Справа № 179/1702/26
Провадження № 2/553/2386/2026
У Х В А Л А
Іменем України
18.09.2026 м. Полтава
Суддя Подільського районного суду міста Полтави Подмаркова Ю.М., перевіривши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
01.06.2026 до Подільського районного суду міста Полтави за підсудністю від Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Дослідивши подану позовну заяву, матеріали справи, суд дійшов висновку, що дана справа не підсудна Подільському районному суду міста Полтави та має бути передана за підсудністю до Автозаводського районного суду міста Кременчука з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається із ч. ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів")
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України, у відповідності до частини першої статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Виняток з даного правила становить альтернативна підсудність (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 вищевказану позовну заяву передано на розгляд за підсудністю до Подільського районного суду міста Полтави, з підстав передбачених ст. 27 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 14.02.2023 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в УСЗН Автозаводського району ДСНЗ Кременчуцької міської ради та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №3229590 від 26.08.2026 Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.
Проте інформація, яка зазначена в ухвалі Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 не в повній мірі відповідає дійсності, адже згідно відповіді №3229590 від 26.08.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа УСЗН Автозаводського району ДСЗН Кременчуцької МР, і фактична адреса проживання останнього: АДРЕСА_1 . Тобто, з відповіді з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери №3229590 від 26.08.2026 вбачається, що фактичним місцем проживання відповідача є м. Кременчук, адже орган який взяв останнього на облік як внутрішньо переміщену особу УСЗН Автозаводського району ДСЗН Кременчуцької МР.
Тобто, відповідач зареєстрований як ВПО на території Автозаводського району міста Кременчука.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 визначено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» мають пріоритет над положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частини перша, друга статті 4 Закону.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, зі змінами, регулює як механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так і облік даних про внутрішньо переміщених осіб, включених до Єдиної інформаційної бази, у тому числі, містить дані про фактичне місце проживання / перебування таких осіб, які по суті являють собою реєстрацію фактичного місця проживання / перебування цих осіб у зв`язку із тимчасовою окупацією частини території України, на якій була проведена реєстрація місця проживання / перебування осіб до їх переселення до інших регіонів країни.
Жодних підстав для визначення підсудності саме за Подільським районним судом міста Полтави не встановлено.
Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
З наведеного вище слідує, що розгляд справи судом з порушенням юрисдикції (підсудності) є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) та підставою для скасування ухваленого у справі рішення (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Стаття 32 ЦПК України встановлює, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
При цьому, суд зазначає, що вищевказані обставини не є спором щодо підсудності, відповідно до ст. 32 ЦПК України, оскільки справа передана до Подільського районного суду міста Полтави області помилково.
З досліджених у справі матеріалів, приходжу до висновку, що Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області помилково направив справу за підсудністю до Подільського районного суду міста Полтави, адже справа не підлягає розгляду в Подільському районному суді міста Полтави, тому слід передати її за підсудністю до Автозаводського районного суду міста Кременчука.
Керуючись ст.ст. 30, 31, 32 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, передати до Автозаводського районного суду міста Кременчука (вул. Першотравнева, 29/5, м. Кременчук, Полтавська область, 39600).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали складений 18.09.2026.
Суддя Ю.М. Подмаркова