Постанова № 139926751 у справі № 916/5366/25 від 22.09.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/5366/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року, суддя першої інстанції Цісельський О.В. повний текст складено та підписано 06.05.2026

у справі № 916/5366/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс», м. Одеса

про стягнення 291 151 грн 24 коп.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс», м. Одеса про стягнення 291 151,24 грн, з яких: 220 771 грн 83 коп. основного боргу, 55 482 грн 31 коп. пені, 5 705 грн 59 коп.3 % річних та 9 191 грн 51 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 9193-ОСББ(24)-14 постачання природного газу від 12.09.2024 в частині повної та своєчасної оплати природного газу, поставленого у період з вересня 2024 року по квітень 2025 року. Позивач зазначав, що на виконання умов договору передав відповідачу природний газ на загальну суму 765 041 грн 63 коп., тоді як відповідач здійснив оплату частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 220 771 грн 83 коп.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 у справі № 916/5366/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс», м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ 220 771 грн 83 коп. основної заборгованості, 16 353 грн 18 коп. пені, 1 597 грн 82 коп. 3 % річних, 4 645 грн 05 коп. інфляційних втрат та 2 920 грн 42 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов у частині стягнення основного боргу, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором щодо постачання природного газу, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі, тоді як відповідач свої зобов`язання з оплати поставленого природного газу виконав несвоєчасно та не у повному обсязі.

Вирішуючи вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції врахував особливий правовий статус ОСББ та дійшов висновку, що відповідач, використовуючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення побутових потреб співвласників багатоквартирного будинку, у спірних правовідносинах виступає колективним побутовим споживачем.

Суд зазначив, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» заборона нарахування та стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поширюється на ОСББ як юридичну особу, створену та діючу в інтересах фізичних осіб - співвласників квартир та приміщень у багатоквартирному будинку.

Водночас, суд першої інстанції врахував, що після внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 206 з 30.12.2023 відповідна заборона пов`язана, зокрема, із знаходженням споживача на території, на якій ведуться бойові дії або яка віднесена до території можливих бойових дій. Оскільки Одеську міську територіальну громаду віднесено до території можливих бойових дій з 26.05.2025, суд визнав правомірним нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат лише за період до 25.05.2025 та здійснив відповідний перерахунок заявлених сум.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 39 129 грн 13 коп. пені, 4 107 грн 77 коп. 3 % річних та 4 546 грн 46 коп. інфляційних втрат, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206, оскільки укладений між сторонами договір є договором постачання природного газу, а не договором про надання житлово-комунальної послуги.

Позивач наголошує, що відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється на підставі договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач - оплатити його вартість у строки та порядку, визначені договором. На думку позивача, у спірних правовідносинах він не є виконавцем житлово-комунальної послуги, а відповідач не отримує від нього житлово-комунальну послугу, оскільки природний газ постачається ОСББ для подальшого виробництва теплової енергії та гарячої води для мешканців будинку.

Апелянт вважає, що положення постанови Кабінету Міністрів України № 206 стосуються заборони нарахування та стягнення відповідних сум на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, тоді як відповідач є юридичною особою - ОСББ, а не населенням у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Також позивач посилається на принцип свободи договору та зазначає, що сторони погодили умови договору постачання природного газу, зокрема пункт 7.2, відповідно до якого у разі прострочення строків остаточного розрахунку споживач зобов`язаний сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні втрати та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

За доводами апеляційної скарги, укладення та виконання сторонами договору підтверджує прийняття відповідачем на себе зобов`язань щодо порядку та строків проведення розрахунків, а також відповідальності за їх порушення. У зв`язку з цим позивач вважає, що встановлені договором наслідки прострочення підлягають застосуванню у повному обсязі.

Окремо позивач зазначає, що ОСББ «Валмакс» не є населенням та не може ототожнюватися із фізичними особами - співвласниками будинку лише з огляду на неприбутковий статус, а тому висновок суду про поширення на відповідача пільгового правового режиму, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України № 206, на думку скаржника, не відповідає правовій природі укладеного між сторонами договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі № 916/5366/25, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі № 916/5366/25, призначено розгляд справи здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.

Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/5366/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 291 151 грн 24 коп.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі № 916/5366/25 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі № 916/5366/25 оскаржується лише в частині відмови у стягненні 39 129 грн 13 коп. пені, 4 107 грн 77 коп. 3 % річних та 4 546 грн 46 коп. інфляційних втрат, при цьому, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 220 771 грн 83 коп. апелянтом не оскаржується, а суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, тому апеляційним господарським судом в апеляційному порядку переглядається оскаржуване рішення тільки в частині доводів апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості зі сплати комісії.

В іншій частині оскаржуване рішення колегією суддів в апеляційному порядку не переглядається.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс» (надалі - відповідач, споживач, ОСББ «Валмакс») через сервіс «Вчасно» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (надалі - позивач, постачальник, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») із заявою приєднання до договору постачання природного газу від 28.08.2024 та повідомив позивача про приєднання до умов договору на постачання природного газу з 01.09.2024.

12.09.2024 позивачем надано відповідачу згоду на приєднання до договору постачання природного газу та повідомлено останнього, що між позивачем та відповідачем укладений договір постачання природного газу від 12.09.2024 № 9193-ОСББ(24)-14 (далі - договір) шляхом приєднання споживача до умов договору, розміщеного за посиланням: https://naftogaztrading.com.ua/gaz-dlya-osbb/, з урахуванням умов та інформації, зазначених споживачем в заяві приєднання до договору постачання природного газу від 28.08.2024. Дата набрання (набуття) чинності договору 12.09.2024.

Відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення (об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або житлово-будівельним (житловим, обслуговуючим) кооперативом або управителем багатоквартирних будинків), природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

За умовами п. 1.4. договору він є договором приєднання у відповідності до статті 634 Цивільного Кодексу України, і може бути укладений лише шляхом приєднання споживача до всіх його умов в цілому.

Згідно з п. 1.5. договору для укладення договору споживач, що бажає приєднатись до цього договору, направляє підписану уповноваженою особою та завірену печаткою (за наявності) заяву. Споживач направляє заяву на електронну або поштову адресу постачальника, зазначену розділі 14 цього договору. Заява направляється в електронному або паперовому вигляді, підписана уповноваженою особою споживача, в тому числі з використанням накладення кваліфікованого електронного підпису (КЕП)/удосконаленого електронного підпису (УЕП), відбитки підписів електронної печатки (за наявності), або з використанням сервісів для обміну електронними документами.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з місяця, в якому договір набрав чинності відповідно до пункту 13.1 договору, по 30 квітня 2025 року (включно), в кількості та відповідно до розрахункових періодів та розподілу, що зазначені споживачем у заяві, яка є невід`ємною частиною даного договору (за умови акцепту постачальником заяви в порядку, передбаченому пунктом 1.6 договору). Постачання природного газу відповідно до даного пункту договору та реєстрація споживача в реєстрі постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС здійснюється до 30.04.2025 року, відповідно до пункту 3.3 цього договору.

За умовами п. 3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. У п/п. 3.5.1. п. 3.5. договору сторони погодили, що споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акти), підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на Обсяг І (фіксований), акт на Обсяг III (фіксований) та акт на Обсяг II. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог пункту 2.1, підпунктів 2.2.3. та 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість.

Підпунктами 3.5.2., 3.5.3. пункту 3.5. договору визначено, що сумарні обсяги за всіма складеними за розрахунковий/звітний період актами мають відповідати обсягам за даними остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС за цей період. Якщо Споживач до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, не надав постачальнику документи, зазначені в підпункті 3.5.1 цього договору, або сумарні обсяги за актами не відповідають даним остаточної алокації, сторони оформлюють весь фактично використаний споживачем природний газ (за даними остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС у звітному періоді) як Обсяг II. Якщо у споживача відсутні замовлені обсяги природного газу у розрахунковому періоді, при цьому споживач не припинив використання газу, весь фактично використаний у такому розрахунковому періоді газ оформлюється сторонами як Обсяг II.

Згідно з пп. 3.5.4. п. 3.5. договору постачальник протягом 3-х (трьох) робочих днів з дати одержання актів зобов`язується повернути споживачу по одному примірнику оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником постачальника, або надає обґрунтовану відмову від підписання акту. Після підписання сторонами актів приймання-передачі, замовлені обсяги природного газу за договором вважаються скоригованими.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як Обсяг І (фіксований) за 1000 куб.м газу без ПДВ - 6 183 грн 33 коп., крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ - 7 420 грн.; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124 грн 16 коп. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136 грн 576 коп., крім того ПДВ 20% - 27 грн 315 коп., всього з ПДВ - 163 грн 89 коп. за 1000 куб.м. Всього ціна газу для Обсягу І (фіксований) за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583 грн 89 коп.(п/п 4.1.1.).

Загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування (п. 4.3. договору).

За умовами п. 5.1. договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту приймання передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього договору.

Згідно з п. 5.3. договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Номер договору формується постачальником при укладанні даного договору та зазначається у згоді на приєднання до договору постачання природного газу. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 днів з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Підпунктами 4 пунктів 6.2., 6.3. договору передбачено, що споживач зобов`язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором та використовувати його відповідно до умов цього договору, а постачальник, у свою чергу, має право отримати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором.

Умовами пункту 7.2. договору встановлено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 13.1 договору сторони погодили, що даний договір набуває чинності з дати, зазначеної в письмовій згоді на приєднання до договору постачання природного газу постачальника, надісланої споживачу відповідно до пункту 1.6 договору, та діє до « 30» квітня 2025 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Постачання природного газу споживачу згідно з цим договором здійснюється врахуванням умов пунктів 2.1., 3.3, 5.2 цього договору.

Відповідно до п. 13.6. договору сторони підтверджують, що визнають форми електронних документів, що будуть укладатись сторонами під час дії даного договору, з дотриманням вимог щодо реєстрації кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП)/удосконаленого електронного підпису (УЕП) та печатки (за наявності) засобами телекомунікаційного зв`язку, підписані з використанням спеціалізованих програмних рішень, зокрема, але не виключно, системи обміну електронними документами «М.Е.Doc».

У підпункті 13.6.1. договору сторони визначили перелік документів, які сторони можуть укладати в електронній формі в тому числі, але не виключно: а) цей договір, додаткові угоди, додатки до договору/додаткових угод, заява, згода на приєднання до договору постачання природного газу; б) акти приймання-передачі природного газу; в) листи, повідомлення, заяви та інші документи, які мають або можуть подаватися сторонами з метою виконання цього договору.

Споживач зобов`язаний слідкувати за надходженням електронних документів та своєчасно здійснювати їх приймання, перевірку, підписання з використанням КЕП/УЕП та повернення іншій стороні (п/п. 13.6.2 п. 13.6.договору).

Згідно пп. 13.6.3 договору документи, що укладаються на виконання цього договору в електронній формі, мають бути підписані сторонами протягом строку, встановленому в договорі або попередньо обумовленого сторонами у самому електронному документі. Електронні документи вважаються підписаними і набирають чинності з моменту, зазначеного в конкретному електронному документі, іншому документі, на виконання якого він підписується, або в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Сторони домовилися, що електронні документи, якщо вони підписані з використанням КЕП/УЕП, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носієві (пп. 13.6.6. п. 13.6. договору).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 9193-ОСББ(24)-14 від 12.09.2024 позивачем у період з вересня 2024 року по квітень 2025 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 765041,63 грн, на підтвердження чого сторонами були складені та підписані наступні акти приймання-передачі природного газу: за вересень 2024 року від 30.09.2024 (обсяг І спожитого газу: 4,610 тис. куб.м.) на суму 34 961 грн 72 коп. з ПДВ; за жовтень 2024 року від 31.10.2024 (обсяг І спожитого газу: 9,280 тис. куб.м.) на суму 70378 грн 48 коп. з ПДВ; за листопад 2024 року від 30.11.2024 (обсяг І спожитого газу: 13,157 тис. куб.м.) на суму 99781 грн 20 коп. з ПДВ; за грудень 2024 року від 31.12.2024 (обсяг І спожитого газу: 13,601 тис. куб.м.) на суму 103 148 грн 45 коп. з ПДВ; за січень 2025 року від 31.01.2025 (обсяг І спожитого газу: 18,543 тис. куб.м.) на суму 149875 грн 58 коп. з ПДВ; за лютий 2025 року від 28.02.2025 (обсяг І спожитого газу: 16,718 тис. куб.м.) на суму 135124 грн 85 коп. з ПДВ; за березень 2025 року від 31.03.2025 (обсяг І спожитого газу: 13,630 тис. куб.м.) на суму 110165 грн 80 коп. з ПДВ; за квітень 2025 року від 30.04.2025 (обсяг І спожитого газу: 7,622 тис. куб.м.) на суму 61605 грн 55 коп.з ПДВ.

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані сторонами в електронному вигляді у сервісі «Вчасно» шляхом накладання електронних підписів: голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс» Кравцова Валерія Васильовича та уповноваженої ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» особи Литвишко Ганни Миколаївни.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач поставлений позивачем природний газ оплатив частково, а саме, в сумі 543 349 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довідкою АТ «Державний ощадний банк України» № 77/4-09/152666/2025 від 28.11.2025 щодо надходження від відповідача коштів на поточний рахунок позивача, доданого до неї реєстру документів щодо надходження коштів за загальний період з 12.09.2024 по 27.11.2025 та розрахунком суми основного боргу, наданого позивачем.

Між тим, з матеріалів вбачається, що відповідач звертався до позивача з листом № 28 від 21.10.2024, яким просив переплату за договором № 1707-ОСББ(24)-23 від 22.04.2024 у сумі 920 грн 80 коп. зарахувати в оплату по договору № 9193-ОСББ(24)-14 від 12.09.2024. Вказану переплату в сумі 920,80 грн також враховано позивачем під час здійснення розрахунку суми основної заборгованості.

Відтак, відповідачем оплачено поставлений позивачем природний газ на загальну суму 544 269 грн 80 коп., а розмір несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 220771 грн 83 коп.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення оплати своєчасно та в повному обсязі за поставлений природний газ за період з вересня 2024 року до квітня 2025 року, позивач здійснив нарахування пені в сумі 55 482 грн 31 коп., 3% річних в сумі 5 705 грн 59 коп., інфляційних втрат в сумі 9 191 грн 51 коп. та звернувся до господарського суду із даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 291 151 грн 24 коп.

Інших письмових доказів матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання природного газу у загальному розмірі 291 151 грн 24 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до норм статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ч. 2 ст.714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»: оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Згідно п.3 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827 «Про затвердження Правил постачання природного газу», постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.

Згідно з п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки природного газу, правове регулювання якого визначено, зокрема, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №2496 від 30.09.2015.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто, при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Отже, у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м.Київ є постачальником природного газу, а Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс», м. Одеса - споживачем.

Відтак, місцевим господарським судом вірно встановлено, що укладений між сторонами договір №9193-ОСББ(24)-14 від 12.09.2024 за своєю правовою природою є договором постачання природного газу, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв`язку з чим, у силу ст. 629 Цивільного кодексу України, він є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Даним договором сторони врегулювали кількість та фізико-хімічні показники природного газу, що постачається (розділ 2), порядок та умови передачі природного газу (розділ 3), ціну (розділ 4), порядок та умови проведення розрахунків (розділ 5), права та обов`язки сторін (розділ 6) та інші умови.

Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ, як постачальником, доведено виконання належим чином взятих на себе за укладеним договором зобов`язань та постачання відповідачу протягом спірного періоду природного газу загальною вартістю 765 041 грн 63 коп., що підтверджується підписаними між сторонами без заперечень та/або зауважень актами приймання-передачі.

Матеріали справи не містять будь-яких заперечень щодо обсягів споживання відповідачем природного газу, факт постачання природного газу у визначених обсягах за спірний період відповідачем не спростовано. Відповідач не надає будь-яких доказів про те, що ним отримано природний газ за договором в іншому обсязі, ніж стверджує позивач, а відомості позивача є недостовірними. Відповідач також не звертався до суду щодо врегулювання розбіжностей обсягів спожитого ним природного газу.

Зважаючи на погоджені сторонами умови договору щодо порядку та строків проведення розрахунків, строк оплати постачання природного газу за актами приймання-передачі є таким, що настав.

В свою чергу, колегія суддів вважає правомірним встановлення судом першої інстанції, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вaлмакс», м.Одеса, як споживач, в порушення приписів статей 525, 526, 610, 629, 692, 712, 714 Цивільного кодексу України та умов договору, оплату за переданий газ здійснювало несвоєчасно та не виконало зобов`язання у строки, визначені договором, не дивлячись на приписи частини 1 статті 530, частини 1 статті 692, частини 1 статті 712, частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України та погоджені пунктом 5.1 договору умови.

Відтак, також вірним є висновок місцевого господарського суду про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ у повному обсязі виконані взяті на себе зобов`язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий природний газ виконав несвоєчасно та не в повному обсязі, з порушенням термінів такої оплати.

В свою чергу, відповідач взяті на себе договірні зобов`язання виконав лише частково та сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 544 269 грн 8 коп., тому у відповідача наявна перед ним заборгованість у розмірі 220 771 грн 83 коп. Доказів сплати спірної заборгованості судам не надано, наявність заборгованості відповідачем не спростовано та матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, враховуючи, що своєчасна оплата поставленого ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» природного газу є одним з основних обов`язків Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс»,м.Одеса, належне виконання якого вимагається договором та законом, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч вимог ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем за договором №9193-ОСББ(24)-14 постачання природного газу від 12.09.202 за спожитий природний газ у вересні 2024 року - квітні 2025 року на загальну суму 220 771 грн 83 коп., а також доказів, які б свідчили про сплату відповідачем вказаної заборгованості, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність такого боргу у відповідача.

Одночасно з цим, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками інфляційні нарахування є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Так, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором щодо здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 5705 грн 59 коп. (за загальні періоди з 16.05.2025 по 30.11.2025 ) та інфляційні втрати в сумі 40 929 грн 86 коп. (за загальний період з 01.02.2025 о 30.11.2025).

Відповідно до ч.2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно ч. 1 ст. 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Так, правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а також особливості статусу цих об`єднань визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

За змістом ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 зазначено, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.

ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб`єктом господарювання, не використовує воду та теплову енергію для власних потреб.

Колегією суддів враховано правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 05.06.2025 у справі №914/1568/24, правовідносини в якій є подібними до цієї справи. Зокрема, у п. 7.48 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що відповідач - ОСББ відповідно до статуту здійснює виключно некомерційну господарську діяльність та згідно з нормами чинного законодавства є юридичною особою, яка утворена шляхом об`єднання співвласників багатоквартирних будинків/об`єднанням споживачів, з метою сприяння в отриманні співвласниками багатоквартирного будинку, зокрема, комунальних послуг, які включають в себе і постачання та розподіл природного газу (теплової енергії). При цьому така теплова енергія постачається у багатоквартирний будинок (будинки) виключно для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників будинків.. Верховний Суд зазначає, що у даному випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, так і об`єднання фізичних осіб, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема для опалення своїх квартир (будинків), що не включає професійну та комерційну діяльність».

Колегія суддів зауважує, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ згідно норм чинного законодавства сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема газу. Цей газ постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема як то роботи індивідуального теплового пункту, котелень, тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.

Діяльність ОСББ спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а відтак така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта, а не комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.

Тобто, ОСББ фактично задовольняє зазначені потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення і у відносинах з позивачем виступає лише в інтересах мешканців будинку.

Зазначене унормовується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.05.2025 у справі №916/2778/24 та від 22.01.2025 у справі №916/1071/24.

Також відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 та від 13.02.2024 у справі №922/1717/23, ОСББ в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення колективний побутовий споживач газу у випадку, коли ці організації об`єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку.

Діяльність об`єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, а відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/11650/17 та від 29.09.2021 у справі №910/15687/20).

З огляду на встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин у своїй сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідач, як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема, фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.

В той же час, наведене вище стала практика Верховного Суду повністю спростовує посилання апелянта на те, що ОСББ не може мати статусу «побутового споживача» чи «колективного побутового споживача».

У цьому випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, так і об`єднання фізичних осіб, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема, для опалення своїх квартир (будинків), у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Відтак, суд апеляційної інстанції висновує, що ОСББ є колективним побутовим споживачем, тобто, юридичною особою, що об`єднує споживачів - власників жилих та нежилих приміщень у будинку та діє в інтересах фізичних осіб - власників квартир, які використовують поставлений позивачем газ виключно для своїх побутових потреб (надані відповідачем послуги з опалення та постачання гарячої води населенню). Подібні за змістом висновки містять в постановах Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №916/2778/24, від 06.08.2025 у справі №910/9749/24, а також у постанові від 05.06.2025 у справі №914/1568/24.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і станом на дату ухвалення даного рішення встановлений до 02.08.2026.

В заявлений позивачем період нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат діяла Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05.03.2022 в трьох редакціях: від 27.04.2023, від 30.12.2023 та від 06.06.2025). Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (чинною на дату виникнення правовідносин) визначено, що в умовах воєнного стану, введеного указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 (як в редакції від 30.12.2023, так і в редакції від 06.06.2025) визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій (в редакції від 30.12.2023 - Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

Верховний Суд у постанові від 16.10.2025 у справі №914/2380/24 дійшов висновку, що відповідач (ОСББ) згідно з нормами чинного законодавства є юридичною особою, яка утворена шляхом об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, з метою сприяння в отриманні співвласниками багатоквартирного будинку, зокрема, комунальних послуг, які включають в себе і постачання та розподіл природного газу (теплової енергії). При цьому така теплова енергія постачається у багатоквартирний будинок (будинки) виключно для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників будинків. Відповідач, як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 прямо не забороняють нарахування ОСББ, які є юридичними особами, неустойки, 3% річних та інфляційних втрат. Проте, колегія суддів звертає увагу, що ОСББ є неприбутковою організацією, створеною мешканцями будинку (населенням) для забезпечення таких мешканців комунальними послугами. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про застосування постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 до спірних правовідносин у справі №№914/2380/24, які є подібними до даної справи..

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлена Кабінетом Міністрів України (як в редакції від 27.04.2023, так і в редакціях від 30.12.2023, від 06.06.2025) заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, поширюється на об`єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку.

Висновок суду першої інстанції щодо того, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором правомірним є нарахування 220 771 грн 83 коп. основної заборгованості, 16 353 грн 18 коп. пені, 1 597 грн 82 коп. 3 % річних, 4 645 грн 05 коп. інфляційних втрат та їх стягнення судом апеляційної інстанції не перевіряється, оскільки, як вже було зазначено вище за текстом постанови, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваного рішення тільки в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

06.12.2022 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», п. 1 якої передбачено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством розвитку громад та територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376 (зі змінами) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до якого Одеська міська територіальна громада, на території якої зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Валмакс», віднесена до території можливих бойових дій з 26.05.2025.

Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів зазначає, що встановлена Кабінетом Міністрів України заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, у визначені позивачем для відповідного нарахування строки, поширюється на об`єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку, проте спочатку діяла до 29.12.2023, та починаючи з 30.12.2023 така заборона була скасована, оскільки ОСББ «Валмакс» в спірний період не здійснювало обслуговування будинку, що розташований на територіях визначених в п. 1 Постанови КМУ від 05.03.2022 №206 (в редакції від 30.12.2023).

При цьому, починаючи з 26.05.2025 встановлена Кабінетом Міністрів України заборона підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСББ розташовано на території можливих бойових дій.

Таким чином, колегія суддів констатує, що з урахуванням того, що Одеська міська територіальна громада віднесена до територій можливих бойових дій з 26.05.2025, висновок суду першої інстанції про незастосування заборони постанови № 206 до 25.05.2025 та її застосування, починаючи з 26.05.2025 загалом відповідає чинній на відповідний період редакції постанови № 206, за умови підтвердження матеріалами справи того, що весь поставлений газ використовувався виключно для побутових потреб співвласників будинку.

Отже, враховуючи те, що апелянтом проведено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість відповідача, що виникла протягом листопада 2024 року - квітня 2025, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність такого нарахування зокрема, в період після 25.05.2025, у зв`язку із забороною на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних втрат, процентів річних.

Відповідно до розрахунку, проведеного судом першої інстанції, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором колегія суддів вважає, що даний розрахунок є правильним та арифметично вірним, з огляду на що правомірним є нарахування за вказані вище періоди 3% річних у загальній сумі 1 597 грн 82 коп. та інфляційних втрат у загальній сумі 4 645 грн 05 коп. В той же час, відсутні підстави для нарахування, відсотків річних та інфляційних втрат у сумі більшій ніж, було визначено судом першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за період з 26.05.2025 по 30.11.2025 у сумі 4 546 грн 46 коп. та в частині стягнення 3% відсотків річних за період з 26.05.2025 по 30.11.2025 у сумі 4 107 грн 77 коп.

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 55 482 грн 31 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Беручи до уваги, що позивач фактично надав відповідачу житлово-комунальні послуги, відповідно, заборонено нарахування неустойки (штрафу та пені) з початку карантину по 30.07.2023 року (тридцять днів після скасування карантину).

Водночас, як вже було зазначено колегією суддів, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

В порядку частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не підтверджено наявність в його розпорядженні належних і допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів про те, що споживання за спірним договором відбувалося не лише мешканцями будинку, але й суб`єктами господарювання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідач виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір укладений для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.

Таким чином, оскільки позивачем нарахування пені здійснено за загальний період з 16.11.2024 по 30.11.2025, враховуючи положення названих вище нормативно-правових актів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 55 482 грн 31 коп. за заявлені позивачем періоди нарахування не є в повному обсязі правомірними, порушують права співвласників, як побутових споживачів житлово-комунальних послуг та є обґрунтованими лише в частині нарахування пені за період до 25.05.2025.

Відтак, перевіривши розрахунок зроблений судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з господарським судом, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором є правомірним нарахування за вказані вище періоди пені у загальній сумі 16 353 грн 18 коп.

В той же час, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за період 26.05.2025 по 30.11.2025 на суму 39 129 грн 13 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доведеними, обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, є позовні вимоги про стягнення з відповідача 220 771 грн 83 коп. основного боргу, 16 353 грн 18 коп. пені, 4645 грн 05 коп. інфляційних втрат та 1 597 грн 82 коп. 3 % річних, які апелянтом не спростовані, а відтак підлягають задоволенню в цій частині, натомість в решті позову, суд першої інстанції відійшов вірного висновку у відмові з підстав неправомірності здійснення таких нарахувань.

Доводи апелянта на те, що у даному випадку постачання природного газу позивачем не є наданням житлово-комунальної послуги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вже було зазначено вище за текстом постанови, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, але, як юридична особа, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не має свого власного споживання. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку згідно з нормами чинного законодавства сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема, природного газу, який постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно з окремим Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб`єктом господарювання, не використовує природний газ для власних потреб.

Отже, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення «колективний побутовий споживач», у випадку, коли ці організації об`єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 13.02.2024 у справі №922/1717/23).

Крім того, довід апеляційної скарги про те, що постанова Кабінету Міністрів України № 206 не повинна застосовуватися з огляду на те, що договір укладений між двома юридичними особами та формально є договором постачання природного газу, колегією суддів відхиляється, бо таке не узгоджується з вищенаведеною практикою Верховного Суду та постановою Верховного Суду від 16.10.2025 у справі № 914/2380/24. Крім того, подібні висновки суду касаційної інстанції викладені в офіційному узагальненні судової практики Верховного Суду від 21.11.2025.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 39 129 грн 13 коп. пені, 4 107 грн 77 коп. 3 % річних та 4 546 грн 46 коп., щодо яких було правомірно відмовлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення в частині, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до часткової незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі № 916/5366/25 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі № 916/5366/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі № 916/5366/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.09.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.С. Богацька

А.І. Ярош