Справа № 569/14833/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Харечка С.П.,
секретар судового засідання Литвиненко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 187825,27 грн., нарахованих у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2011 року у справі № 2-5494/11, а також судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 23 квітня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11338495000. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2011 року у справі № 2-5494/11 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 11338495000 від 23 квітня 2008 року у розмірі 858965,77 грн. В подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено ПАТ «УкрСиббанк» на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на підставі договору про відступлення права вимоги №18 від 20 квітня 2015 року. Надалі ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» змінило своє найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується, зокрема, відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Враховуючи, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2011 року не було виконане відповідачкою, позивач нарахував на суму заборгованості інфляційні втрати за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року. Згідно з розрахунком позивача, інфляційне збільшення суми заборгованості складає 187825,27 грн. На підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» 187825,27 грн., а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
Представник позивача в судове засідання також не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не подала.
Враховуючи зазначене, а також положення статті 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Судом встановлено, що 23 квітня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11338495000.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2011 року у справі № 2-5494/11 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором № 11338495000 від 23 квітня 2008 року та договором поруки у розмірі 858965,77 грн., неустойку в розмірі 500 грн., пеню в розмірі 165640 грн. 64 коп.
Вказане судове рішення набрало законної сили, на його виконання було видано виконавчий документ.
В подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено ПАТ «УкрСиббанк» на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на підставі договору про відступлення права вимоги №18 від 20 квітня 2015 року.
Ухвалою суду від 17 серпня 2015 року замінено сторону виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-5494/11 виданого 15.11.2011 року, а саме з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
Надалі ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» змінило своє найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується, зокрема, відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є складовою грошового зобов`язання та спеціальною мірою відповідальності за прострочення його виконання.
Разом з тим саме по собі встановлення факту невиконання судового рішення не є достатньою правовою підставою для безумовного стягнення інфляційних втрат за будь-який визначений кредитором період.
Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі 754/511/23 зазначила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.
Також у даній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на невиконання відповідачкою рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2011 року.
У даному випадку, позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, не надав суду жодних доказів невиконання солідарними боржниками, у тому числі відповідачем рішення, Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2011 року. Позовна заява не містить відомостей про виконавче провадження, зокрема його номер, дату відкриття та стан виконання, що унеможливлює встановлення факту та періоду прострочення виконання рішення суду.
Надані суду докази підтверджують лише наявність судового рішення, згідно з яким з відповідача стягнуто суму кредитної заборгованості та право позивача на стягнення такої заборгованості, проте жодним чином не підтверджують ані факту, ані періоду невиконання судового рішення, за який позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати, як і самого факту невиконання вказаного рішення.
Тобто, суд позбавлений можливості встановити, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість не припинилося та фактичного виконання ним зобов`язання не відбулось.
У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому в силу приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановленихцим Кодексом.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Позивачем не було заявлено клопотань щодо витребування доказів.
З огляду на викладене, позивачем у своїх доводах не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок довести не лише наявність судового рішення про стягнення заборгованості та своє правонаступництво, а й ті обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування частини другої статті 625 ЦК України, а саме: наявність невиконаного грошового зобов`язання, розмір невиконаної суми боргу та період прострочення його виконання.
Натомість, подані позивачем докази підтверджують лише факт ухвалення рішення суду від 11.10.2011 року та заміну стягувача, однак не містять відомостей про стан виконання цього рішення, наявність відкритого або завершеного виконавчого провадження, суму фактично невиконаного боргу станом на період, за який здійснено нарахування, а також про відсутність повного чи часткового виконання зобов`язання боржником.
За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність визначення позивачем нарахування інфляційних втрат, а також самого періоду прострочення, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що у період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року рішення суду залишалося невиконаним саме у заявленому позивачем розмірі.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, відповідно до статті 141 ЦПК України, відшкодуванню за рахунок відповідачки не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -
В И Р I Ш И В:
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38750239, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 22.09.2026 року.
Суддя Харечко С.П.