ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/3738/26
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправнимта скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0644500013459 від 22.12.25 року про відмову у призначенні пенсії згідно зі ст. 26 Закону України N 1058 Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 14.04.2003 року по 01.02.2007 рік та період навчання в СПТУ-38 м. Києва з 01.09.1985 по 15.07.1986 роки та призначити пенсію за віком починаючи з 30 грудня 2025 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що 16.12.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській №0644500013459 від 22.12.2025 їй відмовлено у призначенні пенсії. Позивач вважає, що вказана відмова порушує його право на належне пенсійне забезпечення, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подав до суду пояснення щодо позову. Вказав, що підтверджений належними документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 29 років 06 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Інші документи, відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993р. № 637 відсутні.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах адміністративної справи, суд встановив наступне.
16.12.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Після реєстрації заяви Позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви було прийнято Рішення № 064450013459 від 22.12.2025 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 01.09.1985 по 15.07.1986, оскільки відсутній документ про підтвердження періоду навчання;
- періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки від 10.01.1984 НОМЕР_1 з 14.04.2003 по 01.02.2007, оскільки відсутні дані в ОК-5.
Вказано, що страховий стаж становить 29 років 06 місяців 19 днів.
Позивач не погоджується із відмовою у призначенні пенсії за віком та не зарахування її періодів навчання та роботи згідно трудової книжки до страхового стажу, що спонукало її звернутися до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV, відповідно до частини першої статті 24 якого страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Як встановлено у частині першій статті 44 Закону № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1985 року по 15 липня 1986 року, суд зазначає про таке.
Згідно з пунктом "д" статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно із Інструкцією № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).
За оскаржуваним у справі рішенням пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача навчання з 01.09.1985 по 15.07.1986, оскільки відсутній документ про підтвердження періоду навчання.
Судом встановлено, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 в повній мірі підтверджують періоди навчання позивача.
З огляду на те, що запис про навчання позивача упродовж періоду з 01.09.1985 по 15.07.1986 зроблено у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, на переконання суду, враховуючи чіткість запису щодо відповідного періоду навчання, у пенсійного органу не було вагомих та достатніх підстав для незарахування цього періоду до страхового стажу позивача.
Суд вважає доцільним при цьому зауважити на тому, що пенсійний орган має у своєму розпорядженні відповідні інструменти для вчинення належних заходів з метою перевірки відповідних даних, у тому числі витребуванням в уповноважених суб`єктів відповідних документів та інших відомостей для визначення права на пенсію.
Так, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказав, що 17.02.2025 №0600-0216-8/1124495 будо надіслано запит до навчального закладу про надання довідки уточнюючої періоди навчання у відповідь на який надано довідку від 14.01.2026 № 04.
Відповідно до довідки Київського професійного коледжу артдизайну від 14.01.2026 № 04 позивач дійсно навчалася в СПТУ №38 м. Києва за професією «Огранувальник алмазів» з 01 вересня 1985 року (наказ №23-К від 01.09.1985) по 23 липня 1986 року (наказ №47-К від 23.07.1986), 15.07.1986 видано диплом НОМЕР_2 . Денна форма навчання, бюджет.
Вказане додатково підтверджує період навчання позивача з 01.09.1985 по 15.07.1986.
Таким чином, період навчання позивача з 01.09.1985 по 15.07.1986 має бути зарахований до її страхового стажу.
Щодо незарахування періоду роботи з 14.04.2003 по 01.02.2007 до страхового стажу позивача, у зв`язку з відсутністю даних в ОК-5, варто зазначити таке.
Так, з метою створення організаційних передумов, проведення підготовчих робіт та вирішення першочергових завдань, пов`язаних із реформуванням системи пенсійного забезпечення, Указом Президента України від 04 травня 1998 року № 401/98 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» (далі Указ № 401/98) доручено Кабінету Міністрів України у місячний строк: розробити і затвердити комплекс заходів щодо поетапного впровадження, протягом 1998 2000 років, у Пенсійному фонді України автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування та передбачити їх фінансування в межах бюджету цього Фонду на 1998 2000 роки; підготувати і затвердити Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування.
На виконання Указу № 401/98 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 04 червня 1998 року № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» (далі Постанова № 794), пунктом 1 якої затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 794 Уряд доручив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
У свою чергу, пунктом 3 Постанови № 794 (в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 року № 1498) установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.
Аналіз змісту положень Указу № 401/98 та Постанови № 794 дозволяє суду дійти висновку, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування було впроваджено в Україні з 01 липня 2000 року. Відтак, до 01 липня 2000 року обчислення страхового стажу здійснюється на підставі трудової книжки, а з 01 липня 2000 року на підставі трудової книжки з урахуванням персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Отже для підтвердження наявності у особи страхового стажу необхідно надати до органів Пенсійного фонду України:
- за періоди роботи до впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування належним чином оформлену трудову книжку, а за її відсутності або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, інші документи, що містять відомості про періоди роботи особи;
- за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, за встановленою формою.
При цьому, згідно із статтею 20 Закону України № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону України № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Системний аналіз указаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Утім, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 зробив висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. Окрім того, колегія суддів зауважила, що, за загальним правилом, несвоєчасна сплата (несплата) підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 14.04.2003 по 01.02.2007 з підстав відсутності сплати страхових внесків.
З огляду на встановлені судом обставини, на переконання суду, відповідач приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії діяв всупереч вимог вказаних вище норм чинного законодавства, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, рішення про відмову в призначенні пенсії за віком № 064450013459 від 22.12.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по віку.
Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи позивача з 14.04.2003 по 01.02.2007 та період навчання з 01.09.1985 по 15.07.1986, як наслідок, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зобов`язане зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 14.04.2003 по 01.02.2007 та період навчання з 01.09.1985 по 15.07.1986.
Таким чином, зарахувавши до страхового стажу позивача згадувані вище періоди роботи, її страховий стаж буде становити більше 32 років, а оскільки такого стажу достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належить зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 30.12.2025.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії № 064450013459 від 22.12.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи період роботи з 14.04.2003 по 01.02.2007 та період навчання з 01.09.1985 по 15.07.1986 та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 30.12.2025.
Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань такого суб`єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26,м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.,49094. РНОКПП/ЄДРПОУ: 21910427), за участі третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 064450013459 від 22.12.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи період роботи з 14.04.2003 по 01.02.2007 та період навчання з 01.09.1985 по 15.07.1986 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" , починаючи з 30.12.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 1331,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
22.09.26