Сарненський районний суд
Рівненської області
_________________________________________________
Справа № 572/2072/21
Провадження№2/572/4/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року м. Сарни
Сарненський районний суд Рівненської області у складі судді Довгого І.І.,
за участю секретаря судових засідань - Кляпко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення відсотків за порушення грошового зобов`язання та інфляційних втрат,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми індексу інфляції в розмірі 46583,57 грн за період з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2021 року, три проценти річних від простроченої суми за період з 13 квітня 2018 року по 19 липня 2021 року в розмірі 19617,42 грн. та судові витрати.
27 січня 2022 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми індексу інфляції в розмірі 44505,19 грн за період з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2021 року, три проценти річних від простроченої суми за період з 19 липня 2018 року по 19 липня 2021 року в розмірі 18023,71 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2018 року в цивільній справі №572/991/18 з відповідачів на його користь стягнуто суму індексу інфляції в розмірі 21046,04 грн за період з 01.05.2017 по 31.03.2018 та три проценти річних від простроченої суми за період з 23.05.2017 по 12.04.2018 в розмірі 5115,50 грн, всього 26161,54 грн. З часу винесення рішення та набуття ним законної сили борг відповідачами не сплачений. ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , не сплативши суму боргу визначену рішенням суду, не виконали свої зобов`язання передбачені раніше укладеними договорами позики і відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦК України зобов`язані сплатити ОСОБА_4 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Сума індексу інфляції має бути стягнута за період з 01 липня 2018 року по 30 червня 2021 року, а три проценти річних від простроченої суми за період з 19 липня 2018 року по 19 липня 2021 року.
Відповідно до рекомендацій Верховного суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 року № 62-97, індекс інфляції за період з 01 липня 2018 року по 30 червня 2021 року становить 122,27%.
Отже, з урахуванням встановленого індексу інфляції за цей період, борг ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , становить 44505,19 грн. (199843,73 грн. х 122,27% = 244348,92 грн. - 199843,73 грн. = 44505,19 грн.). ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , прострочили повернення боргу за період з 19 липня 2018 року по 19 липня 2021 року на 1097 днів.
Виходячи із 3-х відсотків річних за цей же період ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , заборгували додатково кошти в сумі 18023,71 грн. (199843,73 грн. х 3% = 5,995,3119 : 365 днів = 16,43 грн., за один день х 1097 днів прострочки= 18023,71 грн.).
Таким чином ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , за період з 01 липня 2018 року по 30 червня 2021 року солідарно зобов`язані сплатити суму індексу інфляції в розмірі 44505,19 грн., а також три проценти річних від простроченої суми за період з 19 липня 2018 року по 19 липня 2021 року в розмірі 18023,71 грн., а всього зобов`язані додатково сплатити 62528,9 грн., за порушення ними грошового зобов`язання.
Позивач згідно заяви підтримав заявлені позовні вимоги повністю, просить позов задовольнити.
Від відповідачів надійшла заява про застосування строку позовної давності та відзив на позов, згідно яких просять відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропущеним строком позовної давності, просили проводити розгляд справи у їх відсутності.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2018 року в цивільній справі №572/991/18 з відповідачів на користь ОСОБА_1 стягнуто суму індексу інфляції в розмірі 21046,04 грн за період з 01.05.2017 по 31.03.2018 та три проценти річних від простроченої суми за період з 23.05.2017 по 12.04.2018 в розмірі 5115,50 грн, всього 26161,54 грн.
Згідно довідки від 03.06.2021 року №18532 Сарненського районного відділу Державної виконавчої служби станом на 03.06.2021 року заборгованість по виконавчих провадженнях щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 боргу на користь ОСОБА_1 становить 199843,73 гривень.
Згідно довідки Сарненського відділу Державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області №37210 від 02.11.2021 за період з 01.01.2018 по 01.11.2011 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 утримано 30658,16 грн.
Згідно ч.1 ст.509 ЦПК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до вимог ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 цього Кодексу встановлено, що зобов`язання припиняється виконання проведеним належним чином.
З посиланням на правовий висновок Верховного Суду відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наявність або відсутність домовленостей щодо погашення заборгованості за рішенням суду між стягувачем та боржником не позбавляє права стягувача на нарахування та пред`явлення грошових вимог за ст.625 ЦК України до боржника у разі невиконання грошового зобов`язання після набрання рішенням суду законної сили та не звільняє відповідача від зобов`язання сплатити стягувачу грошові нарахування за ст.625 ЦПК України.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона - боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання та підлягають стягненню за весь час прострочення до моменту фактичного виконання відповідного грошового зобов`язання.
При цьому ухвалення судового рішення про стягнення грошової заборгованості саме по собі не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за період прострочення до фактичного виконання зобов`язання.
З матеріалів справи суд встановив, що у спірних правовідносинах відповідачі мають перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло із договору позики.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Також кредитор має право на стягнення інфляційних втрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
За цих обставин суд висновує, що у розумінні наведених положень закону позивач як кредитор вправі вимагати стягнення з відповідачів у судовому порядку суму процентів річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов`язання.
У постанові від 04 червня 2019 року (справа №916/190/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, у цій справі між сторонами виник спір щодо стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у зв`язку з неналежним виконання грошового зобов`язання за рішенням суду (на підставі ст. 625 ЦК України).
При цьому суд враховує, що таке право наявне у кредитора до моменту його усунення.
Згідно із статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за своєю правовою природою пов`язані з кожним окремим періодом прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому позовна давність щодо таких вимог застосовується з урахуванням часу виникнення права на відповідне нарахування.
Суд встановив, що позивач звернувся з цим позовом 19 липня 2021 року та просить стягнути з відповідачів інфляційні втрати за період з 01.07.2018 по 30.06.2021, а також 3% річних за період з 19 липня 2018 року по 19 липня 2021 року в розмірі 18023,71 грн.
З огляду на вказане суд звертає увагу на таке.
11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України постановою № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року ввів карантин на всій території України.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, якщо позовна давність за відповідною вимогою не спливла станом на 02.04.2020, то відповідний строк спочатку було продовжено на строк дії карантину, надалі на строк дії воєнного стану, а з 30.01.2024 перебіг позовної давності зупинився на строк дії воєнного стану.
Суд вважає цей висновок застосовним до спірних правовідносин, оскільки строк позовної давності заявлених позивачем вимог станом на 19.07.2021 не сплив.
З огляду на вказане суд вважає помилковим твердження відповідачів про можливість обрахунку строку позовної давності в інший спосіб, оскільки такий підхід не враховує того, що на момент набрання чинності Законом № 540-IX строк позовної давності щодо вимог, заявлених за період з 01.07.2018, не сплив.
З огляду на вказане суд зазначає, що позов поданий до суду у межах строку позовної давності, а тому протилежні доводи відповідача є помилковими та не ґрунтуються на приписах закону.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з 01.07.2018 по 30.06.2021, згідно з яким інфляційні втрати становлять 44505,19 грн та 3% річних від простроченої суми за період з 19 липня 2018 по 19.07.2021 в розмірі 18023,71 відповідачі математично не спростували та не надали власний контррозрахунок із зазначенням у ньому правильного, на його думку, обрахунку по кожному з видів заборгованості.
Також відповідачі не надали докази здійснення ними сплат на погашення цієї заборгованості.
Суд встановив, що наявні у матеріалах справи докази належно та достатньо підтверджують період невиконання відповідачами обов`язку за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Суд бере до уваги, що, заперечуючи проти вимог позову, відповідачі не заперечують щодо наявності цього рішення суду та періоду часу, протягом якого воно не було ними виконане.
З огляду на вказане суд висновує про те, що позивач довів розмір заборгованості, яка наявна у відповідачів за прострочення виконання зобов`язання у спірних правовідносинах та розмір якої вказаний у позові.
Суд наголошує, що за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідачів, їхні заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, на доведення яких позивач надав належні і достатні докази.
З відповідача на користь позивача також підлягає стягненню відповідно до ст. 141 ЦПК України суму документально підтверджених судових витрат у розмірі 908 гривень.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-282, 288-289 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) про стягнення відсотків за порушення грошового зобов`язання та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми індексу інфляції в розмірі 44505 (сорок чотири тисячі п`ятсот п`ять) гривень 19 копійок за період з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2021 року, три проценти річних від простроченої суми за період з 19 липня 2018 року по 19 липня 2021 року в розмірі 18023 (вісімнадцять тисяч двадцять три) гривні 71 коп.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) гривень судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повне судове рішення складене 16 вересня 2026 року.
Суддя: