Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2/733/473/26
Єдиний унікальний №741/444/26
Рішення
Іменем України
22 вересня 2026 року м. Ічня
Ічнянський районний суд Чернігівської області
у складі головуючого - судді Вовченка А.В.,
за участю секретаря Мошенець Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ічня за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» (далі - ТОВ «ФК «ПОЗИКА») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 24 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 87305698, на умовах визначених даним договором, а позичальник зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений Договором та правилами надання грошових коштів у позику. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме: надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» уклали договір факторингу № 01092025/01. Згідно даного договору, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ФК «Ірбіс», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 87305698 від 24 вересня 2021 року. Відповідач свої зобов`язання не виконала, у зв`язку із чим утворилася заборгованість в розмірі 23 460 грн, з яких: 6 800 грн - заборгованість за тілом кредиту та 16 660 грн - заборгованість за відсотками. Зазначену суму заборгованості позивач просить стягнути на свою користь з відповідача разом із судовими витрати.
Ухвалою судді від 21 липня 2026 року прийнято до свого провадження дану цивільну справу та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін (а.с. 122).
18 травня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги, адже останній посилається на укладення електронного кредитного договору № 87305698 від 24.09.2021 року. Однак матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме відповідач здійснила акцепт договору та підтвердила його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Надані внутрішні роздруківки та довідки не є беззаперечним доказом укладення договору саме ОСОБА_1 .Також позивач
не надав належної банківської виписки банку відповідача або іншого первинного банківського документа, який би безспірно підтверджував фактичне зарахування коштів саме на рахунок останньої. Сам факт наявності внутрішнього платіжного документа або довідки фінансової компанії не є безумовним доказом належного виконання кредитодавцем обов`язку щодо передачі коштів саме відповідачу. Крім того, розмір заявлених процентів - 16 660 грн є явно неспівмірним та порушує принципи справедливості, добросовісності й розумності, адже сума процентів майже у 2,5 рази перевищує суму самого кредиту. Стягнення процентів у вказаному розмірі при сумі кредиту 6 800 грн фактично перетворює кредитні правовідносини на механізм отримання непропорційного прибутку за рахунок споживача, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Що стосується договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, топозивач повинен довести не лише факт укладення даного договору, а й перехід саме тієї вимоги, яка заявлена у цій справі, у конкретному розмірі та на конкретних умовах. Окрім цього, заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають складності справи, обсягу фактично виконаної роботи та типовому характеру позовної заяви, а тому підлягають зменшенню до розумного та співмірного розміру, оскільки справа є типовою, розглядається у спрощеному провадженні та не є складною. Просила задовольнити клопотання про витребування доказів (а.с. 70-74).
22 травня 2026 року від представника позивача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої договір про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 разом із відповідними додатками укладено відповідачем із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідача в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим. З метою підтвердження факту укладення правочину в електронній формі позивачем через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» додано до позовної заяви візуальну форму оригіналу електронного доказу - договору про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 року разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором, у преамбулі яких зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові відповідача, його електронну поштову адресу (e-mail), номер телефону та одноразовий ідентифікатор. ТОВ «ФК «ІРБІС» виконало всі необхідні вимоги для укладення договору про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 року, у зв`язку з чим цього ж дня було перераховано грошові кошти на банківський рахунок відповідача ( ОСОБА_1 ) у розмірі 6 800 грн 00 коп., що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.10.2025 року, копія якого була додана до позовної заяви та міститься в матеріалах справи. ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» є платіжною установою (платіжним сервісом), яка виступає посередником під час здійснення переказу грошових коштів від первісного кредитора до відповідача. Зокрема, перерахування кредитних коштів здійснюється первісним кредитором через зазначену платіжну платформу шляхом ініціювання переказу грошових коштів на банківський рахунок (платіжну картку) відповідача. ОСОБА_1 , заперечуючи проти факту отримання кредитних коштів, не позбавлена можливості надати належні та переконливі докази у встановленому законом порядку того, що картковий рахунок НОМЕР_1 не належить їй або, якщо належить, що на цей рахунок не надходили кредитні кошти в сумі 6 800 грн, однак, незважаючи на прямий процесуальний обов`язок, передбачений ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідач цього не зробила, чим фактично уникає доведення власних заперечень та ставить під сумнів принцип «хто стверджує, той і доводить». Щодо нарахування заборгованості за відсотками, то воно здійснене первісним кредитором законно, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, а саме: відсотки у розмірі 3 400 грн були
нараховані за період з 24.09.2021 по 19.10.2021, протягом якого застосовувалась пільгова процентна ставка у розмірі 2 % на день, а відсотки у розмірі 13 260 грн - за період з 20.10.2021 по 23.12.2021, протягом якого застосовувалась стандартна процентна ставка у розмірі 3 % на день. Також матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що підтверджують факт відступлення права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача за договором про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 року в розмірі 23 460 грн. Таким чином, поданий розрахунок заборгованості є належним, обґрунтованим та таким, що відповідає умовам договору і фактичним обставинам справи, а позовні вимоги - законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Просила суд справу розглядати без їх участі (а.с. 80-90).
25 травня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшло заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що на теперішній момент позивач не довів належними і достатніми доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки заявили клопотання про витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» відповідної інформації щодо руху коштів по картці № НОМЕР_1 . Якщо факт отримання коштів саме ОСОБА_1 уже належно доведений, то немає потреби витребувати додаткові докази з банку. Також станом на момент подання позову позивач не мав належного банківського доказу того, що картка № НОМЕР_1 належала саме відповідачу та що кошти були зараховані саме ОСОБА_1 . Саме позивач стверджує про існування боргу в розмірі 23 460 грн, укладення договору, видачу кредиту, зарахування коштів, перехід права вимоги та наявність підстав для стягнення процентів, а тому саме позивач повинен довести позитивний факт - що кошти були видані та отримані саме ОСОБА_1 . Остання не заперечує, що законодавство України допускає укладення договорів в електронній формі. Однак предметом спору є не абстрактна допустимість електронного договору як форми правочину, а доведеність того, що саме відповідач вчинила конкретні електронні дії щодо укладення кредитного договору №87305698 від 24.09.2021 року. Надані позивачем роздруківки та внутрішні довідки не замінюють технічних логів і не дають можливості перевірити, хто саме вчиняв відповідні дії в інформаційній системі кредитодавця. Розрахунок позивача є внутрішнім документом кредитора/нового кредитора і сам по собі не підтверджує фактичного отримання коштів відповідачем. Щодо факторингу та переходу права вимоги, то заперечення щодо укладення договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 рокувідсутні. Але позивач не надав належних доказів направлення та отримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги. Посилання на витяг із реєстру прав вимоги не усуває обов`язку позивача довести обсяг, зміст і належність саме спірної вимоги щодо відповідача (а.с. 91-98).
20 липня 2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що судом було витребувано від позивача додаткові докази, необхідні для повного з`ясування обставин справи. Неподання витребуваних судом доказів без поважних причин свідчить про невиконання позивачем процесуального обов`язку доказування та підлягає оцінці судом відповідно до статей 81, 83 та 89 ЦПК України. Відповідач не заперечує можливість укладення договору в електронній формі відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію». Разом із тим сам по собі роздрукований текст електронного договору або внутрішні документи позивача не підтверджують, що всі юридично значимі дії були вчинені саме відповідачем. Позивач повинен довести не лише існування електронного документа, а й підтвердити належність такого документа відповідачу, процедуру його укладення, спосіб ідентифікації особи, направлення та використання одноразового ідентифікатора, а також факт перерахування кредитних коштів. Лише сукупність взаємопов`язаних електронних доказів може підтверджувати належне укладення електронного договору. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо належності, допустимості або достовірності електронних доказів такі докази не можуть бути покладені в основу судового рішення без їх повної та
всебічної перевірки судом. Позивач не надав належних первинних документів, які б у повному обсязі підтверджували факт виникнення, виконання та порушення кредитного зобов`язання, а також правильність визначення розміру заборгованості. За відсутності таких доказів суд не має можливості перевірити обґрунтованість заявлених вимог. Сам факт подання зазначених документів не підтверджує автоматично достовірність викладених у них відомостей та не звільняє позивача від обов`язку довести всі обставини належними та допустимими доказами. Поданий позивачем розрахунок заборгованості не має наперед встановленої доказової сили та підлягає оцінці судом відповідно до статті 89 ЦПК України. Якщо поданий розрахунок не дає можливості перевірити порядок формування кожної складової заявленої до стягнення суми, такий розрахунок не може вважатися достатнім та належним доказом розміру заборгованості. (а.с. 113-115).
16 вересня 2026 року від представника позивача ТОВ «ФК «ПОЗИКА» через систему «Електронний суд» надійшла заява від 15 вересня 2026 року на виконання ухвали суду від 25 травня 2026 року, згідно якої вбачається, що відповідно до п. 1.7. кредитного договору № 87305698, він вважається укладеним з моменту одержання Товариством відповіді про прийняття (акцепту) Пропозиції в порядку (що є невід`ємною частиною Договору). Відповідно до п.п. 13.1-13.4 Договору, цей Договір є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», укладеним українською мовою в електронній формі та підписаним із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим він має повну юридичну силу, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі, а всі згоди/дозволи, надані Клієнтом за цим Договором та виражені в ньому, вважаються такими, що надані у письмовій формі. В матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025 року, згідно з якою встановлено, що ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ІРБІС» здійснено акцепт оферти позичальником шляхом підписання договору № 87305698 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який містить унікальний код підпису 853819, номер мобільного телефону та електронну адресу для надсилання персонального ідентифікатора ([номер приховано]), дату та час підписання (24.09.2021), що підтверджує домовленість відповідача та первісного кредитора, спрямовану на укладення правочину в електронній формі. Таким чином, договір про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 року разом із відповідними додатками укладено відповідачем із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідача в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим. З метою підтвердження факту укладення правочину в електронній формі позивачем через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» додано до позовної заяви візуальну форму оригіналу електронного доказу - договору про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 року разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором. Також виконання ухвали суду від 25.05.2026 року повідомляє, що не має об`єктивної можливості надати витребувані технічні логи інформаційно-телекомунікаційної системи, відомості про дату, час, IP-адресу, пристрій та браузер, журнал авторизації в особистому кабінеті, анкету/заявку на отримання кредиту та докази проходження Відповідачем ідентифікації/верифікації, оскільки такі документи та відомості створювалися і зберігалися первісним кредитором та не передавалися Позивачу при відступленні права вимоги. Позивач не є володільцем відповідних інформаційних систем та не має технічної можливості самостійно сформувати або відновити зазначені дані (а.с. 129-134).
21 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву позивача від 15 вересня 2026 року, вказуючи на те, що її
зміст, підтверджує відсутність у ТОВ «ФК «ПОЗИКА» низки ключових доказів, необхідних для встановлення факту укладення саме відповідачем кредитного договору №87305698 від 24.09.2021 року, факту надання коштів саме за цим договором, а також належного переходу до позивача права вимоги. У заяві від 15.09.2026 року позивач прямо повідомив, що не має об`єктивної можливості надати значну частину відомостей, зазначених в ухвалі суду від 25 травня 2026 року, оскільки вони створювалися і зберігалися первісним кредитором ТОВ «ФК «ІРБІС» та не були передані ТОВ «ФК «ПОЗИКА». Позивач також прямо зазначив, що у нього відсутні належні первинні банківські документи. Відповідач не заперечує абстрактної можливості укладення електронного кредитного договору шляхом використання одноразового ідентифікатора. Закон України «Про електронну комерцію» допускає такий спосіб підписання електронного правочину. Однак у цій справі спірним є не питання про те, чи існує такий спосіб підписання, а питання доказування того, що саме відповідач 24 вересня 2021 року здійснила авторизацію, отримала саме ідентифікатор 853819 та використала його для прийняття саме договору № 87305698 у конкретній інформаційно-комунікаційній системі.
Також відповідно до наданої АТ КБ «ПриватБанк» інформації, картка із відповідним номером належить відповідачу, а виписка містить операцію із зарахуванням 24 вересня 2021 року коштів в сумі 6 800,00 грн. Водночас із самої банківської виписки не вбачається, що зазначені 6 800,00 грн були перераховані саме первісним кредитором ТОВ «ФК «ІРБІС» на виконання договору №87305698. ТОВ «ФК «ПОЗИКА» посилається на договір факторингу №01092025/01 від 01 вересня 2025 року, однак у заяві від 15 вересня 2026 року прямо зазначає, що у нього відсутні повний витяг із реєстру прав вимоги, окремий акт приймання-передачі саме щодо договору № 87305698, а також документи щодо направлення та отримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги. А тому відмовити в задоволенні позовних вимог, враховуючи, що обставини укладення договору, надання кредиту та переходу права вимоги позивачем належним чином не доведені.
Інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило.
У судове засідання представник позивача не з`явився, але письмово просив розглянути справу у його відсутність, підтримавши позовні вимоги в повному обсязі, у разі неявки відповідача не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач у судове засідання також не з`явилася, яка про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що 24 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 87305698 (а.с. 18-23).
Згідно з п.3.1. договору за цим договором товариство надає кредит клієнту у розмірі 6 800,00 грн., з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.
Як передбачено п.3.2. договору за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього договору та у межах
нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. Пільговий період 25 календарних днів з 24.09.2021 по 19.10.2021 - пільгова процентна ставка (знижка) 2%, стандартний період 65 календарних днів з 20.10.2021 по 23.12.2021 - стандартна процентна ставка 3%.
Відповідно до п. 4.2. договору клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 23.12.2021 шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.
Нарахування процентів за кредитом провадиться за період з дня списання суми кредиту з поточного рахунку товариства до дня повернення клієнтом суми кредиту на поточний рахунок товариства. Правилами може бути передбачено обмеження щодо строку нарахування процентів за кредитом у випадку прострочення клієнтом повернення кредиту (п.5.4 договору).
Відповідно до п.13.1 договору цей договір є електронним договором у розумінні Закону України "Про електронну комерцію", оформленим в електронній формі, складений українською мовою та має повну юридичну силу.
П.13.2. договору встановлено, що цей договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого допускає Закон України "Про електронну комерцію".
Як вбачається із розділу 14 договору відповідачем зазначено особисті дані, паспортні дані, ідентифікаційний номер, електронна пошта, номер телефону, адреси реєстрації та проживання. Даний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 853819.
Додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 позивачем долучено погоджений сторонами Графік погашення боргу, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 23 на звороті).
Відповідно до довідки про ідентифікацію клієнта ТОВ «ФК «ІРБІС» від 01.09.2025 відповідачу для підписання договору електронним підписом надано одноразовий ідентифікатор 853819, дата та час підписання 24.09.2021, номер картки НОМЕР_2 (а.с. 14).
Згідно довідки ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.10.2025 вбачається, що 24.09.2021 року о 21:14:46 год було успішно перераховано грошові кошти в розмірі 6 800,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 110508671 (а.с. 30).
Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 05.06.2026 року, на ім`я ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку у період з 24.09.2021 року по 30.09.2021 року було зараховано кошти у розмірі 6 800 грн (а.с. 108-109).
Таким чином, судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_3 , а не НОМЕР_2 , та на яку 24.09.2021 року було зараховано кошти у розмірі 6 800 грн.
01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» уклали договір
факторингу № 01092025/01, відповідно до якого ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ФК «Ірбіс», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 87305698 від 24 вересня 2021 року (а.с. 9, 12, 24-26, 27, 28, 32).
Відповідно до витягу із Додатку № 1 до договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, до ТОВ «ФК «ПОЗИКА» перейшло право грошової вимоги у тому числі і щодо заборгованості ОСОБА_1 за договором № 87305698 від 24 вересня 2021 року у розмірі 23 460 грн, з яких: 6 800 грн - заборгованість за тілом кредиту та 16 660 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 12).
Зазначена сума заборгованості у відповідачки значиться станом на 01 вересня 2025 року згідно розрахунку заборгованості за договором № 87305698 від 24 вересня 2021 року (а.с. 34-35).
Як убачається з платіжної інструкції № 6054383 від 02.09.2025 року, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» на користь ТОВ «ФК «ІРБІС» було здійснено плату суми фінансування згідно із договором факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року (а.с. 32).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються, Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним
ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного
відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частина 12 ст. 11 вказаного Закону передбачає, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття, пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість, особи, якій, адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.
Як вбачається із матеріалів справи, для укладення кредитного договору було здійснено вхід в ІТС відповідного первісного кредитора, згідно вимог ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» було здійснено ідентифікацію особи в такій системі та позичальником направлено відповідь про прийняття пропозиції (акцепт), яка містила одноразовий ідентифікатор, який було накладено на сам кредитний договір та всі додатки до нього, які є невід`ємними частинами договору.
Судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № № 87305698 від 24.09.2021 року підписано відповідачем з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 853819.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року, Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні
цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.»
З огляду на зазначені постанови Верховного Суду доказ підписання договору, що міститься у іншому документі (ч.13 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»), навіть у разі відсутності відображення підпису в договорі/паспорті кредиту, свідчить про законність дій та наявність волевиявлення сторін на укладення договору.
З огляду на зазначене, суд вважає доведеним факт укладання відповідачем кредитного договору в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Наданими суду і дослідженими в судовому засіданні доказами, що наявні в матеріалах справи, підтверджується те, що кредитором виконано зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24.09.2021 року та перераховано на користь відповідача (позичальника) обумовлену договором суму.
Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц(провадження № 61-43067св18)).
У статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший
спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 ч. 1 ст. 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом ч. 1 ст. 6 Закону договір факторингу, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище,ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місце знаходження - для юридичної особи; 5)найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7)строк дії договору; 8)порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
У частині першій статті 514 ЦК України закріплене правило, за яким обсяг прав, що передаються, визначається на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.
Формулювання цієї норми вказує на її диспозитивність, тобто не виключається можливість зміни обсягу прав. Таким чином, відступлення прав, обсяг яких буде визначено в майбутньому, вважається законодавчо прийнятним.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
На підставі частини 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право
вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Суд встановив, що внаслідок укладення договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 87305698 від 24.09.2021 року, укладеного між ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачем, перейшло до ТОВ «ФК «ПОЗИКА».
За ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За положенням ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-цсформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Судом було встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем не оспорювався, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомилася з його текстом та змістом в цілому. Належних доказів того, що ОСОБА_1 не укладала кредитний договір № 87305698 від 24 вересня 2021 року не надано. Розрахунок загальної суми заборгованості відповідача по кредитному договору відповідає вимогам закону та не спростований останньою, доказів належного виконання взятих зобов`язань перед позивачем за умовами договору суду не надано.
Таким чином, позивачем доведено належними та допустимими доказами у контексті вище перелічених норм законодавства щодо виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин на умовах, зазначених позивачем, надано докази щодо відсоткової ставки за
користування кредитними коштами, строків їх повернення.
Також позивачем ставиться питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено копію акта наданих послуг на підтвердження надання правової допомоги від 16 лютого 2026 року (а.с. 10), копію детального опису робіт від 16 лютого 2026 (а.с. 13), копію договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02 січня 2026 року (а.с. 15-17), копію додаткової угоди № 87305698 від 16 лютого 2026 року до договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02 січня 2026 року (а.с. 29), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Горобей Р.Г. (а.с. 36) та копію посвідчення адвоката на ім`я Горобей Р.Г. (а.с. 37).
Вирішуючи питання стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов наступного висновку.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи
диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи категорію справи, обсяг виконаних робіт та наданих адвокатським об`єднанням послуг, значення справи для сторони позивача, а також беручи до уваги заперечення відповідача в задоволенні позовних вимог, суд вважає вказані ТОВ «ФК «ПОЗИКА» витрати за надання правничої допомоги підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача у розмірі 3000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662,40 грн (а.с. 7).
Керуючись статтями 512, 513, 525, 526, 625, 627, 629, 1050, 1054, 1077, 1078, 1079, 1080, 1082 ЦК України, статтями 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 137, 141, 259, 263?264, 265, 274, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 87305698 від 24 вересня 2021 року у розмірі 23 460 (двадцять три тисячі чотириста шістдесят) гривень 00 копійок, судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок, а всього 29 122 (двадцять дев`ять тисяч сто двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», місце розташування: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, ЄДРПОУ 39493634.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року.
Суддя А. В. Вовченко