ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Львів Справа № 260/5922/25 пров. № А/857/44703/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мікули О. І.,
суддів Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Національної академії Державної прикордонної служби України ім.Б. Хмельницького на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі №260/5922/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції - Калинич Я. М.,
дата ухвалення рішення - 06 жовтня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
в с т а н о в и в:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому у періоди з 26 липня 2021 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити йому перерахунок грошового забезпечення за період з 26 липня 2021 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 26 липня 2021 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення без використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01 січня 2021 року, «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01 січня 2022 року, «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01 січня 2023 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 26 липня 2021 року по 19 травня 2023 року включно грошове забезпечення (в тому числі щомісячні, додаткові, одноразові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премію, які фактично нараховані та були виплачені йому у цей період) із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01 січня 2021 року, «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01 січня 2022 року, «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме: розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Законодавець починаючи з 21 лютого 2018 року встановив, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу мають визначатися шляхом множення суми у розмірі 1762 грн (яка станом на 01 січня 2018 р. відповідала прожитковому мінімуму для працездатних осіб) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14. На підставі вищевикладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 26 липня 2021 року по 31 травня 2025 року року проходив військову службу в Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького.
У період проходження військової служби в Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького розміри посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням розраховувалися виходячи з розміру 1762,00 грн та визначались шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції з врахуванням правових висновків Верховного Суду виходив з того, що під час проходження військової служби та при звільненні із неї позивачу виплачено у меншому, ніж законодавчо належало розмірі грошове забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням станом на 2021-2023 роки, та які фактично були нараховані та виплачені позивачу у спірний період, оскільки відповідачем неправильно обраховано розмір місячного грошового забезпечення, так як грошове забезпечення нараховувалося із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату вищевказаних виплат за період з 26 липня 2021 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням раніше виплачених сум.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
За змістом ст.9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, пунктом 1 якої затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Відповідно до п.4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Так само приміткою додатку 14 до Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
При цьому, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
Також пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06 грудня 2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, згідно з внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2020 року 2102,00 гривні; Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року №1082-IX прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2021 року 2270,00 гривень; Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02 грудня 2021 року №1928-IX прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2022 року 2481,00 гривня; Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03 листопада 2022 року №2710-IX на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн, а станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум становить 1762,00 грн.
Отже, враховуючи усе наведене вище, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ та Постанови №704 (в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103), тобто із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.
Матеріалами справи стверджується і не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат, такі виплати обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що підтверджується довідкою про грошове забезпечення позивача за 2021-2023 роки (а.с.13).
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час проходження військової служби та при звільненні із неї позивачу виплачено у меншому, ніж законодавчо належало розмірі грошове забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням станом на 2021-2023 роки, та які фактично були нараховані та виплачені позивачу у спірний період, оскільки відповідачем неправильно обраховано розмір місячного грошового забезпечення, так як грошове забезпечення нараховувалося із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату вищевказаних виплат за період з 26 липня 2021 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, то колегія суддів зазначає, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення у суд, то колегія суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зазначає, що такий позивачем не пропущено.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Національної академії Державної прикордонної служби України ім.Б. Хмельницького залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі №260/5922/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.