ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Львів Справа № 460/17087/25 пров. № А/857/53988/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (судді В.В. Щербакова, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі № 460/17087/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання відмови протиправною,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) в якому просить визнати протиправною відмову Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирських областях від 08.08.2025 у обміні посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 05.07.1983 року на нове без складання іспитів; зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирських областях повторно розглянути заяву та провести обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 05.07.1983 року на нове без складання іспитів.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.09.2025 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 05.07.1983 року на нове без складання іспитів по суті вимог заяви. Зобов`язано Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2025 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 05.07.1983 року на нове без складання іспитів, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 позивач у період навчання в м. Калінграді з 01.10.1982 по 10.02.1983, зокрема 15 жовтня 1979 року проходив водіїв за програмою категорії "В", що відповідає екзаменаційній карткці водія від 10.02.1983 року. На підставі цього позивачу видано свідоцтво про закінчення навчання № 041829 від 05.07.1983.
Відповідно до вище зазначеного свідоцтва ОСОБА_1 видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 05.07.1983. Разом із посвідченням водія видано талон попереджень серії НОМЕР_3 від 05.07.1983.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами № НОМЕР_4 від 05.07.1983 на нове без складання іспитів.
На вказану заяву відповідачем листом від 08.08.2025 повідомлено позивача про порядок обміну посвідчення водія, виданого іноземною державою, де вказали перелік документів, які необхідні для заміни посвідчення, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуск громадян до керування транспортними засобами". Запропоновано звернутись до ТСЦ МВС для здійснення обміну посвідчення водія.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною 9 статті 15 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
08 листопада 1968 року у Відні була прийнята Конвенція про дорожній рух, яка була ратифікована Союзом РСР 12 липня 1974 року. Після проголошення незалежності України, 12 вересня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про правонаступництво України". Відповідно до статей 6 та 7 цього Закону, Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Таким чином, Україна підтвердила свої зобов`язання за Віденською Конвенцією про дорожній рух, яка ратифікована Союзом РСР та є обов`язковою для виконання Україною на її території.
Відповідно до підпункту "b" пункту 2 статті 41 Конвенції про дорожній рух, (в редакції, яка діяла на момент видачі позивачу посвідчення водія) "…договірні сторони визнаватимуть будь-яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам Додатка 6 до цієї Конвенції…".
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Суд встановив, що посвідчення водія ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 05.07.1983 року відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, оскільки містить усю необхідну інформацію, передбачену у Додатку №6 до вказаної Конвенції.
Підстави та порядок видачі посвідчення водія регулює постанова Кабінету Міністрів України №340 від 08 травня 1993 року "Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" (далі - Порядок №340, в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 Порядку №340 встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
За приписами пункту 3 Порядку № 340 встановлено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт; А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше; В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозолена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів; В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів); С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів); D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16; D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16; ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів; Т - трамваї та тролейбуси.
Так, згідно з п. 5-1 Положення № 340 централізоване оформлення, персоналізація, видача, повернення та обмін посвідчень водія здійснюється територіальними сервісними центрами МВС у визначені законодавством строки.
Для видачі, обміну, повернення посвідчення водія територіальними сервісними центрами МВС, складання в них теоретичного і практичного іспитів здійснюється фотографування обличчя особи в разі відсутності в Єдиному державному реєстрі МВС відцифрованого образу обличчя цієї особи, після чого до Єдиного державного реєстру МВС вноситься відцифрований образ обличчя особи разом із відомостями про неї.
У разі коли відцифрований образ обличчя водія міститься в Єдиному державному реєстрі МВС (посвідчення водія видавалося після 1 січня 2013 р.), в Єдиному державному демографічному реєстрі, обмін посвідчення водія та оформлення його після втрати чи викрадення здійснюються також засобами електронного кабінету водія функціональної підсистеми єдиної інформаційної системи МВС (далі - електронний кабінет водія) або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі з використанням його мобільного додатка (далі - Портал Дія).
Порядок ведення Єдиного державного реєстру затверджується МВС.
У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі МВС відцифрованого образу обличчя водія для обміну посвідчення водія та видачі його після втрати чи викрадення шляхом застосування засобів електронного кабінету водія або Порталу Дія, такий образ обличчя водія надається за згодою особи на обробку її персональних даних у частині передачі відцифрованого образу обличчя водія з Єдиного державного демографічного реєстру (у разі коли інформація про неї внесена до Реєстру) до Єдиного державного реєстру МВС. Така передача здійснюється ДМС програмними засобами Єдиного державного демографічного реєстру за умови отримання запиту від Єдиного державного реєстру МВС, що містить згоду особи, надану ДМС, щодо передачі її відцифрованого образу обличчя, та інформацію, яка дає змогу ідентифікувати особу, в установленому МВС порядку електронної інформаційної взаємодії.
Для обміну посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, або отримання його після втрати чи викрадення, особа може звернутися до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центрів надання адміністративних послуг (далі - уповноважені суб`єкти), територіального сервісного центру МВС шляхом подання відповідної заяви і доданих до неї документів у порядку, встановленому цим Положенням.
Отримання особою посвідчення водія на підставі заяви і доданих до неї документів, які були подані до територіального сервісного центру МВС або уповноваженого суб`єкта, здійснюється з урахуванням пункту 23 цього Положення.
Для оформлення, персоналізації, повернення, обміну, видачі посвідчення водія (зокрема в електронній формі без виготовлення його на бланку) особа надає згоду володільцям персональних даних, які обробляються в державних реєстрах, базах даних, доступ до яких має МВС, на передачу до територіальних сервісних центрів МВС інформації (відомостей, даних) в обсягах і за змістом, необхідних для надання відповідних послуг або здійснення інших повноважень відповідно до цього Положення, із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних, захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах, про електронні довірчі послуги, електронний документообіг та порядків електронної інформаційної взаємодії.
Оформлення та видача особі посвідчення водія в електронній формі без виготовлення його на бланку на підставі заяви і доданих до неї документів, які були подані до територіального сервісного центру МВС або уповноваженого суб`єкта, здійснюється засобами електронного кабінету водія або Порталу Дія з урахуванням пункту 23-1 цього Положення.
Заява про обмін посвідчення водія або видачу його після втрати чи викрадення, подана засобами електронного кабінету водія або Порталу Дія, розглядається у строк до трьох робочих днів з моменту її надходження.
Порядок взаємодії територіальних сервісних центрів МВС та уповноважених суб`єктів визначається МВС.
Відповідно до пункту 9 Порядку №340 право Право на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С, D1 і D відповідно або кількох з них та навички керування транспортними засобами категорії В, С1, С, D1, D відповідно більше одного року протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.
На період воєнного стану право на керування транспортними засобами категорії СЕ надається особам, які мають посвідчення водія категорії С, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.
Право на керування транспортними засобами категорії D1 в територіальному сервісному центрі МВС надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С або кількох з них та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний, практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D1 в територіальному сервісному центрі МВС.
Право на керування транспортними засобами категорії D в територіальному сервісному центрі МВС надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С, D1 або кількох з них, та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний, практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D в територіальному сервісному центрі МВС.
До періоду часу, зазначеного в абзацах першому - третьому цього пункту, не враховується час, протягом якого особа позбавлена права на керування транспортними засобами.
Практичні іспити складаються на транспортних засобах, обладнаних в установленому порядку.
За змістом пункту 16 Порядку №340 посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний, практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.
Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є: свідоцтво про закінчення теоретичної підготовки за встановленою формою згідно з вимогами законодавства (у разі проходження теоретичної підготовки в закладі); свідоцтво про закінчення практичної підготовки за встановленою формою згідно з вимогами законодавства; документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.
Відповідно до пункту 25 Порядку №340 обмін посвідчення водія проводиться: - у разі непридатності його для подальшого користування (зіпсоване, записи не читаються тощо); - у разі зміни персональних даних власника (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), стать); - за бажанням власника (з метою уточнення персональних даних латинськими літерами, зміни відцифрованого образу обличчя особи, вилучення відмітки щодо права на керування транспортними засобами лише з автоматичною коробкою передач тощо).
Під час обміну посвідчення водія, отриманого вперше, до закінчення строку його дії особі видається нове посвідчення, яке вважається таким, що видане вперше, із зазначенням строку дії посвідчення, що підлягає обміну.
Відповідно до пункту 25-1 Порядку №340 обмін посвідчення водія, виданого особі вперше, після закінчення строку його дії проводиться без складення іспитів за умови вчинення особою протягом двох років з дня видачі такого посвідчення не більше двох адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та невчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України.
Відповідно до пункту 27 Порядку №340 посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. № 586-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", може бути обміняне на нове на умовах проведення обміну, визначених цим Положенням. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії: А1, А - відповідає категорії А; В1, В - відповідає категорії В; С1, С - відповідає категорії С; D1, D - відповідає категорії D; BЕ - відповідає категоріям В і Е; C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е; D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е; Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.
Відповідно до пункту 28 Порядку №340 обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, проводиться без складення іспитів, крім випадків, передбачених пунктом 25-1 цього Положення. Під час обміну посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подає документи, за Єдиним державним реєстром МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.
За наявності технічної можливості щодо електронної інформаційної взаємодії між МВС та суб`єктами електронної взаємодії така перевірка відомостей про особу проводиться автоматично засобами центральної підсистеми єдиної інформаційної системи МВС або системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.
Обмін посвідчення водія проводиться незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) на території України особи за умови подання: - паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або тимчасового посвідчення громадянина України, або посвідки на постійне проживання, або посвідки на тимчасове проживання, або посвідчення біженця, або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, чи пред`являння одного із зазначених документів в електронній формі засобами Порталу Дія (у разі відсутності в зазначених документах відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) на території України - довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у якій зазначено фактичне місце проживання (для внутрішньо переміщених осіб), або витягу з реєстру територіальної громади про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) або пред`явлення одного із зазначених документів в електронній формі засобами Порталу Дія); - копії одного з передбачених Податковим кодексом України документів з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта); - документів, що підтверджують зміну персональних даних особи (у разі потреби); - дійсної на дату подання документів медичної довідки встановленого зразка, що підтверджує допущення водія до керування транспортними засобами відповідних категорій.
В обміні посвідчення водія відмовляється в разі, коли в поданих особою документах або Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) на території України (крім внутрішньо переміщених осіб, які подають довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у якій зазначено фактичне місце проживання, або пред`являють її відображення в електронній формі засобами Порталу Дія чи витяг із реєстру територіальної громади про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) або пред`являють його відображення в електронній формі засобами Порталу Дія).
Згідно із пунктом 30 особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.
Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.
Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати національне посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.
У разі наявності в посвідченні водія іноземної держави двох або більше категорій на право керування транспортними засобами теоретичний та практичний іспити складаються за вищою категорією із зазначених у такому посвідченні водія.
Судом встановлено, що наявне у матеріалах справи посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 05.07.1983 року не має терміну дії, є чинним та надає позивачу право керування транспортними засобами категорії "В", що апелянтом не заперечується у своїх доводах.
Відповідно до пункту 32 Постанови № 340 видані громадянам України за кордоном посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національні посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України.
У такому випадку в національному посвідченні водія зазначається право на керування транспортними засобами тих категорій, які зазначені в посвідченні водія іноземної держави, яке підлягає обміну.
Громадянам України, які за кордоном обміняли національне посвідчення водія на посвідчення водія іноземної держави, у разі обміну такого посвідчення водія іноземної держави на національне посвідчення водія надається право керування транспортними засобами тих категорій, що зазначені в національному посвідченні водія, обміняному за кордоном, без складення теоретичного і практичного іспитів.
Під час видачі національного посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про власника посвідчення водія іноземної держави за Єдиним державним реєстром МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають у розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.
За наявності технічної можливості щодо електронної інформаційної взаємодії між МВС та суб`єктами електронної взаємодії така перевірка відомостей про власника посвідчення водія іноземної держави проводиться автоматично засобами центральної підсистеми єдиної інформаційної системи МВС або системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.
Відповідно до абзацу 1 пункту 32 Постанови № 340 обмін посвідчення водія іноземної держави на національне посвідчення водія не проводиться в разі: - перебування особи в розшуку; - якщо з дня закінчення зазначеного в такому посвідченні водія строку дії минуло більше одного року; - наявності відомостей про позбавлення власника такого посвідчення водія права на керування транспортним засобом; - наявності відомостей про тимчасове обмеження власника такого посвідчення водія права на керування транспортним засобом.
Позивач є громадянином України та понад двадцять років керує транспортними засобами на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 05.07.1983 року, яке є чинним та не скасованим. Факт його отримання підтверджується відповідними первинними документами про проходження навчання та складення іспитів.
Разом з тим, суд враховує, що під час розгляду заяви позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів відповідач не досліджував наявність або відсутність у позивача права на обмін, а послався на норми Положення про територіальний сервісний центр МВС та Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія затвердженої Наказом МВС від 07.12.2009 № 515, і запропонував звернутись до територіальних сервісних центрів МВС для здійснення обміну посвідчення водія.
Оцінюючи вказані доводи відповідача-апелянта та апеляційну скаргу, колегія суддів враховує наступне.
Порядок приймання іспитів для отримання особами права керування транспортними засобами, оформлення, видачі, обміну, повернення, зберігання, анулювання та знищення національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії територіальними сервісними центрами МВС визначений Інструкцією про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, що затверджена наказом МВС від 07.12.2009 №515 (далі - Інструкція №515, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.3 Розділу І Інструкції №515 для отримання послуги з видачі, обміну, повернення посвідчення водія в ТСЦ МВС особи реєструються в електронній черзі з використанням сервісу "Електронна черга" (за наявності).
Відповідно до п.9 Розділу І Інструкції №515 для складання іспитів та отримання, обміну або повернення посвідчення водія особа подає до ТСЦ МВС:
1) паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України, посвідку на постійне проживання, посвідку на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документ, що посвідчує особу);
2) копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (у разі його відсутності у відповідних базах даних МВС) (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);
3) дійсну на дату подання документів медичну довідку, що підтверджує допущення водія до керування транспортними засобами відповідних категорій;
4) наявне посвідчення водія (у разі отримання права на керування транспортними засобами іншої категорії або його обміну);
5) свідоцтво (у разі його видачі до 19 жовтня 2019 року) або документ про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка;
6) документ, що підтверджує зміну персональних даних особи (за потреби).
Одночасне подання особою документів до кількох ТСЦ МВС не допускається.
Уповноважений працівник ТСЦ МВС перевіряє подані особою документи за ЄДР МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають у розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.
Факт видачі свідоцтва про закінчення теоретичної підготовки та свідоцтва про закінчення практичної підготовки перевіряється за ЄДР МВС, а документа про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за Єдиною державною електронною базою з питань освіти. (пункт 10 Розділу І Інструкції №515)
Згідно положень п.11 Розділу І Інструкції №515 після перевірки поданих документів уповноважений працівник ТСЦ МВС за допомогою програмних засобів ЄДР МВС друкує та надає особі заяву про видачу, обмін або повернення посвідчення водія згідно з формою, наведеною в додатку 1 до цієї Інструкції (далі - заява).
У разі необхідності складання іспитів уповноважений працівник ТСЦ МВС видає особі екзаменаційний лист згідно з формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції.
Під час оформлення заяви особа дає письмову згоду на обробку її персональних даних.
Результат перевірки поданих документів відображається в заяві та засвідчується підписом уповноваженого працівника ТСЦ МВС, який проводив таку перевірку, після чого особі повертаються подані оригінали документів.
Згідно положень п.1 Розділу V Інструкції №515 Оформлення та видача посвідчення водія здійснюються ТСЦ МВС, який прийняв документи для його оформлення (у тому числі для обміну, видачі нового замість втраченого або викраденого), з урахуванням цього Положення.
Відповідно до положень п.1 розділу Х Інструкції №515 Обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою, здійснюється за умови подання особою, яка постійно проживає на території України, до ТСЦ МВС документів, визначених підпунктами 1 - 4, 6 пункту 9 розділу I цієї Інструкції.
В контексті наведених норм, суд погоджується з доводами відповідача, що положеннями Порядку №340 та Інструкції №515, регламентовано, що прийняття та розгляд заяв про обмін посвідчення водія, в тому числі обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою належить до повноважень ТСЦ МВС.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1393 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення №1393), ГСЦ МВС утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ.
ГСЦ МВС відповідно пункту 4 розділу 1 Положення складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів регіональних сервісних центрів (далі РСЦ).
РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні підрозділи територіальні сервісні центри МВС (далі ТСЦ МВС).
РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС.
ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.
Пунктом 6 розділу І Положення встановлено, що Територіальні сервісні центри МВС (далі ТСЦ МВС) створені та функціонують як структурні підрозділи регіональних сервісних центрів ГСЦ МВС.
Всупереч зазначеному Положенню, під час розгляду заяви позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів відповідач не досліджував наявність або відсутність у позивача права на обмін та не надавав оцінку документам, які надані разом із заявою, а послався на норми Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія та запропонував звернутись до територіальних сервісних центрів МВС для здійснення обміну посвідчення водія, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави вважати, що вказаний лист є відмовою в задоволенні вимог позивача, які заявлені до відповідача, який не розглянув заяву позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів по суті, не дослідив та не надав оцінку всім обставинам, які мають значення для вирішення питання про обмін посвідчення водія.
У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 342/158/17 суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади (постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а, від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18).
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод і інтересів позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод і інтересів.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів дійшла висновку, що є правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви від 15.09.2025 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 05.07.1983 року на нове без складання іспитів по суті та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції норм Положення № 340 та Інструкції № 515 не спростовують висновку про протиправну бездіяльність відповідача, адже питання застосування розділу Х Інструкції № 515, потреби в поданні окремих документів та відповідності посвідчення вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року є саме тими обставинами, які відповідач зобов`язаний з`ясувати під час повторного розгляду заяви.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі №460/17087/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
З.М. Матковська