Справа № 755/9111/25 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/1089/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретар: Черевко В.В.
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИЛА:
20.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересованими особами у якій зазначив Службу у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації та ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування заяви зазначав, що є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на його утриманні. Починаючи з 2020 року заявник проживає однією сім`єю з ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 . Разом із ними проживає неповнолітній син ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який з цього часу також перебуває на утриманні заявника. Рідний батько ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - участі у вихованні та утриманні дитини не бере. Заявник зазначає, що встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей необхідне для оформлення статусу багатодітної сім`ї та отримання передбачених законом пільг.
Посилаючись на наведені обставини, заявник просив встановити факт перебування на його утриманні неповнолітньої дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 27 лютого 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що неповнолітній ОСОБА_6 тривалий час проживає разом із ним та його сім`єю, а ОСОБА_1 фактично забезпечує дитину, здійснює її догляд і виховання. На підтвердження цього, як вказує апелянт, у справі наявні довідки про спільне проживання, характеристика зі школи, довідка ОСББ, довідка про заробітну плату, пояснення матері дитини та інші докази, які суд першої інстанції, на його думку, належним чином не оцінив. Також апелянт посилається на те, що біологічний батько дитини фактично не бере участі в її утриманні та вихованні, виїхав за кордон і тривалий час не підтримує зв`язок із дитиною, тоді як фактичне виховання та утримання здійснює заявник. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на статтю 268 СК України, відповідно до якої за визначених законом умов вітчим має обов`язок утримувати неповнолітнього пасинка, який проживає разом із ним. На його думку, встановлені у справі обставини свідчать про наявність таких умов та фактичне виконання ним обов`язку щодо утримання дитини. Окремо апелянт наголошує, що встановлення факту перебування дитини на його утриманні має юридичне значення, оскільки необхідне для реалізації його прав та законних інтересів, зокрема для отримання статусу багатодітної сім`ї та відповідних пільг і соціальних виплат. Крім того, апелянт вважає, що такий факт може бути встановлений судом у порядку окремого провадження, оскільки між заінтересованими особами, за його твердженням, відсутній спір про право. Апелянт також вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність обставин, які свідчать про неможливість батька належним чином утримувати дитину.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2.просив апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (стаття 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав біологічного батька обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.
Факт утримання дитини не батьком, а вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24), від 15 серпня 2025 року у справі № 709/1954/24 (провадження № 61-3860св25)).
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2025 року у справі № 295/8334/24 (провадження № 61-8677св25) зазначив, що доведення факту перебування на утриманні дітей пов`язане із настанням (існуванням) обставин, за яких їх рідний батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Факт перебування на утриманні дітей особою, яка не є їхнім батьком, не може встановлюватись у безспірному порядку або за згодою лише матері дітей, або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.
У справі, що переглядається, заявник у порядку окремого провадження просив встановити факт перебування на його утриманні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Разом із тим встановлення такого факту безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків батька дитини -ОСОБА_7 . За таких обставин встановлення зазначеного факту може мати негативні правові наслідки для батька, зокрема щодо виконання ним батьківського обов`язку з утримання дитини.
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що факт перебування дитини на утриманні не батька, а вітчима, не може встановлюватися у безспірному порядку за правилами окремого провадження, оскільки таке питання завжди пов`язане з оцінкою належного виконання або невиконання біологічним батьком своїх батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дітей.
Отже, за встановлених у цій справі обставин заява про встановлення юридичного факту не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 (провадження № 61-2566св25), від 21 січня 2026 року у справі № 739/1677/24 (провадження № 61-13363св25), від 13 травня 2026 року у справі № 466/2844/24 (провадження №№ 61-2377св25).
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За конкретних обставин цієї справи факт перебування на утриманні ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якого є батько - ОСОБА_7 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду. Також, колегія суддів зазначає, що розгляд даної заяви ОСОБА_1 вплине на обсяг прав батька дитини ОСОБА_7 , однак заявником вказана особа до участі у справі не була залучена.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.
Залишення без розгляду заяви не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду відповідної юрисдикції для вирішення спору в порядку позовного провадження.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.4 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 лютого 2026 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення- залишити без розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 21.09.2026.
Головуючий
Судді