15.09.26
22-ц/812/1974/26
Провадження №22-ц/812/1974/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15 вересня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Повертайленко Ю.В.,
за участю прокурора - Яценка В.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №333/9585/25 за апеляційною скаргою органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на заочне рішення, яке ухвалив Миколаївський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Лопіної Олени Олегівни у приміщенні цього суду 20 липня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей,
у с т а н о в и в :
У жовтні 2025 року орган опіки та піклування - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є матір`ю: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Реєстрація народження дітей здійсненна відповідно до статті 135 СК України. Мати неодноразово потрапляла у поле зору правоохоронних органів, центру соціальних служб та служб у справах дітей у зв`язку із асоціальною поведінкою та зловживанням алкогольними напоями. Родина прибула на територію Заводського району м. Миколаєва з с. Іванівка Нечаянської територіальної громади. За попереднім місцем проживання родина перебувала на контролі служби у справах дітей Нечаянської сільської ради, у зв`язку з неналежним виконанням матір`ю батьківських обов`язків. З 09 червня 2025 р. діти перебувають на обліку служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради як такі, що опинились у складних життєвих обставинах у зв`язку із ухиленням матері від виконання батьківських обов`язків. Мати неналежно виконує батьківські обов`язки, не приділяє дітям уваги, не забезпечує їм належний медичний догляд, досі не укладено декларації з лікарем-педіатром, не створює належних умов для виховання дітей, не влаштувала дітей до навчального закладу, чим порушує право дітей на отримання освіти та медичної допомоги. З родиною системно проводилася робота з підвищенню рівня мотивації матері до подолання складних життєвих обставин, але мати відмовилася від співпраці з фахівцями центру соціальних служб. Біологічному батькові, який проживає разом з дітьми, неодноразово наголошено про необхідність звернення до РАЦС та встановлення батьківства щодо дітей. Відповідач ОСОБА_1 , зі слів сусідів, характеризується з негативного боку, з сусідами підтримує посередні відносини, постійно зловживає алкогольними напоями, діти без належного догляду. Під час неодноразового відвідування родини спеціалістами служби у справах дітей адміністрації Заводського району, мати постійно знаходилась в стані алкогольного сп`яніння, факт зловживання алкогольними напоями не заперечує. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тому службою у справах дітей ініційовано до поліції притягнення матері до відповідальності за статтею 184 КУпАП. З матір`ю неодноразово проводились психолого - педагогічні бесіди щодо відповідального ставлення до виконання батьківських обов`язків, особливостей розвитку дітей відповідного віку, необхідності ведення здорового способу життя, роз`яснено наслідки вживання алкогольних та наркотичних речовин, проте позитивний результат відсутній. Питання щодо забезпечення прав дітей та виконання матір`ю батьківських обов`язків 10 липня 2025 р. розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської міської ради. Комісія дійшла висновку, що позбавлення матері батьківських прав буде відповідати інтересам дітей. Таким чином, тривале невиконання відповідачем батьківських обов`язків стосовно дітей на думку позивача дають підстави для позбавлення її батьківських прав.
Посилаючись на викладене, позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з ОСОБА_1 аліментів на їх утримання у розмірі не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дітьми повноліття.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідачка не скористалася.
Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відсутні належні і допустимі докази на підтвердження свідомого нехтування матір`ю своїми обов`язками щодо дітей, відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та з урахуванням найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не з`ясував, чи в змозі відповідачка забезпечити дітям належне проживання та виховання. Відповідачка по справі жодного разу не з`явилась до суду першої інстанції, про причини неявки не повідомила, відзив та заперечення проти позовних вимог не надала, чим, як вважає позивач, по суті, визнала позовні вимоги та проявила байдужість до подальшої долі дітей. ОСОБА_1 веде мігруючий спосіб життя: зареєстрована у м. Запоріжжі, але як ВПО перебуває на обліку у Нечаянській громаді Миколаївського району, фактично деякий час проживала по АДРЕСА_1 . Натепер фактичне місце перебування відповідачки позивачу не відоме. За останньою відомою адресою проживання діти проживали у неналежних умовах, тому у зв`язку із загрозою для життя та здоров`я були відібрані від матері, відповідно до рішення Виконкому Миколаївської міської ради від 22 серпня 2025 р. № 1256. З вересня 2025 року діти отримують послугу патронату в родині патронатного вихователя у Новобузькій громаді Миколаївської області. На думку позивача, неявку відповідачки до суду слід розцінювати як вияв байдужого ставлення до розгляду цієї справи, долі дітей, і як наслідок - прояв свідомого неналежного виконання батьківських обов`язків, тому позбавлення її батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дітей. Крім того, в оскаржуваному рішенні суд посилається на необхідність возз`єднання сім`ї відповідачки та дітей, проте неявка позивачки як в неодноразові судові засідання, так і до служби у справах дітей стосовно встановлення з ними контакту свідчить про протилежне - відповідачка не проявляє бажання на возз`єднання родини. Так, з моменту вилучення дітей з родини ОСОБА_1 жодного разу не зверталась до служби у справах дітей адміністрації Заводського району або до суду з питання встановлення місця перебування дітей та можливості спілкування з ними. Позивач надав достатні докази того, що відповідачка не виконує належним чином свої батьківські обов`язки відносно дітей, та не вжила жодних заходів для усунення причин та підстав відібрання у неї дітей. Також, аргумент суду про те, що відповідачці не надані необхідні соціальні послуги для подолання складних життєвих обставин, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідачка отримувала комплексну послугу соціального супроводу, яка відповідно до Держстандарту, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 31.03.2016 № 318, визначена як соціальна послуга соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, - комплекс заходів, що передбачає оцінку потреб, визначення шляхів вирішення основних проблем, регулярні зустрічі чи відвідування отримувача послуги з метою моніторингу виконання поставлених завдань, сприяння у отриманні інших послуг, допомогу в усвідомленні значення дій та/або розвиток вміння керувати ними, навчання та розвиток навичок, спрямованих на подолання чи мінімізацію складних життєвих обставин. Проте, в судовому засіданні було підтверджено факт безрезультатності таких заходів щодо відповідачки, що підтверджує відсутність її бажання підвищувати свій батьківський потенціал. Позивач зауважує, що суд не надав оцінки актам оцінки рівня безпеки дітей від 20 серпня 2025 року, які стали підставою для негайного відібрання дітей і якими зафіксовано, що відповідачка була з дітьми в стані сильного алкогольного сп`яніння, такого, що навіть не змогла надати пояснення, приміщення засмічене, захаращене, діти хворі, голодні, без одягу, стан, в якому знаходилися діти, був оцінений комісією як дуже небезпечний. Крім того, звертає увагу, що висновок органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради, як обов`язковий документ при розгляді справ про позбавлення батьківських прав, підготовлено та подано до суду у травні 2026 року. У зазначеному висновку враховано довготривалу відсутність матері у житті дітей, її байдужість та незацікавленість у поверненні дітей на своє виховання. ОСОБА_1 жодним чином не виконувала покладені на неї батьківські обов`язки, з громади в громаду вона мігрувала і потрапляла в поле зору служб у справах дітей через неналежне виконання останніх, і при цьому суд безпідставно та необгрунтовано надав перевагу необхідності збереження для дітей біологічної родини всупереч безпеці їх життю і здоров`ю. Позивач наголошує, що відмова у задоволенні позовних вимог унеможливлює подальше забезпечення проживання та виховання дітей у патронатній родині та зобов`язує повернути дітей відповідачці, з якою на цей час відсутні будь-які зв`язки, через що неможливо з`ясувати умови, в які мають повернутися діти, що ставить під загрозу життя та здоров`я дітей та робить виконання рішення неможливим.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону.
Як установив суд першої інстанції і таке убачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 є матір`ю трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Запис про батька дітей здійснений відповідно до частини 1 статті 135 СК України (а.с. 5, 6).
Суд також установив, що згідно відповіді № 1862686 від 07 жовтня 2025 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактично проживає в с. Іванівка Миколаївської області (а.с. 17).
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав матері трьох малолітніх дітей ОСОБА_1 , Виконавчий комітет Миколаївської міської ради посилається на те, що відповідачка створила небезпечні умови для життя та розвитку дітей, не створює належних умов для виховання дітей, не влаштувала дітей до навчального закладу, чим порушує право дітей на отримання освіти та медичної допомоги, зловживає спиртними.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, взявши до уваги наведені положення закону, правильно виходив з того, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно встановити саме невиконання батьком/матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько/мати ухиляється від їх виконання умисно, свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із вимогами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено частини 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження позовних вимог Виконавчий комітет Миколаївської міської ради надав наступні докази.
Відповідно до акту обстеження умов проживання, який складений спеціалістами служби у справах дітей адміністрації Заводського району Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 04 липня 2025 року позивачка, її діти та співмешканець відповідачки ОСОБА_7 проживають у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке розміщено на 1 поверсі одноповерхового будинку, складається з 3 кімнат, наявне газо-, водо- та електропостачання, наявне технічне обладнання. У дітей є своя окрема кімната зі спальним місцем, письмовий стіл, шафа з одягом за сезоном, іграшки, наявні продукти харчування. Стосунки у сім`ї доброзичливі, матір на момент відвідування знаходиться в алкогольному сп`янінні, з нею проведена профілактична бесіда, звернуто увагу на необхідність влаштування дітей до навчального закладу, попереджено про відповідальність за життя, здоров`я та виховання дітей (а.с. 11).
Відповідно до листа Миколаївського міського центру соціальних служб Миколаївської міської ради від 04 липня 2025 року фахівці Центру 01 липня 2025 року відвідали сім`ю ОСОБА_1 за адресою проживання, на момент якого в помешканні було чисто та прибрано, однак помешкання потребує провітрювання через стійкий запах тютюну. Діти забезпечені речами першої необхідності в обмеженій кількості. Зі слів сусідів ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями.
З відповіді Миколаївського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області від 27 серпня 2025 року вбачається, що 14 липня 2025 року працівники СЮП ВП Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області спільно з працівниками ССД Заводського району було здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1 , де було прийнято рішення про вилучення дітей, який помістили до КНП ММР «Миколаївська міська дитяча лікарня» (а.с. 63).
Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 22 серпня 2025 року вирішено негайно відібрати дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та улаштувати їх до КНП ММР «Міська дитяча лікарня №2» для проведення медичного обстеження (а.с. 63).
Згідно висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав № 11909/02.02.01-22/03/14/26 від 07 травня 2026 року є доцільним позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 115-116).
З висновку також вбачається, що на час розгляду справи діти перебувають у родині патронатного вихователя.
Допитана в судовому засідання першої інстанції представник служби у справах дітей Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області зазначила, що відповідачка разом із дітьми переїхала у 2023 році з м. Очаків до с.Іванівка Миколаївського району. Починаючи з 18 липня 2023 року діти перебували на обліку як такі, що опинилися у складних життєвих обставинах. Кожен місяць представники служби відвідували сім`ю, проводили профілактичну роботу з матір`ю, проте це результатів не дало.
За згодою матері 25 лютого 2025 року дітей влаштували до Березківського мистецького ліцею, а матір переїхала до м. Миколаєва. З цього часу сім`ю не супроводжували.
Крім того зауважила, що матір не пройшла корекційну програму, проходила її, але повністю не виконала.
Аналогічна інформація викладена у листі Нечаянської сільської ради від 25 червня 2025 року № 137/01-11 (а.с. 149), в якому також зазначено про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 184 КУпАП та за частиною 2 статті 184 КУпАП.
Так, аналіз долучених позивачем доказів свідчить, що вони складаються, переважно із листування між службами у справах дітей, правоохоронними органами, натомість первинні документи, які стали підставою для відібрання дітей у матері та висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відсутні.
Будь-яких доказів проведення з відповідачкою заходів як матір`ю трьох дітей, які опинилися у скрутних життєвих обставинах, і яка неналежна виконує свої батьківські обов`язки, матеріали справи не містять. Зокрема, посилання представника служби у справах дітей на участь матері у корекційних заходах не підтверджено відповідними документами.
До позовної заяви долучений один акт обстеження умов проживання відповідачки та її дітей від 04 липня 2025 року, який підтверджує створення за місцем проживання дітей відповідачкою прийнятних умов для проживання, наявність одягу, їжі та іграшок, доброзичливі відносини у сім`ї. У справі відсутні первинні матеріали (акти, протоколи тощо), які доводять погіршення ситуації у родині відповідачки, що стало підставою для відібрання дітей у ОСОБА_1 .
Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, то згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області у справі № 945/1812/23 від 26 жовтня 2023 року провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 1 статті 184 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення; постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області (справа № 945/2650/24) від 28 січня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді попередження за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя неповнолітніх дітей; постановою Заводського районного суду міста Миколаєва у справі №487/6495/25 від 09 грудня 2025 року провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 184 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Проаналізувавши наведені та наявні у справі докази, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у справі не встановлено на підставі достатніх доказів свідомого, злісного ухилення відповідачки ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, абсолютної байдужості до дітей, фактів заподіяння шкоди дітям або того, що матір становила загрозу для здоров`я та розвитку дітей.
Суд першої інстанції також слушно звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, окрім того, що сім`я бралась під соціальний супровід, які саме дії вчиняли компетентні органи перед зверненням до суду з цим позовом з метою допомоги відповідачці вийти зі скрутного становища, які соціальні послуги надавалися задля збереження цілісності цієї сім`ї, внаслідок чого позивач вимушений був звернутися до суду для захисту інтересів дітей.
Відповідно до частин 5, 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що у цій справі висновок органу опіки та піклуванні про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав є недостатньо обґрунтованим.
З урахуванням встановлених обставин, наведених норм матеріального права та практики їх застосування, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що немає підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки виняткових підстав для застосування такого заходу впливу не доведено.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які таких висновків не спростовують.
Так, факт відсутності відповідачки в суді при розгляді справи, на що посилається позивач, не є самостійною та достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав.
Щодо доводу про помилковість висновку суду першої інстанції про недоведеність отримання ОСОБА_1 соціальної послуги для подолання складних життєвих обставин, то у справі відсутні докази про соціальний супровід сім`ї відповідачки, а саме - програма такого супроводу, конкретні заходи з допомоги та докази її виконання.
Щодо передання дітей ОСОБА_1 під тимчасову опіку, то позивач також не надав доказів підстав прийняття такого рішення: акти, висновки тощо.
Щодо не дослідження та не врахування судом першої інстанції, як вважає позивач, «акту оцінки рівня безпеки дітей», то такий документ до матеріалів справи не долучався.
Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи на підставі наявних у справі та проаналізованих відповідно до статті 89 ЦПК України доказів, надав їм належну правову оцінку, визначившись із характером спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та дотримався вимог процесуального права, а тому ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у позові, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування в силу статті 375 ЦПК України.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на відмову у задоволенні позову та на положення статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Миколаївської міської ради залишити без задоволення, заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
____________________________
Повна постанова складена 22 вересня 2026 року