/25, якими аналогічні позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 залишено без розгляду саме у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, при цьому визнано неповажними наведені позивачем причини пропуску цього строку та відмовлено у задоволенні клопотання про його поновлення.
Колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними, передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Як зазначено у пункті 48 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03), вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також у пункті 45 рішення ЄСПЛ у справі "Pеrez de Rada Cavanilles v. Spain" (заява № 28090/95) йдеться про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Застосування наслідків пропуску такого строку за відсутності об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду не порушує сутності права на доступ до суду, оскільки переслідує легітимну мету забезпечення юридичної визначеності.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, звернувшись до суду з цим позовом у грудні 2025 року, позивач пропустив встановлений законом строк звернення до адміністративного суду та при цьому не навів підстав для його поновлення.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
В силу приписів ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Водночас згідно з вимогами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки факт пропуску позивачем без поважних причин строку звернення до суду виявлено судом на стадії апеляційного провадження, колегія суддів доходить висновку, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 належить скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Відповідно, апеляційна скарга задовольняється частково.
Підстав для розподілу судових витрат не встановлено.
Керуючись ст.ст. 123, 240, 315, 319, 322, 325 КАС України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 260/10240/25 скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач П. І. Сало
судді Т. М. Димарчук
Р. М. Москаль