УХВАЛА
16 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 912/259/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Глущенка Романа Миколайовича
на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026
(суддя Глушков М. С.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2026
(головуючий - Вінніков С. В., судді: Андрейчук Л. В., Левшина Г. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Фізичної особи-підприємця Глущенка Романа Миколайовича
про стягнення 59 433,05 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Глущенка Романа Миколайовича (далі - ФОП, відповідач, скаржник) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 59 433,05 грн, з яких: 46 780,13 грн основного боргу, 7 318,69 грн пені, 3 539,87 грн 7% штрафу, 707,52 грн 3% річних та 1 086,84 грн інфляційних втрат, з покладенням на відповідача судових витрат.
2. Позов обґрунтовано тим, що у зв`язку із невиконанням умов договору постачання природного газу № КК8-20-011 від 02.01.2020 з додатковими угодами від 03.01.2020 № 1, від 30.04.2020 № 2, від 28.05.2020 № 3, від 25.08.2020 № 4, від 25.09.2020 № 5, від 12.04.2024 № 6 в частині сплати заборгованості за спожитий газ з ФОП підлягає стягненню зазначена заборгованість.
3. 07.04.2026 Господарський суд Кіровоградської області ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2026, яким позовні вимоги задовольнив повністю.
4. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог Товариства. Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору Товариство у період з листопада 2020 року по червень 2025 року передав у власність ФОП природний газ загальним обсягом 3 138 куб. м на загальну суму 72 928,18 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та відомостями з Інформаційної платформи Оператора ГТС, натомість ФОП оплату за отриманий газ здійснив лише частково на суму 26 148,05 грн, тому підсумкова заборгованість відповідача перед позивачем за договором склала 46 780,13 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що відомості, наявні в Інформаційній платформі Оператора ГТС, які внесені до неї Оператором ГРМ за підсумками розрахункового періоду, є належним та допустимим доказом споживання природного газу.
5. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався принципу пропорційності та справедливості, підстав для переоцінки встановлених обставин немає, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.
6. 14.09.2026 ФОП звернувся до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
8. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
10. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
11. Позов у зазначеній справі подано у 2026 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3 328,00 грн.
12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
13. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 328,00 грн = 332 800,00 грн).
14. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. Як на підставу для допуску малозначної справи до касаційного оскарження, ФОП посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
16. Так, скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій не досліджуючи належним чином обставини справи та фактичний обсяг спожитого ФОП природного газу, дійшли висновку, що останній, маючи вільний доступ до Інформаційної платформи та будучи обізнаним про нарахування обсягу 1 865 куб. м за червень 2025 року, не довів суду вжиття самостійних та належних заходів стосовно коригування цих відомостей у порядку, встановленому законодавством, шляхом звернення до Оператора ГРМ або скасування запису платформи в судовому порядку. Скаржник вважає вказані висновки судів цілком безпідставними, однак внаслідок того, що судами попередніх інстанцій не було належним чином перевірено аргументів та доводів Товариства та не надано оцінки запереченням ФОП, тому скаржник буде позбавлений можливості оспорювати у досудовому порядку чи в судовому порядку обставини, які можуть вважатись встановленими у межах даної справи щодо споживання ним природного газу у червні 2025 року в обсязі 1 865 куб. м. Скаржник також вважає, що навіть у випадку подальшого звернення ФОП до суду з відповідним позовом про визнання неправомірними дії Оператора ГРМ щодо відображення на Інформаційній платформі обсягу спожитого природного газу у червні 2025 року в розмірі - 1 865 куб. м та зобов`язання його скоригувати ці дані й задоволення такого позову судом, порушені права ФОП не будуть належним чином захищені, враховуючи наявність оскаржуваних судових рішень у цій справі, за якими з ФОП було стягнуто заборгованість за постачання природного газу у червні 2025 року у вказаному об`ємі (підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
17. На підтвердження обставин виняткового значення цієї справи для ФОП зазначає, що згідно з наданого Товариством розрахунку заборгованості від 21.01.2026 загальний об`єм спожитого ФОП природного газу за період з 01.08.2020 по 30.06.2025 становить 3 138 куб. м, тому без врахування спірного об`єму газу нарахованого у червні 2025 року (1865 куб.м - 3138 куб.м) об`єм спожитого відповідачем газу за період з 01.08.2020 по 31.05.2025 (4 роки 8 місяців), становить - 1273 куб. м, тобто, на думку скаржника, помилково облікований за відповідачем об`єм, начебто, спожитого природного газу - 1865 куб. м, який був нарахований за 1 місяць (червень 2025 року), перевищує об`єм газу, який ФОП спожив майже за 5 років. Скаржник зазначає, що внаслідок залишення поза увагою судами попередніх інстанцій обставин того, що відповідач вживав відповідних заходів для корегування спірних відомостей, зокрема, звертався до оператора ГРМ - ТОВ "Газорозподільні мережі України", однак, станом на момент отримання відповіді від нього, позивач вже звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за спірний період, і відповідач мав право оспорювати таке нарахування у межах цієї справи (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
18. Стосовно того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах про те, чи повинен суд у межах справи про стягнення заборгованості за постачання природного газу, у якій обсяг споживання визначено виключно на підставі даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, надати оцінку запереченням споживача, який не є побутовим, щодо достовірності таких даних та на підставі сукупності поданих сторонами доказів, залучити Оператора ГРМ до розгляду справи й встановити фактичний обсяг споживання (розподілу) природного газу за відповідним об`єктом у спірному періоді, якщо споживачем до моменту розгляду справи не подано окремого позову до Оператора ГРМ про коригування відповідних відомостей (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
19. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
20. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
21. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
22. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
23. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
24. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
25. Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
26. Натомість касаційна скарга відповідача не містить належних доводів, які б свідчили про те, що ця справа містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; не містить доказів якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
27. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
28. Верховний Суд також звертає увагу, що посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду не є автоматичним підтвердженням фундаментальності питання права, та не є належним обґрунтуванням випадку для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах в розумінні підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу. Саме норми пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
29. Верховний Суд також зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
30. Стосовно "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі, проте власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
31. За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
32. Верховний Суд зауважує, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.
33. Суд вважає необґрунтованими твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи в майбутньому, позов в якій навіть ще не поданий.
34. Доводи заявника зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.
35. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
36. Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
37. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
38. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).
39. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 912/259/26 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Глущенка Романа Миколайовича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Г. Вронська