ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження у справі
"22" вересня 2026 р. м. Харків Справа № 922/3267/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши матеріали
позовної заяви Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Ковтуненко Олени Іванівни, м. Харків
про стягнення 105377,26 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця Ковтуненко Олени Іванівни про стягнення адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 105377,26 грн.
21.09.2026 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю зареєстровано клопотання (вх. №23173), в якому позивач просить суд передати справу №922/3267/26 за належною юрисдикцією до Харківського окружного адміністративного суду для розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не повертати позовну заяву позивачу, а здійснити її передачу разом із матеріалами справи до Харківського окружного адміністративного суду. Вказано, що під час подання позовної заяви в роботі підсистеми "Електронний суд" стався технічний збій, унаслідок якого позовну заяву було спрямовано до Господарського суду Харківської області, хоча відповідно до предмета спору вона підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Харківським окружним адміністративним судом. Позивач не має наміру відкликати позовну заяву або відмовлятися від заявлених позовних вимог. З метою забезпечення належного розгляду справи компетентним судом та недопущення необхідності повторного звернення до суду з аналогічним позовом, вважаємо за необхідне передати справу за належною юрисдикцією до Харківського окружного адміністративного суду.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України, про що зазначає наступне.
Положеннями статті 19 Конституції України передбачено, що державні органи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначаються Податковим кодексом України.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Слід зазначити, що правила визначення юрисдикційності справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів - стаття 19 КАС України, стаття 20 ГПК України, стаття 19 ЦПК України.
Відповідно до частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20).
В обґрунтування позову зазначено, що згідно постанови Правління Пенсійного фонду України №14-2 від 10.03.2023, постанови Правління Пенсійного фонду України №14-1 від 10.03.2023 та наказу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю №17 від 10.03.2023, а також постанови Кабінету Міністрів України №307 від 07.04.2023, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного фонду України інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, необхідну для визначення виконання роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Таким чином, позивачем зазначено, що норматив не виконано.
Законом встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону.
Позивач стверджує, що оскільки належна сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем в термін до 15.04.2026, як передбачено "Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (зі змінами), не сплачена, йому нарахована пеня на підставі ч. 2 ст. 20 Закону та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 233 (зі змінами).
Також, позивач зазначає, що згідно з позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №819/537/16, виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 Закону вважається саме працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію осіб з інвалідністю на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування.
Вважає, що відповідач, не виконавши нормативну щодо працевлаштування осіб з інвалідністю допустив правопорушення, відповідно до якого застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є не безпідставним. На підставі вище викладеного, керуючись ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", ст. ст. 2, 5, 8-10, 19, 20, 159, 160, 168 КАС України, позивач просить суд позов задовольнити.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом вказаної норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з положенням пункту 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Також, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що передбачено статтею 19 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).
Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон України №875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно з статтею 18 частиною 2 Закону України №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 Закону України №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Статтею 20 Закону України №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень є завданням саме адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) в рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" викладено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Таким чином, даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Таким чином, враховуючи наведені обставини, предмет та підстави позову, суб`єктний склад спору, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України.
Відповідно до частини 6 статті 175 ГПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Разом з тим, на виконання частини 6 статті 175 ГПК України суд роз`яснює позивачу, що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів за правилами адміністративного судочинства.
Окрім того, враховуючи, що судом постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України, а також на виконання частини 6 статті 175 ГПК України роз`яснено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів за правилами адміністративного судочинства, приймаючи до уваги, що відмова у відкритті провадження у справі не перешкоджає позивачу в реалізації права на звернення до суду адміністративної юрисдикції з даним позовом в порядку частини 1 статті 5 КАС України, а тому відсутні правові підстави для покладення на суд обов`язку з передачі справи для розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. 175, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті провадження у справі №922/3267/26 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця Ковтуненко Олени Іванівни про стягнення 105377,26 грн.
2. Роз`яснити Харківському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб про його право на звернення з позовом до суду адміністративної юрисдикції згідно з вставленою КАС України підсудністю.
3. Відмовити в задоволенні клопотання Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вх. №23173 від 21.09.2026).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена відповідно до ст. 255-257 ГПК України.
Ухвалу підписано 22.09.2026 р.
Суддя Г.І. Сальнікова