ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року Справа №160/19273/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
УСТАНОВИВ:
06.07.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити позивача на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що 13 листопада 2025 року - ОСОБА_1 , згідно наказу №3047 начальника ТЦК та СП ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 . В лютому 2026 році ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини, а саме шляхом подання рапорту на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме в зв`язку з доглядом за матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка згідно з Витягом з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер 151/26/1337/В від 15.04.2026р., номер рішення 151/1337/Р, являється інвалідом ІІ групи з основним діагнозом G55.1.
ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232- XII має право на звільнення з військової служби, підставою для чого є - необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I чи II групи, за умови що така особа є членом сім`ї військовослужбовця першого ступеня споріднення та відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють постійний догляд. Так як мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер 151/26/1337/В від 15.04.2026р., номер рішення 151/1337/Р, являється інвалідом ІІ групи.
З урахуванням наведеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 13 липня 2026 року суд відкрив в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
19.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де останній вказав, що заперечує проти позовних вимог, вважає їх не обґрунтованими та зазначає, що крім позивача у ОСОБА_2 , наявні інші родичі першого ступеня споріднення.
Зокрема ОСОБА_3 - має посвідку на проживання в Німеччині, на підтвердження неможливості здійснення догляду донькою позивачем надано копію документа, який посвідчує наявність у неї права на проживання на території Федеративної Республіки Німеччина, проте подана посвідка підтверджує лише право доньки на проживання у Федеративній Республіці Німеччина, однак не доводить факту її постійного проживання за кордоном, працевлаштування, навчання, лікування чи наявності інших об`єктивних перешкод для здійснення або організації догляду за матір`ю.
Перебування доньки за кордоном саме по собі не припиняє її родинного статусу, не звільняє її від передбаченого законом обов`язку піклуватися про непрацездатну матір та не доводить об`єктивної неможливості організувати або здійснювати необхідний догляд. Добровільна зміна місця проживання членом сім`ї не може автоматично створювати передбачену абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII умову «відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення».
Для застосування цієї підстави необхідно встановити не лише перебування доньки за межами України, а конкретні об`єктивні обставини, які реально унеможливлюють здійснення або організацію нею постійного догляду
Необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю саме позивачем не підтверджена, а також те що підстави для його звільнення відсутні у зв`язку з наявністю інших членів сім`ї. Таким чином, не пізніше кінця травня 2026 року позивач знав або повинен був знати, як про негативні результати перевірки, так і про відмову в задоволенні рапорту. Відповідь військової частини від 16.04.2026 оформила результат проведеної перевірки та завершила розгляд порушеного позивачем питання. Проте позов позивач подав лише 04.07.2026 року.
23.07.2026 представник позивача подала відповідь на відзив, де вказала, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Відповідач натомість у відзиві стверджує, що відмову було оформлено 16.04.2026 та нібито направлено поштою 21.04.2026, але не надав доказів її вручення саме позивачу, а лише посилається на реєстр відправлення, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ч.1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до вимог статей 257, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , згідно із наказом №3047 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 з 13.11.2025 року.
В лютому 2026 році ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини шляхом подання рапорту на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме: в зв`язку з доглядом за матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка згідно з Витягом з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер 151/26/1337/В від 15.04.2026р., номер рішення 151/1337/Р, являється інвалідом ІІ групи з основним діагнозом G55.1 - Компресія нервових корінців та сплетінь при ураженнях міжхребцевого диска. Супутні діагнози: Початкова стареча катаракта, Цукровий діабет типу 2 з діабетичною полінейропатією, Первинний гонортроз, двобічний.
З метою отримання результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 , 25.06.2026 року за вих. №141 було направлено адвокатський запит.
Представник позивача вказує, що відповіді на адвокатський запит не отримав.
Згідно із актом про фактичне проживання складеного Головою квартального комітету №9 Синельниківської міської ради від 04.12.2025р. - ОСОБА_2 (матір позивача) фактично проживає в АДРЕСА_3 разом з сином ОСОБА_1 .
Відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , №ЦВС/72 від 09.04.2026р., ОСОБА_2 , має рідних І ступеня спорідненості, які згідно із законом мають здійснювати догляд за нею, а саме: син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька - ОСОБА_4 (дівоче прізвище - ОСОБА_5 , свідоцтво про шлюб додається) ОСОБА_6 , - донька та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З матеріалів справи слідує, що окрім позивача у ОСОБА_2 , наявні інші родичі першого ступеня споріднення, а саме:
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (донька), яка потребує постійного стороннього догляду відповідно до висновку ЛКК №707 від 16.06.2026 року;
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (донька), яка проживає у республіці Німеччина та має відповідну посвідку на проживання НОМЕР_4 , який відповідно продовжено згідно із параграфом 24 абз.1 Закону ФРН про перебування іноземців, котрі виїхали в Німеччину з приводу війни в Україні.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), у зв`язку з чим останній, через свого представника, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним у відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
В свою чергу, частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.
Зокрема, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність слідуючих обставин:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матірью, який є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а також вказує на відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть надати такий такий догляд.
Як слідує зі змісту Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ЕКОПФО (Номер витягу 151/26/1337/B Дата прийняття рішення 15.04.2026 Номер рішення 151/26/1337/Р) ОСОБА_2 , 30.07.1961, на підставі оцінювання повсякденного функціонування, даних огляду, додаткових методів дослідження та користуючись Постановою № 1338 від 15.11.2024 року у пацієнтки має місце помірне обмеження життєдіяльності, а саме- до пересування, самообслуговування та трудово діяльності . Встановлена 2 група інвалідності безстроково. В неврологічному статусі- ЧМІ без особливостей. (+) симптоми орального автоматизма. Сухожильні рефлекси з ніг торпідні. Сила мязів в нижніх кінківках рівномірно знижена до 4 балів. Симптоми натягу позитивні в крайньому відведенні. Координаторні проби виконує з легкою інтенцією зліва. Має місце двубічний гонартроз 1-2 ступеню. ЦД,2 тип, субкомпенсовани. Рекомендовано: ПОТРЕБУЄ ПОСТІЙНОГО СТОРОННЬОГО ДОГЛЯДУ. Група інвалідності, яку встановлено : ІІ група.
Відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця № ЦВС/72 від 09.04.2026, у графі родинні зв`язки особи за якою здійснюється догляд (утримання) першого ступеня споріднення - особи, за якою здійснюється/здійснюватиметься постійний догляд: мати - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 . Відповідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 29.07.2021 №133578 ОСОБА_9 має інвалідність II групи, загальне захворювання, та потребує постійного стороннього догляду.
Родинний зв`язок між військовослужбовцем, який здійснює/здійснюватиме постійний догляд, та особою, за якою здійснюється /здійснюватиметься постійний догляд: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , родинний зв`язок (син), згідно із повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, актовий запис від 29.01.1983 №53.
Зокрема встановлено, що ОСОБА_2 , має рідних І ступеня спорідненості які згідно закону мають здійснювати догляд за нею, а саме: син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька - ОСОБА_4 (дівоче прізвище - ОСОБА_5 , свідоцтво про шлюб додається) ОСОБА_6 , - донька та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд встановив, щодо спорідненості І ступеня:
- ОСОБА_11 - згідно із актом про проживання особи складеного Головою квартального комітету №9 Синельниківської міської ради від 22.04.2026р. - з 23.04.2004 року фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Крім всього, ОСОБА_12 згідно висновку про наявність функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду №707 від 16.06.2026 р. виданого членами ЛКК «Міської клінічної лікарні №9 Дніпропетровської міської ради». Згідно із актом №12/11 від 19.11.2025 року, виданого ОСББ «Маршала Малиновського-36» - ОСОБА_13 , фактично проживає в АДРЕСА_4 .
ОСОБА_14 , згідно із акту про проживання особи складеного Головою квартального комітету №9 Синельниківської міської ради від 22.04.2026р. - з 15.09.2003 року фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Також, ОСОБА_15 , проживає у республіці Німеччина та має відповідну посвідку на проживання НОМЕР_4 , який відповідно продовжено згідно із параграфом 24 абз.1 Закону ФРН про перебування іноземців, котрі виїхали в Німеччину з приводу війни в Україні.
Суд не погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що добровільна зміна місця проживання членом сім`ї не може автоматично створювати передбачену абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII умову «відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення».
Суд наголошує, що оцінювати потрібно реальну (фактичну), а не суто юридичну відсутність інших членів сім`ї. Якщо людина була змушена виїхати з постійного місця проживання через активні воєнні дії (наприклад, евакуювалася за кордон або в інший регіон як ВПО), її фізична відсутність поруч із особою, яка потребує догляду, визнається об`єктивною неможливістю надавати такий догляд.
Відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.
Таким чином, суд вважає, що єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , як особою з II групою інвалідності та потребує такого догляду є ОСОБА_1 .
Верховний Суд в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 виснував: "Таким чином відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX.
В контексті Закону № 2232-XII поняття "відсутність" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.
На переконання суду, позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері, які б могли здійснювати такий догляд.
З огляду на викладене, суд вважає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не відповідає критерію правомірності, передбаченому статтею 2 КАС України.
З приводу позовних вимог щодо зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Аналогічні висновки щодо відсутності дискреції у подібних відносинах та необхідності судом розглядати справу по суті спору ухвалені Верховним Судом у постановах 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, від 24.04.2024 у справі № 140/12873/23.
Ураховуючи наведене, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту "г" пункту 4 частини другої статті 26 Закону № 2232-XII, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд зробив висновок, що позов слід задовольнити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 77, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук