ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Львів Справа № 260/10073/25 пров. № А/857/13141/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Гудима Л.Я., Заверухи О.Б.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року (головуючий суддя: Іванчулинець Д.В., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , 12.12.2025 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яким просив:
1) визнати протиправними та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 , дата наказу не відома, але так як позивача відправляли 12.11.2025 року, то ймовірно, що наказ від 12.11.2025 року;
2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути подані ОСОБА_1 документи для отримання відстрочки та надати йому відстрочку;
3) визнати протиправними дії співробітників ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у незаконному, без його волевиявлення та згоди, триманню його в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , по незаконному примушуванню його до проходження ВЛК та направлення його для проходження ним військової служби;
4) скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про його зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення його від проходження військової служби і виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та звільнити його з військової служби.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає зазначені рішення суб`єктів владних повноважень протиправними та таким, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що вони прийняті із грубим порушенням діючого законодавства, під примусом та стосовно особи, яка має право на відстрочку у зв`язку з навчанням (є інтерном).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення у вищевказаній частині є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ним доведено наявність передбачених законом підстав для звільнення від проходження військової служби в зв`язку з навчанням в інтернатурі денної форми навчання за спеціальністю «Стоматологія» ДВНЗ «Ужгородський національний університет».
Також, в апеляційній скарзі позивач просив витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_3 :
відеозаписи з камер відеоспостереження в ІНФОРМАЦІЯ_4 за 14, 15 та 16.10.2025 з метою підтвердити відвідування ним ІНФОРМАЦІЯ_5 по питаннях оформлення відстрочки та подання відповідних документів;
всю документацію, яка стала підставою прийняття наказу про мобілізацію (заяви ОСОБА_1 , обліково-послужна картка, тощо);
повістку ОСОБА_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби (на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка, Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024);
належним чином оформлений Додаток 14 «Поіменний список» в т.ч. на ОСОБА_1 (після завершення прийому особового складу військової команди другий примірник поіменного списку з відмітками про кількість прийнятих (неприйнятих) резервістів та військовозобов`язаних, скріплений гербовою печаткою військової частини або обласного ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , повертається старшому військової команди для повернення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024) ІНФОРМАЦІЯ_7 несе персональну відповідальність за індивідуальне відправлення резервіста або військовозобов`язаного до військової частини (установи) або об`єднаного (обласного) збірного пункту (Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024);
витяг з ЖУРНАЛУ реєстрації направлень на військово-лікарську комісію ОСОБА_1 , виданих резервістам та військовозобов`язаним для проходження медичного огляду (Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024);
витяг із наказу командира військової частини про призов та зарахування до списків військової частини резервіста ОСОБА_1 (Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024).
Однак, суд апеляційної інстанції відхиляє таке клопотання, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Аналіз наведених вище норм процесуального права, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що доказування в адміністративному судочинстві це діяльність уповноважених суб`єктів судового адміністративного процесу на збір та подання інформації про певні події, дії або стан, чи витребування судом такої інформації за клопотанням учасників справи чи їх представників, або за власною ініціативою суду для її дослідження адміністративним судом та подальшої оцінки. Для реалізації принципу змагальності, диспозитивності та рівноправності, зокрема, позивачі здійснюють доказову діяльність в адміністративному судочинстві.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 308 КАС України встановлено межі перегляду судом апеляційної інстанції.
Так, згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Отже, за встановлених обставин цієї справи, в контексті наведених вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не подано доказів неможливості самостійно надати докази, які просить витребувати, тобто ОСОБА_1 не обґрунтовано неможливість подання таких доказів, з причин, що не залежали від нього.
Також, апелянт ОСОБА_1 , подав заяву в якій просив розгляд справи проводити за його участі, а також у якості свідка допитати його матір ОСОБА_2 .
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на цей час, свідчить про необхідність вирішення лише питань права, а згідно практики ЄСПЛ щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01), у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та не вбачає необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі, у зв`язку з чим підстави для апеляційного розгляду справи за участю сторін у цій справі відсутні.
Щодо клопотання про допит матері позивача - ОСОБА_2 , то суд апеляційної інстанції вважає, що таке задоволенню не підлягає, оскільки наявний обсяг матеріалів справи надає можливість всебічно, повно та об`єктивно встановити обставини справи та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав позивача. Звертає увагу, що за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивач обліковувався як особа, що підлягає призову. Отже, вважає, що дії відповідача за вказаними вимогами були цілком правомірними, а тому апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .
В місті Ужгороді, 10 листопада 2025 року позивача було затримано працівниками поліції та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначив, що неодноразово відвідував ІНФОРМАЦІЯ_2 для подачі підтверджуючих документів щодо зарахування його на навчання до інтернатури.
Під час перебування в ТЦК та СП позивач наголошував, що не погодився на проходження військової служби у зв`язку з наявністю законного права на відстрочку відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач зазначив, що 13 жовтня 2025 року ним була пройдена військово-лікарська комісія, що підтверджується Довідкою № 2025-1013-1214-4839-7, у нього діагностовано: бронхіальну астму змішану, персистуючу, середнього ступеня важкості, хронічний бронхіт у фазі неповної ремісії, емфізему легень, легеневу недостатність ІІ ступеня, алергічний риносинусит, полісенсибілізація.
Згідно з висновком військово-лікарської комісії позивача було визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення. Десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
В подальшому, 12 листопада 2025 року ОСОБА_1 було направлено для проходження військової служби до Дніпропетровської області, а згодом на навчання до села Бронники у військову частину НОМЕР_3 , де перебував станом на момент звернення до суду із цим позовом.
Позивач зазначив, що жодних документів не підписував, і наказ про його мобілізацію йому надано не було.
Вважаючи зазначений наказ та дії ІНФОРМАЦІЯ_1 та дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, (далі Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закон № 389-VIII).
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, (далі Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до матеріалів справи, 11.11.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняв наказ «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» № М2326 (а.с. 79), відповідно до п. 1 якого солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлено до Військової частини НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_8 » зарахувала солдата ОСОБА_1 на посаду курсанта 1-го навчального відділення 5-го навчального взводу 3-ї навальної роти навчального батальйону, що підтверджується витягом з наказу № 243 мтд від 11.11.2025 (а.с. 61).
Позивач покликається на те, що його безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства мобілізовано, оскільки він є інтерном денної форми навчання ДВНЗ «Ужгородський національний університет».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 23 Закон № 3543-XII визначено виключний перелік військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України № 3543-XII передбачено дві самостійні категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації: здобувачі освіти, для яких установлено вимоги щодо денної або дуальної форми навчання та послідовності здобуття рівнів освіти, а також особи, зараховані на навчання до інтернатури. При цьому щодо останньої категорії наведена норма не ставить право на відстрочку в залежність від форми або способу проходження інтернатури.
Як убачається з довідки Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» № 556 від 11 серпня 2025 року, позивач навчається в інтернатурі за спеціальністю «Стоматологія», а строк навчання закінчується 30 червня 2026 року (а.с. 14).
Отже, за умови належного підтвердження факту зарахування та продовження навчання в інтернатурі позивач належить до категорії осіб, визначеної пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, та має право на відстрочку від призову під час мобілізації.
За змістом ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Цей порядок визначає, зокрема, порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Кабінет Міністрів України постановою від 16 травня 2024 року № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560).
Відповідно до п.п. 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Таким чином, комісія, яка розглядає питання надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період є міжвідомчою комісією без статусу юридичної особи, до складу якої входять як представники центрального органу влади (керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу)), так і відповідного місцевого органу державної влади (представники районної (міської) державної (військової) адміністрації), і яка діє при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (відокремленому відділі).
Згідно з п.п. 58-60 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
За правилами п. 62 Порядку № 560 єдиним документом, який здобувач освіти додає до заяви про надання відстрочки і який підтверджує дотримання послідовності здобуття освіти, є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, форма якої є додатком до Порядку № 560.
Відтак, виходячи з аналізу правових норм та контексту спірних відносин, необхідно зазначити, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач у встановленому порядку звертався до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою про надання відстрочки, подав передбачені законодавством документи та отримав рішення про її оформлення. Наявність передбаченої законом підстави для відстрочки сама собою не підтверджує факту її належного оформлення та внесення відповідних відомостей до військово-облікових документів або реєстру.
Тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних і допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 оформленої в установленому законом порядку відстрочки від мобілізації, оскільки позивач не реалізував передбачений законом алгоритм її отримання.
Щодо апеляційних вимог в частині надання правової оцінки законності/протиправності дій відповідачів під час здійснення мобілізаційних процедур, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
За приписами пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу. Розгляд спору за межами підстав заявленого позову, за відсутності перешкод в ефективному захисті порушених прав позивача, вказує на порушення положень принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач, у розглядуваних спірних правовідносинах, визначив спосіб захисту свого права, зокрема шляхом:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 11.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.11.2025 про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення його від проходження військової служби та виключити зі списків особового складу та звільнити з військової служби.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що після видання наказу від 11.11.2025 за № 243 мтд, виникли правовідносини щодо проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009)
Натомість, цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби у зв`язку з визнанням незаконним рішення щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
З матеріалів справи видно, що позивач пройшов медичний огляд, 13.10.2025 та визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення. Десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки доказів звернення до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка визначає підставі звільнення з військової служби, позивач не подавав, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 11.11.2025 за № 243 мтд Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині зарахування до списків особового складу і зобов`язання виключити Національної гвардії України із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відсутні.
Тобто, оскільки наказ від 11.11.2025 за № 243 мтд Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 реалізовано, а тому обрані способи захисту позивачем не є належними, натомість для звільнення з військової служби, позивач має право звернутися із рапортом до командира військової частини, за наявності підстав визначених ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка врегульовує питання звільнення з військової служби.
Крім цього, суд апеляційної інстанції в межах розгляду цієї справи вважає за необхідне застосувати висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно яких, процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в суді апеляційної інстанції розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі №260/10073/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді Л. Я. Гудим
О. Б. Заверуха