Справа № 442/8736/14-ц Головуючий у 1 інстанції Крамар О.В.
Провадження № 22-ц/811/4183/25 Доповідач в 2-й інстанції Шандра М. М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Черевка В.В.
за участю: ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на приміщення загальною площею 297,3 кв.м та 1/3 ідеальну частину приміщення загальною площею 411,2 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову покликався на те, що між ним та відповідачем 03.02.2014 було укладено Договір про спільну діяльність, пунктом 5.2. якого передбачено, що в термін до 31.08.2014 до позивача переходить право власності на частину нерухомого майна, яке є предметом спільної діяльності, а саме приміщення площею 297,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Також вказує на наявність у нього прав на 1/3 ідеальну частину приміщення загальною площею 411,2 кв.м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідачкою не виконано умови пункту 2.1. Договору про спільну діяльність від 03.02.2014 в частині внесення грошових коштів в сумі 100 000,00 грн.
В подальшому позивач зменшив та уточнив позовні вимоги відповідно до поданої заяви, та просив визнати за ним право власності на житловий будинок (позначений на плані літ. «А-1») загальною площею 297,3 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 , в якому просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення (позначене на плані літ. «А-1») загальною площею 411,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зустрічний позов обґрунтований тим, що ні Договором про спільну діяльність від 03.02.2014, ні будь-якими іншими домовленостями, не передбачено перехід права власності на 1/3 частину нежитлове приміщення (позначене на плані літ. «А-1») загальною площею 411,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Покликаючись на те, що позивач за первісним позовом не визнає її право на вказане нерухоме майно, ОСОБА_2 просила задовольнити її зустрічний позов на підставі положень ст. 392 ЦК України.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.11.2014 первісний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок (позначений на плані літ. «А-1») загальною площею 297,3 м2, житловою площею 121,9 м2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення (позначене на плані літ. «А-1») загальною площею 411,2 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , яка не брала участі у розгляді справи.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що звертається до суду як член територіальної громади м. Дрогобича, оскільки рішення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельною ділянкою та коштами місцевого бюджету, на її думку, безпосередньо зачіпає її права та законні інтереси. У зв`язку з цим вона посилається на статтю 55 Конституції України та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважаючи, що має право на судовий захист свого законного інтересу. Апелянт вказує, що Дрогобицька міська рада як орган, уповноважений розпоряджатися майном територіальної громади, не була залучена до участі у справі, хоча спір стосувався нерухомого майна та земельної ділянки, пов`язаних із комунальною власністю. На думку апелянта, суд першої інстанції не міг вирішувати питання щодо прав та інтересів, пов`язаних із таким майном, без участі територіальної громади та її представницького органу. Крім того, апелянт посилається на рішення Дрогобицької міської ради від 28.03.2024 № 2315, яким було затверджено ціну продажу земельної ділянки площею 707 кв. м на АДРЕСА_1 . Апелянт вважає, що продаж земельної ділянки за визначеною ціною впливає на інтереси територіальної громади, зокрема через надходження коштів до місцевого бюджету. Також апелянт зазначає, що підставою для відповідного рішення міської ради стало звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до суду з позовами про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі також викладено обставини укладення між сторонами договору про спільну діяльність від 03 лютого 2014 року, за умовами якого ОСОБА_4 передав грошові кошти, а ОСОБА_2 - нерухоме майно. Суд першої інстанції виходив із виконання сторонами відповідних договірних зобов`язань та визнав за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок площею 297,3 кв. м, а за ОСОБА_2 - право власності на нежитлове приміщення площею 411,2 кв.м. Апелянт стверджує, що позивач та відповідач приховали від суду обставину належності земельної ділянки Дрогобицькій міській раді, а тому суд ухвалив рішення без з`ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.11.2014 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження у справі слід закрити, виходячи з такого.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06.12.2007).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Верховний Суд послідовно наголошує на тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (постанова Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 507/449/24 провадження № 61-4318св25).
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою на рішення суду у цій справі, ОСОБА_1 покликалася на те, що оскаржуваним рішенням суду порушено її права, як члена територіальної громади м. Дрогобича, оскільки таке рішення стало підставою для ухвалення рішення сесії Дрогобицької міської ради «Про продаж земельних ділянок у власність» від 28.03.2024 № 2315, яким вирішено питання розпорядження майном територіальної громади, а саме земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , та доходами місцевого бюджету у вигляді плати за умови продажу земельної ділянки.
Однак колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не наділена повноваженнями представляти інтереси територіальної громади лише на підставі свого статусу її члена та не може підміняти собою територіальну громаду або органи, на які законом покладено повноваження щодо управління комунальним майном.
Отже, сам по собі статус ОСОБА_5 як члена територіальної громади м. Дрогобича не створює для неї права на оскарження рішення суду у цій справі.
Крім цього, ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення суду першої інстанції не містять висновків про права та обов`язки ОСОБА_1 .
Таким чином, у ОСОБА_1 не виникло право на апеляційне оскарження рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.11.2014 у розумінні приписів статті 352 ЦПК України.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Таким чином, встановивши, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , яка звернулася з апеляційною скаргою на це судове рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.11.2014 слід закрити.
Керуючись ст.ст. 362, 367, 368, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної ухвали.
Повний текст ухвали складено: 21.09.2026
Головуючий
Судді