ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/1615/26 пров. № А/857/39364/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Заяць Ольги Ігорівни на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року, ухвалене суддею Кафарським В.В. за правилами спрощеного позовного провадження у справі №300/1615/26 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій,-
ВСТАНОВИВ:
20 березня 2026 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача - Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність, що полягає у неприйнятті рішення (невинесенні постанови) про закінчення виконавчого провадження №77730356 (щодо стягнення виконавчого збору), боржником у якому є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , невчиненні інших дій згідно із заявою від 28.01.2026 про закінчення виконавчого провадження №77730356 та повернення стягнутих в межах даного виконавчого провадження коштів;
-зобов`язати закінчити виконавче провадження №77730356 (щодо стягнення виконавчого збору), боржником за яким є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , зняти арешт з майна та коштів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати всі інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №77730356 та повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 кошти у розмірі 26 007,00 грн, що стягнуті в межах виконавчого провадження №77730356 після передачі основного виконавчого документа приватному виконавцю (тобто після 09.04.2025).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвокат Заяць Ольга Ігорівна оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що предметом спору у цій справі є правомірність бездіяльності державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору (правомірність стягнення виконавчого збору) з підстав подальшого відкриття іншого виконавчого провадження приватним виконавцем з одночасним стягненням основної винагороди приватного виконавця щодо примусового виконання того самого основного виконавчого документа. Зауважує, що у поданій позовній заяві позивачка не ставила під сумнів правомірність винесення органом державної виконавчої служби постанови про стягнення з нього виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження зі стягнення з боржника виконавчого збору, однак вказувала, що подальше виконання такої постанови є неможливим з огляду на обставини, які виключають таке примусове виконання. Між тим, позивачка ФОП ОСОБА_1 не оскаржувала: постанову про відкриття виконавчого провадження №77730356 (щодо стягнення виконавчого збору); постанову про стягнення виконавчого збору №76197981; факту виникнення обов`язку зі сплати виконавчого збору станом на момент відкриття первісного виконавчого провадження №76197981. Натомість, як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є бездіяльність державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору після виникнення нових юридично значимих обставин, а саме: повернення основного виконавчого документа стягувачу; передачі цього документа приватному виконавцю; відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження; стягнення приватним виконавцем основної винагороди; повного виконання рішення суду; закінчення приватним виконавцем виконавчого провадження. Саме після виникнення вказаних обставин державний виконавець був зобов`язаний оцінити можливість подальшого стягнення виконавчого збору з урахуванням положень частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 та сформованої усталеної та послідовної практики Верховного Суду. Однак суд першої інстанції взагалі не дослідив зазначене питання, обмежившись висновком про законність відкриття окремого виконавчого провадження №77730356 щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
16 липня 2025 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано- Франківської області Ткачука Любомира Михайловича встановлено, що з боржника стягнута заборгованість, винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження в повному обсязі, тому виконавче провадження № 77777105 з примусового виконання Наказу № 909/794/23, виданого 29.02.2024 Господарським судом Івано-Франківської області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ-531», ЄДРПОУ 34624266, 1415000,00 грн безпідставно збережених грошових коштів, 21225,00 грн судового збору - закінчено, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Водночас матеріалами даної справи підтверджено, що 18 квітня 2025 року стягнуті з рахунків позивача ФОП ОСОБА_1 кошти у сумі: 14707,00 грн, зараховані за ВП №77730356 в рахунок сплати виконавчого збору з виконання виконавчого документа постанови №76197981 від 03.10.2024, виданої Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що стверджується платіжною інструкцією № 251а1РВNKI[номер приховано] від 18.04.2025.
Також 11 липня 2025 року стягнуті з рахунків позивача ФОП ОСОБА_1 кошти у сумі: 6 300,00 грн, зараховані за ВП №77730356 в рахунок сплати виконавчого збору з виконання виконавчого документа постанови №76197981 від 03.10.2024, виданої Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що стверджується платіжною інструкцією № 252с6PBNKI00f3060002від 11.07.2025
Окрім того, 19 вересня 2025 року стягнуті з рахунків позивача ФОП ОСОБА_1 кошти у сумі: 5 000,00 грн, зараховані за ВП №77730356 в рахунок сплати виконавчого збору з виконання виконавчого документа постанови №76197981 від 03.10.2024, виданої Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що стверджується платіжною інструкцією № 25396PBNKI01441b0002від 19.09.2025
Таким чином, матеріалами цієї справи безперечно стверджується, що в межах провадження №77730356 з примусового виконання постанови №76197981, виданої 03.10.2024 про стягнення з боржника виконавчого збору, після передачі основного виконавчого документа приватному виконавцю (тобто після 09.04.2025) стягнуті: 14 707,00 грн - 18.04.2025; 6 300,00 грн - 11.07.2025 та 5000 грн - 19.09.2025.
Згідно доводів скаржника, виникла ситуація щодо подвійного стягнення із позивачки ФОП ОСОБА_1 виконавчого збору і винагороди приватного виконавця за виконання одного виконавчого документу, що очевидно не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного Рішення
За наведених обставин, у порушення вимог Закону з позивачки ФОП ОСОБА_1 одночасно стягується основна винагорода та виконавчий збір за виконання одного й того ж судового рішення. Вказана обставина відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду вочевидь має розглядатися як накладення непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право на власність.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 29.02.2024 Господарським судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист №909/794/23 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" 1 415 000 грн безпідставно збережених грошових коштів та 21225 грн судового збору.
03.10.2024 старшим державним виконавцем Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №76197981 за заявою стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" з примусового виконання Наказу Господарського суду Івано-Франківської області №909/794/23, виданого 29.02.2024 (а.с. 53).
03.04.2025 стягувачем Товариством з обмеженою відповідальністю "СУ-531" подано заяву про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 54).
07.04.2025 постановою старшого державного виконавця виконавчий документ Наказ Господарського суду Івано-Франківської області №909/794/23, виданий 29.02.2024 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" 1 415 000 грн безпідставно збережених грошових коштів та 21 225 грн судового збору повернуто стягувачу (а.с. 57).
Отже, виконавче провадження №76197981 завершено 07.04.2025 на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".
Також на виконанні Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №74396940 з виконання наказу №909/794/23, виданого 29.02.2024 господарським судом Івано-Франківської області про: Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" 1 415 000 грн безпідставно збережених грошових коштів, 21 225 грн судового збору, всього 1 436 225,00 грн. При цьому, як зазначив відповідач, в процесі виконання ВП №74396940 з боржника стягнуто: 70 862,69 грн заборгованості на користь стягувача; 8 733,00 грн виконавчого збору; 69,00 грн витрат виконавчого провадження. Залишок нестягненого виконавчого збору 127 803,23 грн.
Вказане ВП №74396940, згідно відомостей реєстру Автоматизованої системи виконавчого провадження, закінчено згідно з п.5 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Також на виконанні Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №77730356 з виконання постанови №76197981, виданої 03.10.2024 Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про: стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 127 803,23 грн, відкрите на підставі п.3 ст. 40 закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 64, 69-70).
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у ВП №77730356 стягнуто з рахунків боржника 14 360,00 грн - 18.04.2025, 6 300,00 грн - 11.07.2025, тобто - 20 660,00 грн виконавчого збору. Отже, всього з боржника стягнуто у ВП №74396940 та №77730356 - 29 393,00 грн, що підтверджується також листом від 15.07.2025 №138770 (а.с. 115).
Також 09.04.2025 за заявою стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області відкрито виконавче провадження №77777105 з примусового виконання Наказу Господарського суду Івано-Франківської області №909/794/23, виданого 29.02.2024 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" 1 415 000 грн безпідставно збережених грошових коштів та 21 225 грн судового збору (а.с. 59).
Суд з`ясував, що приватний виконавець Ткачук Л. звернувся до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 15.07.2026 із запитом, у відповідь на який державним виконавцем повідомлено про те, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження з виконання наказу №909/794/23, виданого 29.02.2024 господарським судом Івано-Франківської області, в ході якого з боржника стягнуто суму основної заборгованості - 70 862,69 грн та виконавчий збір у сумі 29393,00 грн (а.с.60).
В липні 2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій повідомила про закінчення, зокрема, виконавчого провадження №77777105 (а.с. 65).
Також позивач 28.01.2026 звернулася до відповідача із заявою, у якій просила закінчити виконавче провадження №77730356, зняти арешт з майна та коштів ФОП ОСОБА_1 , виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати всі інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №77730356, а також повернути ФОП ОСОБА_1 кошти у розмірі 26007,00 грн, що безпідставно стягнуті в межах виконавчого провадження №77730356 після передачі основного виконавчого документа приватному виконавцю (тобто після 09.04.2025) (а.с. 44-48).
Не отримавши відповіді на вказану заяву та враховуючи, що відповідачем не закінчено виконавче провадження №77730356 і не скасовано всі вжиті заходи в межах цього провадження, позивач через свого представника звернулася до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, колегія суддів суду апеляційної інстанції враховує наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми визначають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ( ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавчий збір не стягується, якщо інше не передбачено угодою про врегулювання спору (мировою угодою), укладеною між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулюваня спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, відповідно до якої виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню ( ч. 10 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого з боржника було стягнуто виконавчий збір.
При цьому, у разі, якщо виконавче провадження закінчено і винесена у ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною (у порядку, визначеному законодавством, протиправною не визнана та не скасована) законодавством не передбачено іншої альтернативи поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій (бездіяльності) державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, з підстав подальшого відкриття іншого виконавчого провадження приватним виконавцем та одночасного стягнення основної винагороди приватного виконавця щодо примусового виконання одного виконавчого документа.
З матеріалів справи слідує, що основним виконавчим документом, навколо примусового виконання якого склались спірні правовідносини є наказ, виданий 29.02.2024 Господарським судом Івано-Франківської області у справі №909/794/23 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" 1 415 000 грн безпідставно збережених грошових коштів та 21225 грн судового збору.
Виконання цього виконавчого документу здійснювалось Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Згідно наданих відповідачем у відзиві на позовну заяву пояснень, в процесі виконання ВП №74396940 з боржника було стягнуто: 70862,69 грн заборгованості на користь стягувача; 8 733,00 грн виконавчого збору; 69,00 грн витрат виконавчого провадження. Залишок нестягненого виконавчого збору 127 803,23 грн (а.с.112).
На виконанні Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України також перебуває виконавче провадження №77730356 з виконання постанови №76197981, виданої 03.10.2024 Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про: стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 127 803,23 грн, відкрите на підставі п. 3 ст.40 закону України "Про виконавче провадження".
З огляду на те, що «основний» виконавчий документ, яким є наказ господарського суду, на підставі заяви стягувача був направлений на виконання до приватного виконавця, 28.01.2026 позивач звернулась до державного виконавця із клопотанням, в якому просила закінчити виконавче провадження №77730356 та скасувати всі вжиті виконавцем заходи щодо виконання вказаної постанови, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Так, згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;
2) затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;
3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;
4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;
7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;
8) визнання боржника банкрутом;
9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;
14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;
15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;
16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
Крізь призму того, що у наведеній статті 39 Закону відсутня така підстава для закінчення виконавчого провадження як передача «основного» виконавчого документа до приватного виконавця на виконання, суд апеляційної інстанції вирішив цей спір та відмовив у задоволенні позову.
При ухваленні судового рішення судом першої інстанції враховано як ключову умову те, що постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 127 803,23 грн, прийнята у виконавчому провадженні №76197981, є чинною, в судовому порядку не скасована. З урахуванням наведеного суд виснував, що відсутні підстави для прийняття відповідачем рішення про закінчення виконавчого провадження №77730356, боржником за яким є ФОП ОСОБА_1 . Як наслідок, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в даних правовідносинах протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про закінчення виконавчого провадження №77730356, а відтак і щодо невчинення інших заходів, вжитих під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №77730356 (зняття арешту з майна та коштів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виключення записів про цього боржника з Єдиного реєстру боржників, скасування).
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими, з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції враховано, що у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 Верховний Суд задавався питанням та здійснив аналіз ситуації, повязаної із подвійним стягненням плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, у згаданій постанові Верховний Суд виходив з того, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.
Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті насамперед Верховний Суд зауважив, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв`язуючи це питання, Верховний Суд вказав на те, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж розглядувані з огляду на те, що у даному випадку не було передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього, Верховний Суд виснував, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Застосувуючи положення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року (справа №320/6215/19) виснував: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.
Зазначена правова позиція в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення розглядуваного спору.
Сліз зазначити, що статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Своєю чергою, відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції зазначає, що у розглядуваному випадку позивачем було правильно обрано спосіб захисту свого порушеного права, а саме: зобов`язати Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №77730356 (щодо стягнення виконавчого збору), боржником за яким є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , зняти арешт з майна та коштів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати всі інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №77730356 та повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 кошти у розмірі 26007,00 грн, що стягнуті в межах виконавчого провадження №77730356 після передачі основного виконавчого документа приватному виконавцю (тобто після 09.04.2025) та такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки такі охоплені лише межами виконавчого провадження №77730356, з одночасним визнання бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення по закінчення виконавчого провадження №77730356 (щодо стягнення виконавчого збору) протиправною.
Водночас повернення позивачу коштів у розмірі 26007,00 грн жодним чином не суперечить наведеному вище висновку Верховного Суду (постанова від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19), адже вказана сума коштів була стягнута вже після передачі виконавчого документа іншому суб`єкту здійснення виконавчих дій, тобто не є поверненням коштів, сплачених в межах вчинення виконавчих дій державним виконавцем до моменту передачі виконавчого документа приватному виконавцю.
Наведене узгоджується іх висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 березня 2025 року у справі № 580/245/24.
При ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід та судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню у відповідній частині.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).
Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до задоволених позовних вимог у розмірі 5324,80 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Заяць Ольги Ігорівни задовольнити, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі №300/1615/26 - скасувати
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що полягає у неприйнятті рішення (невинесенні постанови) про закінчення виконавчого провадження №77730356 (щодо стягнення виконавчого збору), боржником у якому є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Зобов`язати Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №77730356 (щодо стягнення виконавчого збору), боржником за яким є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , зняти арешт з майна та коштів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати всі інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №77730356 та повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 кошти у розмірі 26 007,00 грн, що стягнуті в межах виконавчого провадження №77730356 після передачі основного виконавчого документа приватному виконавцю (тобто після 09.04.2025).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 35021710) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 5324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 коп., понесені на сплату судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді С. М. Глазько
Р. М. Шавель