ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
"22" вересня 2026 р. справа № 300/6282/26
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-
В С Т А Н О В И В:
Адвокат Лука Тарас Михайлович, діючи в ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.02.2026 № 1030 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до військової частини ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.02.2026 № 48 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення, а також призначення на посаду та визнання таким, що приступив до виконання обов`язків;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
15.09.2026, на виконання вимог ухвали суду від 08.09.2026, представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Подана заява мотивована тим, що на думку позивача, він не мав об`єктивної можливості своєчасно оскаржити наказ про призов на військову службу та наказ про зарахування до списків особового складу, оскільки на момент мобілізації йому не були відомі всі допущені ТЦК та СП порушення процедури призову. Позивач зазначає, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит від 06.08.2026 йому стало відомо про існування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1030 від 15.02.2026 та про обставини, які, на його переконання, свідчать про незаконність мобілізації. Зокрема, він посилається на те, що не перебував у розшуку, належним чином не отримував повістки, працівники поліції для його затримання та доставлення до ТЦК та СП не залучалися, а процедура проходження військово-лікарської комісії була порушена. Крім того, заявник посилається на свої релігійні переконання як ОСОБА_3 та зазначає, що неодноразово повідомляв про відмову від проходження військової служби з мотивів релігійних переконань, однак, відповідні обставини, на його думку, належним чином не були зафіксовані та враховані працівниками ТЦК та СП. Також позивач наголошує, що документи, які стосувалися його мобілізації, перебували у володінні ТЦК та СП, а його прохання про їх надання ігнорувалися, внаслідок чого, на його переконання, до отримання відповіді на адвокатський запит він не був обізнаний зі змістом і формою оскаржуваного наказу та не мав достатньої інформації для звернення до суду.
Дослідивши подану заяву та матеріали адміністративної справи, вирішуючи питання дотримання строків звернення із адміністративним позовом, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Пунктом 1, 2 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Також цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду (частина третя статті 122 КАС України).
Так, згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою у розумінні КАС України, а згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 вказала, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної.
Тобто, 08 червня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду запроваджено новий підхід до обчислення строку звернення до суду особами, що проходять військову службу і зроблено висновок, що військова служба є різновидом публічної служби.
У постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 160/33822/23 Верховний Суд вказав на помилковість застосування судами попередніх інстанцій положення частини другої статті 122 КАС України оскільки, ця адміністративна справа (предмет оскарження - дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову за мобілізацією позивача) з огляду на предмет її спору є справою щодо проходження позивачем публічної служби, то при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду слід керуватися частиною п`ятою статті 122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду та обчислювати такий строк з моменту, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав у зв`язку із прийняттям оскаржуваних наказів та вчиненням протиправних дій.
Отже, строк звернення із позовом у цій справі за визначених позивачем вимог становить один місяць з моменту коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, яке він пов`язує прийняттям оскаржуваних наказів та вчинення відповідних дій.
Так, предметом оскарження у цій справі є наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.02.2026 № 1030 у частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 16.02.2026 № 48 у частині його зарахування до списків особового складу військової частини.
Отже, позивач об`єктивно знав про призов на військову службу, оскільки з 16 лютого 2026 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а отже й про оскаржувані дії та накази відповідачів, зокрема, з 15 лютого 2026 року щодо спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.02.2026 № 1030 в частині призову на військову службу під час мобілізації, яке позивач визначає основним предметом оскарження (інші вимоги похідними) та Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.02.2026 № 48 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення.
Таким чином, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого місячного строку звернення до суду не додавши жодних належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, як і не навівши жодних обґрунтовано вмотивованих доводів.
При цьому, посилання позивача про те, що він з моменту мобілізації перебував на військовій службі не доводить неможливості вчасної реалізації права на судовий захист та не підтверджує існування реальних фактичних перешкод для звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 240/23206/24.
Більше того, обставини, якими позивач обґрунтовує протиправність свого призову, за своїм характером були йому відомі безпосередньо під час проведення мобілізаційних заходів, зокрема, позивачу було відомо, чи вручалася йому повістка, чи залучалися працівники поліції до його доставлення, чи проходив він передбачені Положенням № 402 медичні огляди та дослідження.
Доводи щодо релігійних переконань не свідчать про виникнення відповідної обставини лише після отримання відповіді на адвокатський запит, оскільки сам позивач зазначає, що ще під час мобілізації неодноразово повідомляв про свою відмову від проходження військової служби з мотивів релігійних переконань. Отже, ця обставина була йому відома на момент призову та не може обґрунтовувати початок перебігу строку звернення до суду лише з серпня 2026 року.
Відтак, отримання у серпні 2026 року відповіді на адвокатський запит лише надало позивачу додаткову інформацію та документальне підтвердження обставин, з якими він пов`язує незаконність свого призову, однак, не змінює моменту, з якого він дізнався або повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав.
Відсутність у позивача копій оскаржуваних наказів, відомостей про їх номери та інші реквізити також не становила об`єктивної перешкоди для своєчасного звернення до суду, оскільки у разі неможливості самостійно отримати відповідні документи позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду у встановлений законом строк та заявити клопотання про їх витребування.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 16.07.2026 у справі №600/709/25-а, в якій Суд погодився з висновками про пропуск місячного строку оскарження наказів про призов на військову службу та зарахування до списків особового складу, незважаючи на посилання позивача на неотримання копій таких наказів та необізнаність з їх реквізитами.
Крім того, матеріали заяви не містять доказів того, що протягом установленого місячного строку позивач вчиняв послідовні дії, спрямовані на отримання оскаржуваних наказів чи інших документів, однак, їх ненадання об`єктивно унеможливило звернення до суду. Саме звернення представника з адвокатським запитом через значний проміжок часу після призову не може змінювати початок перебігу строку звернення до суду.
Таким чином, обставини, наведені представником позивача, не свідчать про існування протягом установленого законом строку об`єктивно непереборних перешкод, які унеможливлювали звернення ОСОБА_1 до суду.
Звернення із позовом 01.09.2026, тобто більш ніж через шість місяців після його призову та зарахування до списків особового складу військової частини, свідчить про пропуск установленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку, а наведені у заяві підстави не можуть бути визнані поважними.
Посилання представника позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.08.2021 у справі № 360/2687/20, від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 та від 27.11.2024 у справі № 560/20682/23, не спростовують висновків суду, оскільки наведена судова практика виходить із того, що поважними можуть бути визнані лише такі причини пропуску строку звернення до суду, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи, безпосередньо перешкоджали своєчасному зверненню за судовим захистом та підтверджені належними доказами, водночас, у цій справі позивачем наявності таких обставин не доведено.
Суд зазначає, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Згідно з пунктом дев`ятим частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Будь-яких реальних обставин, які б слугували об`єктивними перепонами чи створювали труднощі для звернення до суду з цим позовом із заявленими вимогами у межах встановленого місячного строку позивачем не наведено, а судом не встановлено.
За таких обставин, вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом не можна визнати належними та поважними у розумінні процесуального закону, що утворює підставу для повернення позовної заяви відповідно до положень статті 123 КАС України.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 243, 248, 256 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
1. Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом у справі № 300/6282/26.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.