Справа № 369/5933/24
Провадження № 2/369/1309/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
за участю секретаря Крикуна І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/5933/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дідик Ігор Миколайович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17 вересня 2019 року між ОСОБА_3 (далі - Позивач) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) було укладено шлюб. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2023 року по справі №369/7590/23 укладений між сторонами шлюб було розірвано, позивачу відновлено дошлюбне прізвище - « ОСОБА_4 ».
За час перебування сторін у шлюбі ними було набуто квартиру, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 89,2 кв.м, житловою площею 49,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 240563335) власником спірної квартири (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2269692632224) є Відповідач. Відповідно до звіту про оцінку майна вартість даної квартири становить 4 515 000,00 грн.
Позивач зазначає, що вказана спірна квартира була придбана в шлюбі між подружжям, за спільні кошти подружжя, із метою спільного проживання та ведення спільного побуту. Зі свого боку, Позивач продала належний їй автомобіль, а сума від продажу стала одним із джерел для купівлі спірної квартири. До того ж Позивач, перебуваючи в шлюбі працювала та мала дохід. Ремонт у квартирі був зроблений також за спільні сумісні кошти подружжя. Згоди про добровільний поділ майна між Сторонами не досягнуто.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що вказане майно було набуте подружжям за час шлюбу, представник позивача просить суд:
1. Визнати квартиру, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 89,2 кв.м, житловою площею 49,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
2. Визнати за ОСОБА_5 право приватної власності на 1/2 частини квартири, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 89,2 кв.м, житловою площею 49,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частини квартири, яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 89,2 кв.м, житловою площею 49,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 9 084,00 грн та витрати на отримання професійної правничої (правової).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука М.О. про забезпечення позову у цивільній справі №369/5933/24 було задоволено. В порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89,2 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
31 липня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Доброви Світлани Костянтинівни надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що позивач як на підставу позову посилається лише на факт набуття права власності на спірну квартиру під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, однак не зазначає, за рахунок яких коштів була придбана спірна квартира та джерело їх походження. Так, представник відповідача вказує, що шлюб між сторонами зареєстровано 17 вересня 2019 року, тоді як спірну квартиру придбано за договором купівлі-продажу від 15 січня 2021 року за 2 324 000,00 грн. Зазначає, що у період з моменту реєстрації шлюбу до придбання квартири сторони не мали доходів, які б дозволили накопичити зазначену суму спільних коштів, а вартість квартири була повністю сплачена за рахунок його особистих коштів, набутих до укладення шлюбу у 2015-2019 роках як винагорода за роботу помічником капітана на судні «KAISER SEA» від компанії FAMAR-PSC, LDA (Ангола). Також зазначає, що позивач посилається на продаж належного їй автомобіля та отримання доходів під час перебування у шлюбі, однак, на думку відповідача, не надала доказів щодо вартості відчуженого автомобіля, суми отриманих коштів та отримання будь-яких доходів. Крім того, вказує, що сам у зазначений період також не отримував доходів, які б дозволили накопичити кошти на придбання квартири, що, на його думку, підтверджується довідкою Пенсійного фонду України за формою ОК-7 від 25 липня 2024 року. У зв`язку з цим вважає, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, набутою за особисті кошти, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та не підлягає поділу. Також відповідачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 37 500,00 грн.
27 серпня 2024 року на адресу суду від представника позивача представника позивача ОСОБА_5 - адвоката Дідик І.М. надійшла відповідь на відзив, у якому сторона позивача звертає увагу суду на наступне. Твердження відповідача про відсутність у позивача доходів під час перебування у шлюбі не відповідає дійсності та, на думку позивача, спрямоване на введення суду в оману. Позивач зазначає, що є хореографом та власницею студії танців, здійснювала відповідну діяльність ще до укладення шлюбу, мала стабільний дохід, який використовувала на утримання сім`ї, ведення спільного побуту та накопичення коштів. Вказує, що після продажу належного їй автомобіля та накопичення грошових коштів сторони придбали спірну квартиру для спільного проживання у ній подружжя та ведення спільного побуду. Також зазначає, що після переїзду до Київської області продовжила працювати хореографом та викладати танці для дітей, а згодом відкрила студію танцю у с. Софіївська Борщагівка Київської області та здійснює підприємницьку діяльність в якості фізичної особи-підприємця. У зв`язку з цим вважає, що її дохід був одним із джерел придбання спірної квартири. Крім того, позивач зазначає, що після розірвання шлюбу сторони домовилися про виплату відповідачем на її користь 45000 доларів США як компенсації за 1/2 вартості спірної квартири, що, підтверджується розпискою від 22 березня 2023 року, складеною та підписаною відповідачем власноруч. На думку позивача, зазначеною розпискою відповідач фактично визнав спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тоді як наведені у відзиві доводи про її належність до особистої приватної власності суперечать його попередній поведінці та є недобросовісними.
11 вересня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Доброви С.К. надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначено, що на думку відповідача, надані на підтвердження цього копії Подяк, виданих у 2018 році некомерційною організацією, створеною за законодавством російської федерації на території АР Крим, не є належними та допустимими доказами, не підтверджують отримання позивачем доходів чи здійснення підприємницької діяльності як хореографа, викладача та власниці студії танцю. Також відповідач зазначає, що додана до відповіді на відзив копія розписки не є належним доказом, оскільки її зміст полягає у наявності зобов`язання сплатити певну грошову суму, проте, не містить жодної інформації про обставини придбання спірної квартири та набуття права власності на неї. Крім того, звертає увагу, що у розписці зазначено квартиру, розташовану в місті Києві, що на його думку свідчить про відсутність її зв`язку з обставинами цієї справи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином. Представник позивача надав суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином. Представник відповідача надав суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без участі сторони відповідача.
У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Згідно з ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що з 17 вересня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі. Після реєстрації шлюбу дружина отримала прізвище - « ОСОБА_6 ».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2023 року по справі №369/7590/23 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 відновлено дошлюбне прізвище - « ОСОБА_4 ».
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №240563335 від 15 січня 2021 року, квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89,2 кв.м. (житлова площа 49,4 кв.м.) належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, від 15 січня 2021 року (серія та номер: 71), посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дорменок С.М.
Відповідно до висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «САН ЛАЙН КОНСАЛТ» 19 березня 2024 року, ринкова вартість трикімнатної квартири загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 49,4 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , становить 4 515 000 грн.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено поняття права власності - це право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовий режим спільної сумісної власності подружжя визначається нормами Сімейного кодексу України.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Частиною 1-3 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Згідно зі ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Частинами 1, 4 ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).
Зі змісту п. п. 23, 24 вказаної Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц. Аналогічними міркуваннями неодноразово керувався Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 квітня 2024 року у справі № 639/2542/22, що свідчить про усталеність правозастосовної практики.
Враховуючи зазначені приписи закону, суд дійшов висновку, що на заявлений у позові обсяг нерухомого майна (квартира, загальною площею 89.2 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та придбана 15 січня 2021 року) розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя, оскільки зазначене майно було придбане в період перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі, а доказів належності зазначеного майна до приватної власності одного з членів подружжя суду не надано. З огляду на викладене, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку, що спірне майно є спільним майном подружжя, відповідно частки подружжя у такому майні є рівними.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір за позов у розмірі 9084,00 грн. та за заяву про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн., що разом складає 9 689,60 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст.ст. 4, 11-13, 76-79, 81, 89, 141, 158, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89.2 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89.2 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9689 (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 60 коп.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року, щодо накладення арешту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89,2 кв.м., продовжитимуть діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя Інна ФІНАГЕЄВА