ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/1880/25 пров. № А/857/40192/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (суддя - Главач І.А., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного рішення - не зазначена),
в адміністративній справі №300/1880/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач-2), в якому просила: 1) визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії відповідача-1 від 21.02.2025 № 241670052221; 2) зобов`язати відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 28.08.1989 по 06.04.1992 та з 01.07.2000 по 21.04.2004 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.09.1979 та призначити пенсію за віком з 12.02.2025.
Відповідачі подали окремі відзиви на позовну заяву, у яких, кожен зокрема, висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просили у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 241670052221 від 21.02.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.08.1989 по 06.04.1992 та з 01.07.2000 по 19.04.2004, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 12.02.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 968 гривень 96 копійок.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-1 та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо можливості зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 28.08.1989 по 06.04.1992 та з 01.07.2000 по 19.04.2004, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 . Так, відповідачем-1 розглянуто документи позивача, надані разом із заявою та прийнято рішення від 21.02.2025 року № 241670052221 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу з урахуванням страхового стажу позивача 19 років 11 місяців 18 днів. Період роботи з 28.08.1989 по 06.04.1992 не зарахований до страхового стажу, оскільки дату наказу про звільнення з роботи внесено з порушенням вимог щодо ведення трудових книжок працівників. Позивачем до Управління інші документи, які підтверджують спірний період роботи надано не було, а також не доведено неможливість надати зазначені документи. Період роботи з 26.11.1996 по 01.07.2004 зараховано частково, а саме: з 26.11.1996р. по 30.06.2000 та з 20.04.2004 по 01.07.2004, оскільки з 01.07.2000 по 21.04.2004 відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Апелянт також звертає увагу на те, що до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески. Це, власне, і є принциповою відмінністю між поняттями «трудовий стаж» і «страховий стаж».
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у справі № 300/1880/25 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому висловив свої заперечення проти доводів відповідача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 0 08.09.2025 у справі № 300/1880/25 - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити частково.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
12.02.2025 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 36-зв.).
Вищезгадана заява від 12.02.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким прийнято рішення від 21.02.2025 № 241670052221 про відмову позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. У рішенні, зокрема, зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.08.1989 по 06.04.1992 р., оскільки дату наказу про звільнення позивачки з роботи внесено з порушенням вимог Інструкції № 58; та період роботи з 01.07.2000 по 21.04.2004 у зв`язку з відсутністю у Єдиному реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків щодо позивачки (а.с. 39-зв.).
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням (відмовою) у призначенні пенсії, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Оскільки Закон № 1058-IV набрав чинності 01 січня 2004 року, то періоди трудової діяльності, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії за період до 01 січня 2004 року повинні враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закон № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі, також - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно записів № 16-18 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.09.1979 року, позивач у період з 28.08.1989 по 06.04.1992 працювала економістом в Свердловський відділ земельного господарства (а.с. 14 - 14-зв.). Вказані записи виконані розбірливим почерком, із зазначенням підстави їх внесення та прослідковуваним слідом печатки суб`єкта господарювання, містять посаду та підпис уповноваженої особи.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Щодо доводів відповідача про відмінність між датою звільнення та датою наказу про звільнення позивачки з посади, то судом першої інстанції вірно зазначено, що в трудовій книжці після дати про звільнення зазначено олівцем календарне обчислення періоду страхового стажу позивачки на даному підприємстві, а саме 2 роки 7 місяців 8 днів, що відповідає проміжку часу між датою прийняття позивачки на роботу та датою звільнення її з роботи.
При цьому, трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.
Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачці, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивачку.
Зважаючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність незарахування відповідачем-1 періоду роботи позивачки з 28.08.1989 по 06.04.1992 до її страхового стажу.
Щодо відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 19.04.2004, у зв`язку з відсутністю відомостей про позивачку у Реєстрі застрахованих осіб, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 21 цього Закону, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
В статті 1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI, зазначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 цього Закону, Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Положеннями статті 19 Закону № 2464-VI визначено, що Реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2464-VI, Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
З урахуванням приписів статті 19 та статті 20 Закону № 2464-VI позивачка не є відповідальною за формування Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки і підтвердження її стажу роботи, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період роботи.
З огляду на встановлені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для не зарахування періоду роботи позивачки з 01.07.2000 по 19.04.2004.
Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до даних таблиці форми РС-право, до страхового стажу позивача зараховано період роботи з 20.04.2004, тому вимога щодо зарахування другого періоду роботи до страхового стажу підлягає задоволенню з 01.07.2000 по 19.04.2004.
Зважаючи на вищевикладене, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.02.2025 № 241670052221 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини в частині вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, дійшов помилкового (передчасного) висновку щодо необхідності зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.
Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).
Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, щодо зобов`язальної частини рішення суду, колегія суддів враховує, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 12.02.2025 про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, та за результатами повторного розгляду прийняти обгрунтоване рішення із врахуванням висновків суду.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і в цій частині прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідної позовної вимоги.
У решта частині рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним встановленням обставин, що не спростовано доводами апеляційної скарги, а тому підлягає залишенню без змін.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України,
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задоволити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року в адміністративній справі №300/1880/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, - і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідної позовної вимоги.
У решта частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року в адміністративній справі №300/1880/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська