ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року справа № 380/14183/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кухар Н.А. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити дії,-
в с т а н о в и в:
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, площа Центральна, буд. 3; ЄДРПОУ 40329345) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 04 червня 2026 року №134850010718 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на Львівському заводі по ремонту побутової техніки «Ремпобуттехніка» з 30 липня 1980 року по 05 червня 1981 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29 травня 2026 року - дня звернення із заявою про призначення пенсії;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп.;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.
Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області прийнято рішення №134850010718 від 04 червня 2026 року про відмову у призначенні пенсії. Вважає таке протиправним, так як у нього є усі необхідні документи щодо його трудового стажу.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді від 13 липня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх.№66124 від 28.07.2026 року), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
При опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано страховий стаж, який склав 22 роки 3 місяці 16 днів . Вік Позивача становить 63 роки.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:- період роботи з 30.07.1980 по 05.06.1981 згідно довідки від 25.05.2026 №Г-2284/07-12, оскільки в долученій копії наказу про звільнення від 19.01.1990 №6-К вказане прізвище ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним Позивача. Позивач працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Таким чином, враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства вважаємо, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до Позивача. Головним управлінням проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства, таким чином в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки у Позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком.
Представник позивача подав відповідь на відзив (вх.№66474 від 28.07.2026), у якому просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуло Головним управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 04.06.2026 №134850010718 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Вказаним рішенням встановлено:
Вік заявника 63 роки;
Страховий стаж особи становить: 22 роки 03 місяці 16 днів
Право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності, зокрема, страхового стажу з 01.01.2026 по 31.12.2026 - від 23 років до 33 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року зазначеного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 30.07.1980 по 05.06.1981 згідно довідки від 25.05.2026 №Г-2284/07-12, оскільки в долученій копії наказу про звільнення від 19.01.1990 № 6-К вказане прізвище ОСОБА_3 не відповідає паспортним даним особи.
Прийнято рішення в призначенні пенсії відмовити у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Заявник працює.
За наявними документами особа матиме право на пенсійну виплату: з 25.05.2028.
Не погодившись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійне забезпечення громадян в Україні здійснюється відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших чинних нормативно-правових актів.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок призначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно ст. 26 Закону № 1058 пенсійний вік становить 60 років. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 та 65 років. Після досягнення віку 63 роки з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року необхідний страховий стаж становить від 21 до 31 року, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 10583 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 зазначеного Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
У постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
У спірний період порядок ведення трудових книжок було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до абзаців 2-4 пункту 2.2 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 за № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пунктів 2,27 - 2.28 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. У разі переведення з одного підприємства на інше за погодженням між керівниками підприємств у графі 3 записується посилання на погодження: "Звільнений у зв`язку з переведенням на роботу в таке-то підприємство, п.5 ст.36 КЗпП України".
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень вказаного пункту Інструкції №58 вбачається, що у разі звільнення особи записи у трудовій книжці мають бути засвідчені підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої особи.
Разом з тим, суд зазначає, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17
Як встановлено судом, до загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 30.07.1980 по 05.06.1981 згідно довідки від 25.05.2026 №Г-2284/07-12, оскільки в долученій копії наказу про звільнення від 19.01.1990 № 6-К вказане прізвище ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним особи.
Відповідно до витягу з наказу Львівського заводу по ремонту побутової техніки «Ремпобуттехніка» №6-К від 19 січня 1990 р ОСОБА_4 звільнено з 05 червня 1981 року по ст. 36 п. 7 КЗпП УРСР, в зв`язку з вступом в законну силу вироку суду.
У архівній довідці Державного архіву у Львівській області від 25 травня 2026 року №Г-2284/07-12 зазначено, що у документах Львівського заводу по ремонту побутової техніки «Ремпобуттехніка» в книгах наказів зазначено, що гр. ОСОБА_1 значиться працівником з 30 липня 1980 року (наказ №166-к від 29.07.1980 року про прийняття на роботу годинникарем четвертого розряду в цех №2 після закінчення Львівського профтехучилища) по 05 червня 1981 року (наказ №6-к від 19.01.1990 року про звільнення з роботи по ст. 36 п. 7 КЗпП УРСР, в зв`язку з вступом в законну силу вироку суду).
Трудова книжка НОМЕР_2 містить записи, що позивач у період з 30.07.1980 по 05.06.1981 працював у Львівському заводі по ремонту побутової техніки «Ремпобуттехніка».
Зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назву установи, записи про роботу є чіткими і не містять жодних виправлень чи неточностей та завірені відбитком печатки підприємств.
Наявність у трудовій книжці печатки роботодавця та всіх інших обов`язкових записів, свідчить про те, що ці записи були здійснені роботодавцем, однак з певним порушенням законодавства (стосовно підпису), що не може бути підставою для не зарахування позивачу періодів її роботи до страхового стажу.
Відтак, суд вважає, що факт роботи позивача у період роботи з 30.07.1980 по 05.06.1981 підтверджується записом в трудовій книжці НОМЕР_2 у повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу періоди роботи з 30.07.1980 по 05.06.1981, тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати їх до страхового стажу підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити позивачу з 29 травня 2026 року пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, то така до задоволення не підлягає.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, суд зазначає про таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частин 1, 4, 7, 9 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 справі №810/3806/18, від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
Для підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник позивача подав до суду копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордеру про надання правничої допомоги, договір-доручення про надання правової допомоги від 02 липня 2026 року, додаткову угоду №1 до договору-доручення про надання правничої допомоги №б/н від 02 липня 2026 року, розписка (квитанція) №1 про отримання гонорару адвокатом, акт приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 02.07.2026.
Понесені витрати на професійну правничу допомогу склали 8 000 грн.
Відповідач вважає, що витрати не підтверджені письмовими доказами, тому слід відмовити у їх стягненні.
З огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 8 000 грн є неспівмірною зі складністю справи, яка за даних правовідносин віднесена до категорії справ незначної складності, судова практика з вирішення даного спору судом є незмінною, сталою та чисельною, а обсяг наданих адвокатом послуг є незначним.
Суд зауважує, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ.
Виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
З урахуванням викладених обставин справи та положень законодавства, суд дійшов висновку, що підготовка та подання позову до суду у вказаній справі не потребувала надмірного, значного обсягу юридичної роботи, оскільки основні доводи у цій категорії справ, викладені в численних судових рішеннях в аналогічних спорах і саме такі доводи були і відображені адвокатом при підготовці позовної заяви.
Відтак, як наслідок, з урахування критеріїв пропорційності, а також обсягу наданих послуг, підставним є присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що позов слід задовольнити частково.
Судовий збір слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
в и р і ш и в :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 04 червня 2026 року №134850010718 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 30.07.1980 по 05.06.1981.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір розмірі 887,47 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, площа Центральна, буд. 3; ЄДРПОУ 40329345).
Суддя Кухар Наталія Андріївна