ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
21 вересня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 733/609/26
Головуючий у першій інстанції - Карапиш Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1818/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Стельмаха А. П.,
суддів: Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року у справі № 733/609/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії від 06 лютого 2022 року № 387365524 у розмірі 17 286 грн 09 коп.
Позов мотивовано тим, що 06 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 387365524. За цим договором відповідачу декількома траншами було надано кредитні кошти на загальну суму 9 550 грн.
Позивач зазначав, що право вимоги за кредитним договором послідовно перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», у подальшому - до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а від останнього - до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань, позивач просив стягнути 17 286 грн 09 коп., з яких 9 550 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 7 736 грн 09 коп. - проценти за користування кредитом, а також понесені судові витрати: 2 662 грн 40 коп. судового збору та 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції визнав доведеними обставини укладення відповідачем кредитного договору, отримання ним кредитних коштів, існування відповідних договорів факторингу та реєстрів прав вимоги. Водночас суд виходив із того, що позивач не довів належного переходу першої ланки права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».
Суд зазначив, що у матеріалах справи відсутній платіжний документ, який підтверджує перерахування ТОВ «Таліон Плюс» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» фінансування за Реєстром прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року. Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2022 року суд не визнав первинним документом, що підтверджує відповідну господарську операцію.
Крім того, суд врахував, що договір факторингу № 28/1118-01 укладений 28 листопада 2018 року, тоді як кредитний договір із відповідачем - 06 лютого 2022 року, та вважав, що право вимоги за зобов`язанням, якого на час укладення договору факторингу ще не існувало, не могло перейти до фактора. Саме з наведених мотивів суд дійшов висновку про недоведеність права ТОВ «ФК «Ейс» вимагати виконання зобов`язання від відповідача.
Не погодившись із рішенням, 09 липня 2026 року ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, що регулюють факторинг, зокрема неврахування можливості відступлення майбутньої грошової вимоги. Вказує, що договір факторингу від 28 листопада 2018 року мав рамковий характер, його дія неодноразово продовжувалася, а право вимоги за кожним окремим кредитним договором переходило після включення такої вимоги до відповідного реєстру прав вимоги.
Апелянт також вказує, що за умовами договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги, а тому факт здійснення фінансування за договором не визначений сторонами як відкладальна умова переходу відповідного права.
В апеляційній скарзі позивач просив також стягнути понесені ним у судах першої та апеляційної інстанцій судові витрати, зокрема 6 656 грн судового збору та 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач зазначив, що самі по собі посилання апелянта на норми ЦК України та постанови Верховного Суду не доводять фактичного переходу права вимоги у конкретній справі. Вважав, що позивач не довів належними і допустимими доказами безперервний ланцюг переходу права вимоги та не надав у суді апеляційної інстанції нових доказів, які спростовували б відповідні висновки суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги і відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 06 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір кредитної лінії № 387365524 із використанням одноразового ідентифікатора MNV9R7F5. За умовами договору кредитний ліміт становив 12 700 грн, перший транш - 6 000 грн, а строк первісного дисконтного періоду - 28 днів до 06 березня 2022 року.
Матеріалами справи підтверджено надання відповідачу таких траншів: 06 лютого 2022 року - 6 000 грн, 13 лютого - 1 000 грн, 14 лютого - 1 000 грн та 1 250 грн, 15 лютого - 300 грн, усього 9 550 грн. Платіжні доручення містять номер кредитного договору, ім`я ОСОБА_1 , його РНОКПП та реквізити платіжної картки.
Повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 02 червня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-127699-БТ, наданим на виконання ухвали Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року, підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку 06 лютого 2022 року зараховано 6 000 грн.
Зазначені відомості узгоджуються з платіжним дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у якому отримувачем кредитних коштів зазначено ОСОБА_1 , а також із реквізитами платіжної картки, зазначеної у заявці на отримання кредиту.
Отже, сукупність зазначених доказів підтверджує як належність платіжної картки відповідачу, так і фактичне зарахування на неї кредитних коштів.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.
У редакції ЦК України, чинній на час виникнення спірних відносин, предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України могла бути як наявна грошова вимога, так і право грошової вимоги, що виникне в майбутньому.
Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 виснував, що:
«допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.»
Зазначена постанова є фактично релевантною до цієї справи, оскільки Верховний Суд досліджував той самий договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».
За пунктом 3.1 цього договору фактор повинен сплатити фінансування протягом п`яти банківських днів із моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги, тоді як пункт 4.1 окремо встановлює, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги.
Верховний Суд у справі № 727/2790/25 також відмежував таку договірну конструкцію від ситуації, розглянутої у справі № 2-127/11, де сторони прямо передбачили, що право вимоги переходить лише за одночасного настання кількох умов, серед яких була сплата фактором фінансування. За договором № 28/1118-01 такої відкладальної умови щодо переходу права не встановлено.
У цій справі договір факторингу № 28/1118-01 неодноразово продовжувався та діяв на час укладення кредитного договору з відповідачем.
05 травня 2022 року сторони договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 175, в якому індивідуалізовано вимогу до ОСОБА_1 за договором № 387365524 на загальну суму 12 983 грн 67 коп., у тому числі 9 550 грн основного боргу та 3 433 грн 67 коп. процентів.
Отже, майбутня на момент укладення рамкового договору факторингу вимога була належним чином індивідуалізована відповідним реєстром після її виникнення, а відповідно до пункту 4.1 договору право вимоги перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» саме в день підписання цього реєстру.
Тому висновок суду першої інстанції про неможливість переходу права лише через те, що кредитний договір укладено пізніше договору факторингу, не відповідає статті 1078 ЦК України та наведеному висновку Верховного Суду.
Не може бути підставою для протилежного висновку й ненадання банківського платіжного документа про перерахування фінансування за Реєстром № 175. Пункт 3.1 договору визначає строк виконання фактором його грошового зобов`язання перед клієнтом, тоді як пункт 4.1 безпосередньо визначає момент переходу права вимоги - день підписання реєстру.
Тому питання про те, чи є акт звірки первинним бухгалтерським документом і чи доводить він фактичний рух коштів, не є визначальним для встановлення моменту переходу права вимоги за конкретними умовами цього договору. Навіть якщо такий акт сам по собі не є первинним платіжним документом, ця обставина не змінює змісту пункту 4.1 договору.
30 жовтня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 30/1023-01. Реєстром прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року підтверджено перехід вимоги до відповідача у розмірі 17 286 грн 09 коп.
11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, а Реєстром боржників від 14 липня 2025 року підтверджено передачу ТОВ «ФК «Ейс» вимоги до ОСОБА_1 у тому самому розмірі - 17 286 грн 09 коп.
Таким чином, матеріали справи підтверджують безперервний перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача.
Щодо розміру заборгованості та процентів.
Відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути отриманий кредит і сплатити проценти за користування ним у порядку та розмірі, визначених договором.
Пунктом 7.1 договору визначено первісну дату повернення кредиту - 06 березня 2022 року.
Водночас пунктом 7.2.2 сторони передбачили, що в разі продовження користування кредитом після закінчення дисконтного періоду зобов`язання з повернення основної суми переноситься на наступний день, а за відсутності платежу - кожного разу ще на один календарний день, але не більш як на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Цей механізм слід відрізняти від пролонгації дисконтного періоду за ініціативою позичальника: матеріали справи не підтверджують вчинення відповідачем дій, необхідних для такої пролонгації. Отже, у цій справі йдеться саме про передбачене пунктом 7.2.2 щоденне відкладення строку повернення кредиту, граничною датою якого було 04 червня 2022 року.
Пунктами 8.2-8.4 договору передбачені фіксовані процентні ставки: базова ставка у дисконтний період - 2,10 % на день, а ставка після закінчення дисконтного періоду - 2,98 % на день. Договором також передбачено можливість застосування зменшених ставок, зокрема 2,05 % на день.
Водночас для вирішення спору визначальним є не максимальний передбачений договором розмір процентів, а фактично заявлена позивачем до стягнення сума.
Розрахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підтверджує, що станом на момент відступлення вимоги 05 травня 2022 року непогашена основна сума кредиту становила 9 550 грн, а сукупно нараховані проценти - 3 433 грн 67 коп. Арифметичний підсумок становив 12 983 грн 67 коп.
Наданий ТОВ «Таліон Плюс» розрахунок починається саме з цих сум - 9 550 грн основного боргу та 3 433 грн 67 коп. процентів станом на 05 травня 2022 року, що узгоджується з Реєстром прав вимоги № 175.
У подальшому за період із 06 травня по 15 травня 2022 року включно протягом десяти календарних днів нараховувалося по 58 грн 26 коп. на день, усього 582 грн 60 коп.; з 16 травня по 03 червня 2022 року включно протягом дев`ятнадцяти календарних днів - по 195 грн 78 коп. на день, усього 3 719 грн 82 коп. Отже: 3 433,67 грн + 582,60 грн + 3 719,82 грн = 7 736,09 грн процентів. А разом із непогашеним тілом кредиту: 9 550 грн + 7 736,09 грн = 17 286,09 грн.
Щодо спеціальних обмежень у період карантину та воєнного стану.
На спірний період поширювався пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України від 13 травня 2020 року № 591-IX, яким споживача було звільнено від відповідальності за прострочення та заборонено збільшувати процентну ставку з причин невиконання зобов`язань, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України. Із 17 березня 2022 року аналогічне правило щодо періоду воєнного стану було передбачене пунктом 6-1 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування».
Разом з тим із фактичного розрахунку вбачається, що після 05 травня 2022 року кредитор не застосував передбачену договором ставку 2,98 % на день. Сума 58 грн 26 коп. при залишку тіла 9 550 грн відповідає приблизно 0,61 % на день, а сума 195 грн 78 коп. - 2,05 % на день. Обидва показники є нижчими як за базову ставку 2,10 %, так і за передбачену пунктом 8.4 ставку 2,98 %.
Тому заявлена до стягнення сума не містить збільшення процентної ставки внаслідок невиконання відповідачем зобов`язання, забороненого зазначеними перехідними положеннями Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, проценти заявлені лише до 03 червня 2022 року, тобто до завершення передбаченого пунктом 7.2.2 строку кредитування. Договором окремо визначено проценти після остаточного закінчення строку дії договору як проценти в розумінні частини другої статті 625 ЦК України, однак таких платежів позивач у цій справі не заявляв.
Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц, в якій розмежовано проценти, що є платою за користування кредитом у межах строку кредитування, та проценти за частиною другою статті 625 ЦК України як відповідальність після переходу правовідносин в охоронну стадію. Сам факт диференціації ставки у договорі не визначає її правову природу; значення мають зміст договірної умови та період, за який здійснено нарахування.
Отже, колегія суддів вважає доведеними вимоги про стягнення 9 550 грн основного боргу та 7 736 грн 09 коп. процентів.
Щодо позовної давності.
Відповідач у суді першої інстанції заявляв про застосування позовної давності.
За статтями 257, 261 ЦК України загальна позовна давність становить три роки, а її перебіг за зобов`язанням з визначеним строком виконання починається зі спливом такого строку.
З урахуванням пункту 7.2.2 договору остаточний строк повернення кредиту настав 04 червня 2022 року.
Разом з тим на час виникнення права на позов діяли спеціальні приписи щодо перебігу позовної давності.
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 753/11139/22 роз`яснив, що під час воєнного стану до 29 січня 2024 року відповідні строки продовжувалися, з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності був зупинений, а 04 вересня 2025 року після набрання чинності Законом України № 4434-IX таке зупинення було скасовано.
Позов у цій справі подано 16 квітня 2026 року. Отже, з урахуванням спеціального законодавчого режиму перебігу позовної давності підстав вважати її такою, що сплинула до звернення позивача до суду, немає.
Тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі скасування рішення та ухвалення апеляційним судом нового рішення судові витрати підлягають новому розподілу.
Позивач за подання позовної заяви в електронній формі сплатив 2 662 грн 40 коп. судового збору, а за подання апеляційної скарги - 3 993 грн 60 коп. Загальна сума судового збору становить 6 656 грн.
Оскільки позов задовольняється повністю, зазначені витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу встановлено, що в суді першої інстанції позивач заявив 7 000 грн, з яких 5 000 грн - складання позовної заяви, 1 000 грн - вивчення матеріалів, по 500 грн - підготовка адвокатського запиту і клопотання про витребування інформації щодо зарахування кредитних коштів. В апеляційній інстанції заявлено 6 000 грн за складання апеляційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 розмежувала зменшення витрат за критерієм співмірності на підставі статті 137 ЦПК України, яке можливе за клопотанням іншої сторони, і вирішення питання про їх розподіл за частиною третьою статті 141 ЦПК України. Під час такого розподілу суд може не покласти на іншу сторону всі заявлені витрати, якщо частина з них не відповідає критеріям необхідності, розумності та пропорційності, із наведенням мотивів такого висновку.
Ураховуючи ціну позову - 17 286 грн 09 коп., характер спору, розгляд справи без проведення судових засідань, типовий характер значної частини правової і доказової роботи, а також те, що вивчення матеріалів справи та підготовка документів для підтвердження факту зарахування кредитних коштів становили єдиний комплекс підготовчих дій для пред`явлення та підтримання позову, колегія суддів вважає обґрунтованим покласти на відповідача 5 000 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Щодо апеляційної інстанції колегія суддів враховує, що інтереси позивача представляв той самий адвокат, який уже володів матеріалами справи, а предмет апеляційного перегляду був зосереджений переважно на правовій оцінці переходу права вимоги за договорами факторингу. Апеляційна скарга значною мірою використовує фактичну і правову базу, вже сформовану при підготовці позову.
За таких обставин відповідно до критеріїв частини третьої статті 141 ЦПК України на відповідача належить покласти 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді.
Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо моменту переходу права вимоги та майбутньої грошової вимоги, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права вимагати виконання зобов`язання.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії № 387365524 від 06 лютого 2022 року у розмірі 17 286 грн 09 коп., з яких: 9 550 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 7 736 грн 09 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції: 2 662 грн 40 коп. судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи: 3 993 грн 60 коп. судового збору та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.
Головуючий: Судді: